Чергова зміна риторики влади (тепер уже щодо необхідності створення Вищого антикорупційного суду, а не антикорупційної палати) як свідчення неприйнятності й шкідливості «реформ», нав’язаних Україні з-за кордону
Ви пам’ятаєте, як наш Президент нещодавно переконував лідерів (нехай і в минулому) західних держав і тих же США про відсутність будь-яких підстав для створення Вищого антикорупційного суду в Україні, абсолютно вірно зауважуючи про відсутність таких судів як у США, так і в Європі, про затратну фінансово і в часі процедуру створення такого суду, в зв’язку з чим і заявляв, що для боротьби з корупцією будуть створені спеціалізовані антикорупційні палати в судах усіх ланок, які й будуть спеціалізуватися на розгляді корупційних справ.
Аналогічну позицію займав і Генеральний прокурор Ю. Луценко, в тому числі й під час виступу на «Ялтинському форумі» в Києві у вересні цього року. Підтвердженням саме такого підходу до цієї, я вважаю, надуманої проблеми, нав’язаної ззовні нашими «дружніми» партнерами і впроваджуваної залежними від них різними «грантоїдами», є законопроект, підготовлений і внесений до Верховної Ради народним депутатом від президентської фракції БПП Алєксєєвим.
Так чого прагне Президент?
Але, раптом, буквально за якийсь тиждень чи два, той же Петро Порошенко кардинально змінив свою точку зору з цього приводу і вже почав стверджувати про необхідність створення саме Антикорупційного суду в Україні. Хоча я не чув висловлювань на цю тему залежного від нього Генпрокурора, разом із тим, я впевнений, що і Ю. Луценко тепер також раптово «прозрів» і «відмовився» від своїх попередніх переконань на цю тему.
Той же зорієнтований уже давно на позицію США їх європейських партнерів керівник НАБУ навіть «спочатку не повірив» у таку раптову зміну настроїв глави держави, тому, кривлячи душею, пояснив це саме «послідовністю» НАБУ в реалізації ідеї створення Антикорупційного суду та проведеними по всіх містах України експертними дискусіями багатьох громадських організацій і міжнародних «донорів». Хоча, думаю, що А. Ситник при цьому лукавив, бо знає вже дуже добре нашого Президента, який схильний до піддатливості в разі тиску на нього з боку європейських чи заокеанських структур, забуваючи в таких випадках навіть про інтереси своєї держави.
Заради збереження посади, як стверджують деякі авторитетні експерти, П. Порошенко вже не звертає увагу навіть на ті вимоги Європейського Союзу і США, які прямо протирічать нашій Конституції і є нічим іншим, як втручанням у наші внутрішні справи. Безапеляційні вимоги таких «друзів» зводяться навіть до того, що «Вищий антикорупційний суд повинен бути створений як незалежна й окрема установа від існуючої судової влади». І це в той час, коли в ст. 125 Основного Закону чітко зазначено, що саме Верховний Суд є найвищим судом в системі судоустрою України, а створення надзвичайних і особливих судів не допускається!
Вимоги Європейського Союзу
Не зовсім коректним і точним є пояснення того ж Європейського Союзу з приводу змісту висновку Венеціанської комісії, на два наданих законопроекти щодо цього суду, де в обґрунтування такої необхідності, начебто, міститься посилання на «європейські стандарти створення спеціалізованих антикорупційних судових органів», хоча ті ж високоповажні європейці та представники США на вказаній вище Ялтинській конференції не змогли дати відповідь Петру Порошенку з приводу того, чи є в їх країнах такі «антикорупційні суди». А оскільки таких «органів» у них дійсно немає, то невідомо звідки могли з’явитися в Європі такі «стандарти».
Мене особисто ще більше зачепили коментарі Європейського Союзу, в яких нам нав’язують свою допомогу навіть у відборі суддів до цього надуманого «Антикорупційного суду». Тому й не дивно, що директор НАБУ також пообіцяв свою «допомогу» в підборі необхідних кандидатів до такого суду, головне, щоб вони були «слухняні» й «закривали очі» на поширені порушення детективами кримінального процесуального законодавства, в першу чергу загальних засад кримінального провадження, особливо таких, як верховенство права, рівність усіх перед законом, недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Більше того, хотів би розчарувати тих, хто надто захопився «рекомендаціями» ЄС з приводу створення Антикорупційного суду в такому вигляді, як це подано в їх указаному коментарі, бо Венеціанська комісія в дійсності цей новий судовий орган бачить дещо по-іншому, і тому поданий групою народних депутатів (О. Сироїд, Е. Соболєвим та С. Лещенком) законопроект запропонувала відкликати для внесення відповідних змін, інакше його, на думку комісії, може бути визнано антиконституційним.
Рекомендації Венеціанської комісії
Абсолютно обґрунтовано фахівці даної комісії зазначили, що ініціатива створення, ліквідації й реорганізації судів є виключною компетенцією Президента України, лише який і має право подавати до Верховної Ради такі законопроекти після консультацій із Вищою радою правосуддя (ст. 125 Конституції України). Нагадаю, що саме за таку редакцію Основного Закону й проголосувала нинішня Верховна Рада в червні 2016 року конституційною більшістю (тобто понад 300-ми голосами народних обранців), тому невдоволення ініціаторів створення Антикорупційного суду з цього приводу щонайменше недоречні.
Цілком справедливим є й занепокоєння Венеціанської комісії пропозиціями щодо порядку формування конкурсних комісій по відбору антикорупційних суддів, бо такі члени комісій не можуть призначатися політичними особами чи інституціями (Президентом, Верховною Радою і міністром юстиції), як це було запропоновано в законопроекті вказаних народних депутатів. Більше того, така практика мала місце й раніше при проведенні конкурсів по підбору кадрів на посади керівників місцевих прокуратур та їх заступників, при призначенні директора НАБУ і його заступників тощо, що, на думку експертів цієї авторитетної європейської інституції, є свідченням впливу законодавчої і виконавчої влади на судову владу, а тому викликатиме сумніви в законності цих процесів. Головною ж претензією з їх боку до запропонованого народними депутатами проекту є те, що у відповідності до Основного Закону України ні в Президента, ні у Верховної Ради, а тим більше міністра юстиції, немає таких конституційних повноважень, що підтверджено тепер і Венеціанською комісією.
Позитивним, як на мене, є й те, що ця авторитетна європейська структура, рішення чи висновки якої, до речі, не є обов’язковими для виконання, схиляється до того, що «судді (Вищого антикорупційного суду) повинні мати необхідну компетенцію та досвід, а принцип їх обрання має передбачати потужні запобіжники щодо їх незалежності». Хочу також наголосити, що така вузька спеціалізація й закритість системи антикорупційних органів і суду в майбутньому може потягнути за собою надто тісні відносини між спеціалізованими суддями та іншими учасниками цього процесу (детективами НАБУ, прокурорами САП), втрату системи стримувань і противаг у нашому суспільстві, ризик зворотного ефекту в розмежуванні статусу спеціалізованих суддів і суддів загальних судів. Зазначу, що ефективність майбутнього спеціалізованого антикорупційного суду значною мірою залежатиме від ефективності органу досудового розслідування (тобто НАБУ), а корумповані еліти можуть і не втручатися в роботу Антикорупційного суду, але при цьому мати достатній вплив на ці спеціалізовані правоохоронні органи, або скористатися їх неналежною професійною підготовкою та невмінням збирати належно докази, їх перевіряти і оцінювати, що й забезпечить їм у майбутньому цілком законне уникнення від серйозного переслідування.
Призначення антикорупційних суддів
Водночас деякі пропозиції Венеціанської комісії викликають тривогу та несприйняття. Зокрема, незважаючи на встановлений внесеними в 2016 році змінами до Конституції України порядок призначення суддів, експерти цієї європейської інституції пропонують призначати суддів до нового спеціалізованого суду з деякими «відхиленнями» від загальної процедури, встановленої Основним Законом, що потягне за собою обов’язкову потребу внесення нових змін до Конституції. Хоча Венеціанська комісія й визнає, що такі певні відхилення від загальних правил призначення потрібно теж обмежити.
Тому непереконливою є мотивація відступу від встановлених «судової реформою» загальних правил добору суддів, яку Венеціанська комісія виклала в такому вигляді: «Антикорупційний суд розглядатиме також корупційні справи щодо суддів. Тому було б вкрай проблематично — і з огляду на конфлікт інтересів, і через суспільне сприйняття, — добирати його суддів за звичайною процедурою, яка ґрунтується лише на рішенні суддівського самоврядування».
Можна погодитися з рекомендацією Венеціанської комісії про те, що під час створення антикорупційного суду необхідно докласти зусиль, щоб «уникнути можливого враження, що антикорупційні судді відрізняються від інших, що вони є привілегійованими суддями або їх призначають за процедурою, не визначеною особливістю цих судів», та застерігатись, щоб особлива процедура створення антикорупційного суду не перетворила його на «єдиний правильний суд в Україні». Так, зокрема, експерти цієї комісії абсолютно вірно розкритикували ідею названих вище народних депутатів створити власну систему самоуправління для антикорупційного суду, на що я вже раніше висловлював свої застереження.
Елітний суд — елітні судді
Окрім того, погоджуюсь я і з тим, що Венеціанська комісія не підтримує й занадто завищені суми заробітних плат для суддів такого суду та зазначає, що їх винагорода не повинна надто відхилятися від загальних правил, як це, зокрема, проявилося в нас при створенні НАБУ і САП, коли зарплати працівників цих нових антикорупційних органів «в рази» перевищують оплату праці аналогічних працівників інших правоохоронних органів.
Підтримую заперечення експертів цієї структури й щодо неприйнятності запропонованої названими нардепами системи притягнення суддів антикорупційного суду до відповідальності, яку я теж раніше критикував, а також інших норм, які пропонували ввести ці народні обранці. Це дійсно могло справити враження про те, що новий Антикорупційний суд стане елітним органом судочинства в Україні, що заборонено нашою Конституцією. Тим більше, що принцип «елітних» судів порушує і міжнародні принципи судочинства, стандартні навіть для Ради Європи.
Ще більш неприйнятним і таким, що протирічить законодавству і національним інтересам України, що вже підтвердила трьохрічна практика призначення іноземців на ключові державні посади в Україні, є нав’язування нам, і Венеціанською комісією в тому числі, практики залучення іноземних громадян не лише для формування «критично важливих органів правосуддя», а й навіть для призначення на посади!
Результативність суду залежить від результативності НАБУ
Зазначу, що для того, аби судді цього антикорупційного суду не «їли даремно свій хліб», потрібно, щоб у такий суд направлялися детективами НАБУ кримінальні справи з обвинувальними актами ч. 5 ст. 216 КПК України, для чого ці органи й створювалися. А оскільки за майже 2 роки існування цього відомства до суду на сьогоднішній день було направлено лише 92 справи, які в основному стосуються районних і міських суддів, рядових прокурорів, адвокатів, ректорів навчальних закладів, керівників та службовців держпідприємств (яких найбільша кількість), військового лісгоспу, сільських голів та інших рядових посадовців, то ціль та обґрунтування необхідності антикорупційного суду не відповідає такій результативності органу досудового розслідування саме для чого й хочуть створити Вищий антикорупційний суд України!
На додачу до неефективної результативності НАБУ є й «скромні» статистичні дані про те, що за направленими детективами НАБУ кримінальними провадженнями (нагадаю, майже за 2 роки!) судами винесено лише 20 обвинувальних вироків (3 — по справі Мартиненка, 9 — по справі Онищенка, 2 — щодо кіотських грошей, 6 — інші дрібні справи), якими затверджені угоди прокурорів із другорядними підозрюваними про визнання винуватості. Тобто, звертаю увагу, що за повною судовою процедурою розгляду та дослідження всіх доказів суд не розглядав жодної антикорупційної справи!
Хто знищує судову систему України?
Тому мені хотілося нагадати і нашому шановному Президенту, і такій не менш шановній Верховній Раді, що хіба це не Венеціанська комісія в 2012 році схвалила нині діючий Кримінальний процесуальний кодекс України, який був проголосований вночі приблизно 50-ма присутніми в залі народними депутатами і який фактично перешкоджає й до сьогодні ефективно та швидко проводити досудове розслідування, в тому числі й щодо злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням (хоча це далеко не один приклад). Хіба не «Венеціанка» підтримала й ту ж «судову реформу» Януковича-Портнова, коли з метою усунення тодішнього незалежного Верховного Суду України було запроваджено чотириланкову судову систему, коли були створені спеціалізовані суди (той же Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ) і тим самим позбавлено права ВСУ, як найвищої судової інстанції, касаційних повноважень і введено відверто маразматичне правило перегляду судових рішень У ВСУ лише з дозволу тих же нижчестоящих касаційних судів, тощо.
У зв’язку з викладеним пропоную при вирішенні цього законодавчого питання дуже обережно підходити до нав’язуваних ззовні пропозицій по створенню такого суду в Україні, щоб ми самі своїми руками не знищили незалежність нашої держави, щоб не сформували на законодавчому рівні закриту й безконтрольну судову-правоохоронну систему, де нехай і під благовидними мотивами, будуть масово порушуватися права наших громадян, вина яких ще не доведена в установленому порядку й не підтверджена обвинувальним вироком суду.
А до цього, на превеликий жаль, ми йдемо семимильними кроками, в той час, як відсутність реальних результатів у боротьбі із корупцією саме у вищих ешелонах влади пов’язана не з тим, що в нас не створено Антикорупційний суд, а із зовсім іншими причинами, на що ні Європа, ні США, ні їх профінансовані «грантоїди» не звертають уваги та й не хочуть цього робити. Теж саме робить і нинішня влада на чолі з Президентом. Кожен зі своїми мотивами.
Отак і живемо…
Олексій Баганець, Заступник Генерального прокурора України, кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України, спеціально для ЮВУ
Джерело: ЮВУ
Коментарі
Loading…