in ,

«Азовсталь» проти податкової служби: фіскали програють із «сухим» рахунком

Юрій Котнюк

Цієї весни інформаційний простір країни розвеселила звістка про те, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7.04.2021 р. Приватне акціонерне товариство «Азовсталь» виграло у Державної податкової служби справу на 322 мільйони гривень. Теоретично цей вердикт ще може бути переінакшений в судах наступних інстанцій, але практика показує, що швидше за все він залишиться без змін. У «Азовсталі» давня «дружба» з Офісом великих платників податків ДПС. Так, протягом двох останніх років Верховний Суд розглянув чотири справи за позовами про скасування податкових повідомлень-рішень і всі вони були вирішені на користь позивача. Таку ситуацію ніяк не можна назвати нормальною: тут одне з двох – або фіскали надто неприязно ставляться до металургів, або судді ставляться до них, навпаки, дуже приязно. Саме тому цей останній спір заслуговує на те, аби глибше зазирнути в його деталі.

На жирну корову й мухи летять

Перш за все треба зазначити, що «Азовсталь» стабільно входить до першої трійки найбільших металургійних комбінатів країни і першої десятки її експортерів. Його щорічний обсяг вивозу коливається між одним і двома мільярдами доларів США – залежно від попиту на металопродукцію на світовому ринку. Відтак великим є й обсяг бюджетного відшкодування податку на додану вартість: за даними Державної казначейської служби України у 2019 році він становив 8,3 мільярда гривень, у 2020 р. – 4,8 млрд грн. З точки зору фіскалів таке нарахування не може обійтися без порушень, а тому вони вважають своїм обов’язком хоч якось зменшити, або принаймні відстрочити компенсацію ПДВ.

Приводом для згаданого вище спору стало податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП (нині перейменованого на Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) від 19.07.2019 р. про зменшення бюджетного відшкодування на 215 млн грн і нарахування штрафних санкцій у розмірі 50 % зазначеної суми, тобто 107 млн грн. Разом і вийде 322 мільйони. Таке рішення було прийняте за результатами документальної позапланої виїзної перевірки, яка виявила три пункти порушень.

Перший – це завищення податкового кредиту на 17 млн грн шляхом придбання у фіктивних підприємств послуг з ремонту, які, за даними податківців, насправді, не надавалися й не могли надаватися.

Другий пункт – заниження податкових зобов’язань на 94 млн грн внаслідок реалізації продукції власного виробництва за заниженими цінами, тільки цього разу вже не фіктивним, а цілком реальним підприємствам, що входять до складу фінансово-промислової групи «Метінвест» олігарха Ріната Ахметова, до складу якої входить і сама «Азовсталь».

Третій – це заниження на 104 млн грн від`ємного значення різниці між сумами податкових зобов`язань та податкового кредиту за операціями з придбання товарів у восьми підприємств реального сектору економіки, яким, на думку фіскалів, комбінат не заплатив гроші, але попри це вимагав від держави компенсацію за переплату податку на додану вартість.

Склавши докупи три названі вище цифри ми якраз і отримаємо суму в 215 мільйонів гривень, на яку Офіс ВПП хотів зменшити обсяг бюджетного відшкодування металургійному комбінату «Азовсталь».

Контрагенти, можливо, й були фіктивними, але потрібно довести наявність змови

Перший пункт звинувачень зводився до того, що керівництво комбінату на папері закуповувало у фіктивних підприємств роботи з ремонту обладнання та прибирання території, які насправді виконувалися трудовим колективом «Азовсталі». Тож, на думку податкового органу,  мали місце нереальні операції, позбавлені господарської мети, оскільки справжньою їх метою було отримання неправомірної податкової вигоди: фактично комбінат платив гроші сам собі, але обліковував рух грошових коштів так, ніби отримував за цими операціями право на податковий кредит.

Набір доказів, якими оперував Офіс ВПП був доволі стандартним як для таких ситуацій: підприємства-контрагенти, які нібито надавали послуги «Азовсталі» не перебували за своїми офіційними адресами, не мали достатніх виробничих і трудових ресурсів, аби надавати такі послуги, а по деяким із них взагалі розслідувалися кримінальні провадження за фактами ухилення від сплати податків і фіктивного підприємництва. Разом із тим на папері все було оформлено правильно: договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі, а головне – податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судова практика, викладена у постановах Верховного Суду, дає широкий коридор можливостей для тлумачення фактів на користь тієї чи іншої сторони. З одного боку, наявність бездоганно оформлених документів не дає покупцю товарів і послуг права на податковий кредит, якщо в реальності не мало місця придбання відповідного активу. З іншого боку відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо рух активів підтверджується іншими даними.

В даному випадку за наявності бездоганно оформлених документів податківці виявили, що постачальники послуг не могли надавати послуги через відсутність у них такої можливості. Загалом суди зазвичай сприймають подібні факти як достатні докази фіктивності господарських операцій, але не у випадку з «Азовсталлю» чи іншими підприємствами гірничо-металургійного комплексу. На думку суду, відсутність підприємства за його офіційною адресою у момент візиту представників податкового органу ще не дає достатніх підстав, аби відносити його до категорії фіктивних. Відсутність виробничих потужностей може бути перекрита їх орендою, а відсутність персоналу – залученням до виконання робіт чи надання послуг осіб без укладання з ними трудових договорів, наприклад у формі аутсорсингу чи аутстафінгу. Наявність кримінального провадження теж не має особливого значення, якщо до матеріалів справи не додано обвинувального вироку суду, який набув законної сили, адже Конституцією України задекларовано презумпцію невинуватості особи, а Податковим кодексом – презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків. А взагалі, коли суди стають не на бік податкового органу, вони зазвичай пишуть, що навіть якби контрагенти платника податків на повірку виявилися пройдисвітами й шахраями, сам він не має нести відповідальності за їх протиправну поведінку, якщо в суді не буде доведено, що він про це знав, цьому сприяв і був із ними в змові.

Суд визнав законними збиткові «дешеві продажі»

Другий пункт претензій Офісу ВПП до «Азовсталі» полягав у тому, що вона в охоплений перевіркою період продала вироблену продукцію за суму, що на 474 мільйони гривень була нижчою за її собівартість, а серед її отримувачів були Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, Авдіївський коксохімічний завод та інші підприємства групи Метінвест. На думку податківців, «Азовсталь» у даному випадку повинна була скласти й зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні документи про перевищення звичайних цін над ціною реалізації на вказану вище суму, що зобов’язувало постачальника сплатити до бюджету податок на додану вартість у сумі 94 млн грн. Але «Азовсталь» цього не зробила, а навпаки, ще й претендувало на бюджетне відшкодування цих 94 мільйонів.

Тут маємо доволі цікаву ситуацію, яка доволі часто зустрічається в судових спорах між гігантами індустрії та податковою службою. Проглядається непогана схема заробітку: придбавати необхідні для виробництва товари за реальними цінами, формуючи великий податковий кредит, а потім продавати вироблену продукцію за штучно заниженими цінами, формуючи в такий спосіб невеличке податкове зобов’язання. В результаті виходить від’ємне значення між податковим зобов’язанням та податковим кредитом, на суму якого платник податків має право вимагати бюджетне відшкодування ПДВ.

За таких обставин немає нічого дивного в тому, що податкові органи дуже підозріло ставляться до таких от «дешевих продаж», а іноді навіть цитують статтю 188 Податкового кодексу України про те, що база оподаткування самостійно виготовлених товарів, що реалізуються в межах країни, не може бути нижча її собівартості. У зв’язку з цим підприємства, особливо невеликі, навряд чи ризикнуть піти за шерстю, а вернутися стриженими, тобто претендувати на бюджетне відшкодування, щоб у результаті отримати замість нього штрафні санкції. Проте великі гравці знають, що гра варта свічок, адже зазначена вище норма кодексу була чинною протягом лише недовгого періоду, а саме з 1 січня по 31 грудня 2015 року, після чого база оподаткування вже не мала жодної прив’язки до собівартості продукції. Так, 5 січня 2021 року Верховний Суд у подібних ситуаціях вирішив не на користь податківців дві справи – одну за позовом тої ж самої «Азовсталі» (№  200/1718/20-а) іншу – акціонерного товариства «Дніпровський коксохімічний завод» (№ 160/6018/19), який до речі теж належить до групи Метінвест.

В нашому ж випадку Донецький ОАС зазначив, що до факторів ціноутворення, окрім витрат на виробництво товару, належать ще й кон’юнктура ринку, рівень попиту, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси. А взагалі, хоча й метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, кожна окремо взята господарська операція не обов’язково має бути прибутковою, оскільки об’єктивні причини іноді не лишають підприємцеві іншого виходу, як працювати собі в збиток.

У податківців не дійшли руки до банківських виписок

Що ж стосується третього пункту обвинувачень, то з тексту судового рішення витікає, що податківці, переплутавши терміни завершення одного й настання іншого звітно-податкових періодів, банально хотіли відтягнути строк виплати бюджетного відшкодування. В цій частині звинувачень фігурують вісім підприємств реального сектору економіки, зокрема ТОВ «Метінвест холдинг» і АТ «Запорізький феросплавний завод», у яких «Азовсталь» придбала товари, але, за інформацією Офісу ВПП, гроші за них не заплатила, однак зарахувала ще не сплачені гроші до складу податкового кредиту й на цій підставі претендувала на бюджетне відшкодування в сумі 104 мільйона гривень.

Як відомо, відповідно до вимог статті 200 Податкового кодексу України, однією з двох умов для одержання бюджетного відшкодування є фактична сплата суми податку постачальникам товарів, яка в принципі здійснюється одночасно з оплатою самого товару, а, за даними податкового органу, в «Азовсталі» по розрахункам із зазначеними вище контрагентами рахувалася кредиторська заборгованість. Проте під час дослідження реєстру банківських виписок по поточному рахунку комбінату в АТ «Перший український міжнародний банк» було встановлено, що сума фактичної оплати податку на додану вартість постачальникам відповідає задекларованому показнику оплати. Таким чином і по цьому пункту претензії Офісу ВПП були визнані судом безпідставними.

Юрій Котнюк

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Буде збільшено кількість адмінпослуг у 2021-2022 роках.

Застосування положення КК України про призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень