Doing business і верховенство права в Україні.

Doing business і верховенство права в Україні

Doing business і Франція. Історія правничої гідності

Інформація про те, що Всесвітній банк припиняє публікацію доповідей  Doing Business, з’явилася в українських ЗМІ 17 вересня 2021 року.

 

В установі визнали наявність помилок, зокрема, у звітах за 2018 й 2020 роки. Крім того, у Світовому банку зазначили, що у підготовці цих документів були певні труднощі етичного характеру.

 

«Всевишні млини мелють повільно..». Надто для України та її правової системи.

 

15 років  – це найоптимістичніший фактичний розрив у реакції правників на спроби неповноважних зовнішніх  інституцій втрутитися у засади верховенства права на шкоду національним інтересам. Мова  не про «внєшніє управлєніє».

 

У доповідях Doing business Всесвітнього банку аналіз факторів економічного розвитку екстраполювався на правові системи настільки безапеляційно й поверхово,  що в певний час це викликало реакцію представників тих правових культур, які піддавалася найбільшій критиці.  Йдеться про доповіді Doing business 2004, 2005, 2006 років.

 

Як не дивно, ворогом економічної ефективності, представники Всесвітнього банку обрали Францію, державу з другою найпотужнішою європейською економікою, точніше її правову систему.

 

Вони отримали відповідь французьких цивілістів, яка є прикладом блискучого правового аналізу та дискусії «над дискурсом розпочатого невігласами», опублікувавши фундаментальне правове дослідження «Цивілістичні традиції під питанням. З приводу доповідей Doing business Всесвітнього банку». (Рос. перекл. Москва. Волтерс Клувер. 2007).

 

Ця публікація була спільною для відомих французьких професорів права, адвокатів і нотаріусів (Особисто я її зачитала до прозорих сторінок).

 

Франція отримувала низькі місця в рейтингу Doing Business, з яких, на думку функціонерів Всесвітнього банку, вбачалися численні економічні та правові перешкоди для розвитку бізнесу.

 

Натомість, французи іронічно назвали ці доповіді «Кодом да Вінчі порівняльного права». Ставлячи питання: чи лише у розважальній літературі зустрічається цей жанр?

 

Повага до французьких цивілістів, які 15 років тому в Європі чітко артикулювали цінність національної правової системи.

 

Водночас, заявили так само чітко про маніпулятивність заяв чиновників Всесвітнього банку, їх упередженість на користь глобального бізнесу щодо національних правових систем, які захищають економічні права власних громадян.

 

 

Французькі цивілісти стверджували, наприклад, що збереження підприємства, сталості економічних і соціальних зв’язків пов’язаних з його функціонуванням, важливіше від швидкої можливості зареєструвати і ліквідувати підприємство, його як критерій ефективності права відстоювали чиновники Всесвітнього банку.

 

Захищені працівники важливіші ніж можливість роботодавця звільнити працівника з огляду на екстрені економічні  потреби, гарантії права власності важливіші від швидкості її реєстрації й багато інших важливих речей.

 

Захищаючи національну правову систему, вони, по суті, відстоювала ту ж ідею верховенства права. Не домінування бізнесу над верховенством права, не розуміння забезпечення інтересів ринку як призначення верховенства права, а захист прав людини.

 

В тексті «Цивілістичних традицій…» є частини, які хочеться цитувати абзацами, пам’ятаючи, що вони були написані ще у 2006 році, коли сприяння глобальному великому бізнесу бачився як єдино можливий вектор розвитку національних правових систем, а їх цінність сприймалася як націоналізм.

 

«Французьке право залишається гуманістичним… Воно не культивує економічну ефективність саму по собі, будь якою ціною і в короткочасній перспективі, але намагається закласти засади сталого суспільства…». Завжди будемо пам’ятати думку Жана Бодена: «Немає іншого багатства, крім людей» (с. 92 Цивілістичних традицій..).

 

Французи не були самотніми в критиці доповідей Всесвітнього банку.

 

Дж. Уолдрон, у знаменитому циклі Хемлінських лекцій в 2011 році «Верховенство права і межі власності», так само чітко зазначав, що більшість з цих критеріїв могли б використовуватися хіба що в часи Адама Сміта і вони не враховують значення сучасної законотворчої та  регулюючої держави, захисту прав людини.

 

Doing Business і «дерегуляція» парламентаризму

Законотворчість українського парламенту, яка навіть формально обґрунтовується сумнозвісними рейтингами  Doing Business і містить, як не у назві проекту закону то в його обґрунтуванні,  улюблене рейтингами слово «дерегуляція», очевидно побудована на інших засадах і мотивах. Наприклад, спрощення приєднання до електромереж, один із пунктів доповідей, сумлінно підхоплений українським парламентом.

 

Цікаво – лише в мене асоціації з «врізками» сумнівних новобудов на історичному Печерську в  старезні зношені електромережі?

 

Дерегуляція трудових відносин; вільний обіг земель с/г призначення;  дерегуляція забудови, до якої виявляється конче необхідно набуття права приватної власності навіть на землі межах червоних ліній (!); зменшення відповідальності забудовників за знесення чи пошкодження пам’яток культурної спадщини; спрощення зміни цільового призначення земель; автоматичне набуття права власності на земельні ділянки під будівлями й ще багато-багато іншого.

 

 

Якщо поглянути на земельні та містобудівні закони й проекти в системі, то ми побачимо, що їх пов’язує легалізація набуття права власності на землі, які мають спеціальний режим охорони і донедавна на законних підставах набути приватну власність на них було неможливо. А також неконституційне позбавлення права власності держави та територіальних громад і навіть приватних власників, погіршення структури землекористування, яке є питанням екологічної та продовольчої безпеки держави.

 

Дійсно, навіщо пасовища і розвиток тваринництва (з земель пасовищ в орні землі наразі елементарно), навіщо сімейні господарства, які так відстоюють ті ж французькі цивілісти та потужно розвивають за рахунок державних дотацій поляки, якщо можна все розорати та засіяти промисловими культурами, підтримавши «дикий статус» держави з найвищим у світі рівнем розорюваності земель (лише останні два роки Україну трішки  випереджає Бангладеш).

 

Так само просто можна сплатити втрати сільськогосподарського виробництва, перевівши с/г землю під забудову, але що завтра споживатимуть українці, в умовах, коли їжа і вода стають світовим дефіцитом…?

 

З цієї маси законів і законопроектів навіть важко вибрати «найцікавіші».

 

В  історію законотворчості, незалежно від їх подальшої долі, точно увійдуть два законопроєкти № 1708-ІХ  від 07.09.2021 р. та 1164-ІХ  від 02.02.2021 р.

 

Вони абсолютно унікальні тим, що обидва закони прийняті ВР України ІХ скликання та майже одночасно направлені на підпис президенту і обидва одночасно вносять зміни різного змісту в ст. 120 ЗК України щодо автоматичного переходу прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкт нерухомого майна, який на ній розміщено. Це не жарт. Просто поспішали.

 

У самій ст. 120 ЗК України 2001 року, всупереч Розділу І Конституції України, був порушений тисячолітній принцип цивільного права «superficies solo cedit» (збудоване на поверхні слідує за землею), незмінний в тих же цивільних кодексах Франції, Німеччини.

 

До сьогодні ситуацію рятувало те, що в українському законодавстві залишалися обмеження набуття у приватну власність різних видів земель і об’єктів  нерухомості, на яких трималася судова практика й позови прокуратури в спорах про повернення державі й територіальним громадам невідчужуваних земель прибережної зони, лісів, рекреаційних зон, земель оборони, науково-дослідних установ, навчальних закладів.

 

Це конкретні норми, спрямовані на реалізацію норм Розділу І Конституції,  ст. 13, ст. 14 Конституції України щодо виключного права власності на землю українського народу та особливого правового режиму землі як національного багатства.

 

 

Розділ І Конституції встановлює засади конституційного ладу України. Його законодавець змінювати не може.

 

Замість приведення у відповідність до Конституції норм ЗК, чинний  парламент заради «дерегуляції» пішов на всі її порушення немислимі для юриста.

 

Виглядає так, що «дерегуляція» використовується для маскування «все продати й швидко» і в основному в інтересах великого бізнесу.

 

При цьому удар завдається Конституції України та справжнім засадам верховенства права, (ст. 8 Конституції), єдиним надійним «контролером» якого є не великий бізнес, а саме громадянське суспільство, з середнім класом як його основою.

 

Саме наявність реального громадянського суспільства є гарантією верховенства права. Це засади демократії.

 

Такий правовий ідеал вбачається за блискучою полемікою французьких цивілістів, які відстоювали всупереч функціонерам Всесвітнього банку, економічні права невеликих власників, мале підприємництво, локальний бізнес, не підпорядкованість права  глобальній економіці.

 

Можна продовжувати на державному рівні робити вигляд, що ми намагаємося наслідувати кращі зразки західних правових систем, маніпулюючи їхніми засадами, порушуючи власну Конституцію, знищуючи історичну й культурну спадщину, пропонуючи легалізацію незаконно набутих невідчужуваних земель прибережної зони і лісів під виглядом захисту приватної власності.

 

Узаконення права власності на землю під спорудою і одночасне припинення права власності на землю у її власників всупереч Конституції.

 

Довільне використання землі всупереч засадам земельного законодавства і вимогам національної безпеки, але це відкидає Україну на десятки років у розвитку. Це точно не про верховенство права та не про парламент європейської держави.

 

Людмила Козловська