Чим загрожує відмова нашої країни від строків переходу на екологічні норми ЄС?

Європейска Green Deal і Україна

Чим загрожує відмова нашої країни від строків переходу на екологічні норми ЄС?

Наталія АНДРУСЕВИЧ,

голова правління Ресурсно-аналітичного центру

«суспільство і довкілля»

Зелене відновлення – це шлях, який обрав ЄС.  Натомість новостворене Міністерство розвитку стратегічних галузей пропонує інший шлях, що веде в протилежному від вектора розвитку Євросоюзу напрямку. Заява вказаного міністерства про необхідність відкласти імплементацію законодавства ЄС у частині захисту довкілля одразу ж викликала негативну реакцію з боку громадськості та експертів. І це не випадково. Ми звикли до тверджень бізнесу про те, що екологічні стандарти – це дорого, це не для України, а для багатих країн, що охорона довкілля – не на часі в такий кризовий період, та ще й під час війни. Проте від державного органу це звучить досить дивно й несподівано.

Постійні заяви уряду щодо підтримки євроінтеграційного напрямку та долучення України до Європейського зеленого курсу мали б означати підтримку «озеленення» всіх сфер суспільного життя, включаючи й промислову політику. Тим більше, що серед зобов’язань України відповідно до Угоди про асоціацію – імплементація 29 директив та регламентів у сфері охорони довкілля і зміни клімату. Щоправда, щодо багатьох положень крайні терміни вже минули, а діяльність із питань атмосферного повітря й промислового забруднення – серед сфер, що мають досить низький прогрес виконання.

Додатковий стимул пришвидшити впровадження цих регламентів – поява Європейського зеленого курсу (European Green Deal). Це програма дій ЄС, мета якої – перехід до кліматично нейтральної Європи до 2050 року. Україна має проактивну позицію щодо долучення до Green Deal і хоче стати частиною цього амбітного плану. Такі наміри керівництва країни не можуть сприйматисяь просто як політичні лозунги. Це – сигнали про те, що Україна готова до зеленої трансформації. Тим дивніше виглядають ініціативи Мінпромрозвитку відстрочити імплементацію законодавства ЄС до українського, зокрема в частині захисту довкілля. Зрозуміло, що впровадження прогресивних екологічних положень, екологічна модернізація підприємств потребує значних коштів. Особливо вартісним є впровадження директив у сфері атмосферного повітря та промислового забруднення.

Звісно, можна використати відсутність коштів чи закриття підприємства внаслідок неможливості виконувати екологічні вимоги як аргумент, щоб і далі залишатися «брудним» виробництвом і продовжувати забруднювати довкілля та труїти власних громадян. Але в такому випадку підприємство не буде конкурентним на європейському ринку вже в найближчому майбутньому. Ба більше, товар з такого підприємства навіть не зможе потрапити на ринок ЄС відповідно до нової промислової політики блоку.

Тому виникає логічне запитання: Від чого будуть більшими збитки – від втрати ринків збуту чи від вкладення коштів у модернізацію? Тим більше, що, на думку експертів, український бізнес зараз має унікальну нагоду скористатися можливостями Green Deal – використати його фінансові інструменти для інвестицій в інноваційні розробки та технології, зелені товари та послуги. Зрештою, якщо ми бачимо себе в єдиному промисловому, економічному, торговельному та, зрештою, й ціннісному просторі з ЄС, ми не можемо продовжувати дискутувати про якийсь особливий шлях розвитку, роблячи заяви, які підривають саму можливість діалогу з ЄС із питань Європейського зеленого курсу.