Інвентаризація майна на окупованих територіях — крок до їх звільнення

На окупованих внаслідок військової агресії РФ та підтримуваних нею незаконними збройними формуваннями територіях, а також на територіях, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (по суті, ці території також є окупованими, а невизнання щодо них відповідного статусу має політичний та геополітичний аспект) залишилася велика кількість державного майна астрономічної вартості. Інвентаризація такого майна — шлях до унеможливлення зміни його правового режиму (форми власності), мінімізація ризиків втрати та можливості відслідковувати його стан і, за нагоди, пред’явити країні-агресору низку позовів про компенсацію вартості такого майна (у разі знищення), або вартості його відновлення.

Для чого це потрібно

Також інвентаризацію державного майна можна розглядати як потужний сигнал: держава Україна не втратила перспектив деокупації цих територій та відновлення фактичного контролю щодо майна, яке залишилося на них. Це також необхідний крок щодо виконання державницького рішення щодо блокади торгівлі з окупованими територіями у зв’язку із фактичним захопленням підтримуваними країною-агресором збройними формуваннями підприємств всіх форм власності (див. Указ Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України»).

Законопроект № 7053

31 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України було подано проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо інвентаризації та обліку державного майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території, на території, органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та на лінії зіткнення (реєстр. № 7053), яким пропонується врегулювати проблемні питання інвентаризації та обліку майна на тимчасово окупованій території України та на території проведення антитерористичної операції. Розробником проекту виступило Мінекономрозвитку України.

Уже в назві бачимо вірне формулювання мети та дії в просторі проекту нормативного акту: окрім територій, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в правовий обіг вводиться поняття «лінія зіткнення», що є прогресивним з огляду на фактичний стан справ. Дійсно, існування «лінії зіткнення» — території, на якій фактично відбуваються бойові дії та яка, як правило, знаходиться проміж позицій конфліктуючих сторін, має обмежені можливості щодо доступу до неї та об’єктів, розташованих на такій території, яка, до того, ще й динамічно змінюється, незважаючи на прив’язку до додатків (демаркаційних ліній на картах) до Мінських угод. Однак на рівні законів України такого поняття не існує, тож це є слабкою стороною законопроекту № 7053. Оперування ненормативними термінами у назві законопроекту є небажаним. Звідси виникатимуть труднощі у правозастосуванні у зв’язку з неможливістю чіткого визначення території, яка є (або була) лінією зіткнення в певний визначений час (проміжок часу). Тож існує потреба в доопрацюванні даного проекту шляхом вміщення в нього визначення поняття «лінія зіткнення». Оскільки способом досягнення мети вказаного проекту є внесення змін до законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», то логічним видається внесення цього поняття в текст останнього закону, адже на кордоні з окупованою територією АР Крим, на щастя, немає лінії зіткнення у військово-правовому розумінні.

Необхідність законодавчого визнання поняття «Лінія зіткнення»

Наприклад, відповідно до тексту пояснювальної записки до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки дітей, які постійно проживають в зоні проведення антитерористичної операції у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення» (реєстр. № 5089, прийнятий як Закон України 7 лютого 2017 року № 1838-VIII ) лінія зіткнення – це умовне розмежування територій, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, між територіями, що контролюються владою України, та територіями, які тимчасово нам непідконтрольні. Такі території визначаються розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», але згадане розпорядження не містить відповідного загального визначення. Однак, поняття «лінія зіткнення» зустрічаємо в інших підзаконних нормативних актах. Відповідно до наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року № 415, лінія зіткнення — умовне розмежування території Донецької та Луганської областей між територією, де розміщені населені пункти, в яких органи державної влади України не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження та підконтрольними територіями. Необхідність саме законодавчого визначення цього поняття не викликає сумнівів. Указ Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 також згадує про лінію зіткнення та переміщення через неї вантажів, але, на жаль, відповідного визначення не містить.

Щодо правового забезпечення інвентаризації майна

Проектом пропонується внести зміну до статті 11 «Гарантування права власності та правовий режим майна на тимчасово окупованій території» Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: додано пункт 7, який складається з трьох абзаців. За проектом норми, суб’єкти управління об’єктами державної власності ведуть облік майна державних підприємств, установ, організацій (далі – підприємства) або їх філій, представництв та інших відокремлених підрозділів, а також державного майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, та відокремленого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території, згідно з останніми відомостями про майно, які подавалися підприємствами (їх філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами) до уповноважених суб’єктів управління, в тому числі для формування Єдиного реєстру об’єктів державної власності. В принципі, логічний крок: облік майна, його вартості та стану, особливо коли йдеться про державне майно, є обов’язком кожного власника (розпорядника, користувача).

Надалі розробники проекту пропонують, що підприємства (їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи), що розташовані на тимчасово окупованій території, проводять інвентаризацію в разі можливості безпечного та безперешкодного доступу уповноважених осіб до активів, зокрема до відокремленого майна, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, в яких відображені активи, зобов’язання та власний капітал таких підприємств (їх філій, представництв та інших відокремлених підрозділів). Про який «безпечний та безперешкодний доступ уповноважених осіб до активів, зокрема до відокремленого майна, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку» може йтися на окупованій території при невпинному прискіпливому контролі цього питання збоку спеціальних служб безпеки держави-агресора? Якщо навіть, подумати варіант направлення уповноважених осіб таких суб’єктів господарювання до території АР Крим з означеною вище метою, то страшно припустити, в чому у разі викриття вони будуть звинувачені. Надавати агресору та засобам пропаганди РФ – засобам масової інформації такий привід для звинувачення України в шпигуньско-диверсійній діяльності на територій АР Крим не є логічним з огляду на те, що за фактичної відсутності приводів пропагандистам доводиться за участю ФСБ створювати такі ситуації штучно. Чого лише варті випадки з «диверсійними групами» з булавою й іграшковою зброєю та невдахою-одноосібником, який намагався спиляти напівповалений дерев’яний стовп під м. Судак.

Аналогічного змісту норма пропонується до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» як стаття 9-3 з тією різницею, що поняття «окупованої території» замінено на «територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та на лінії зіткнення».

Необхідність закону про окуповані території

Отже, логічним кроком щодо розвитку правового забезпечення інвентаризації та збереження майнових прав суб’єктів господарювання та державних органів, органів місцевого самоврядування слід вважати ототожнення «тимчасово окупованої території» (це лише територія АР Крим) та території, де «органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» (правове положення окупованих РФ територій Донецької та Луганської області виглядає, на жаль, саме так). А отже, це актуалізує прийняття нового Закону України про окуповані території з визнанням такими й зазначених вище територій поряд із АР Крим, щоб території не мали зайвих правових режимів, які вносять плутанину в правозастосовну практику. І політична доцільність тут не є виправданням. Саме цим виправдовується внесення в зазначені закони України майже ідентичної норми щодо особливостей інвентаризації та обліку державного майна, розташованого на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та на лінії зіткнення.

До речі, виникає питання про можливість у майбутньому трансформації цієї законодавчої ініціативи й стосовно інвентаризації комунального майна. Гадається, приватний сектор економіки, який теж дещо постраждав від захоплення (протиправного позбавлення) майна, «проінвентаризує» власне майно самотужки без зайвого нормативного стимулювання на рівні Закону України.

Процедурні моменти

Треба звернути увагу на процедурний момент проходження проекту. В пояснювальній записці відзначено (п. 8 «Громадське обговорення»), що законопроект «не є регуляторним актом, тому не потребує розміщення на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку для громадського обговорення». Але ж цей та подібні проекти зачіпають інтереси як суб’єктів господарювання всіх форм власності, так і окремих громадян! В умовах сьогодення не можна позбавляти громадянське суспільства (а також його частину — вимушених переселенців) права впливати на законотворчу роботу центральних органів виконавчої влади. Тут можна заперечити: звертайтеся до народних депутатів — ваших представників, але чи є у вимушених переселенців свої «представники», коли на цих територіях не відбулися вибори до Верховної Ради? Звісно до цього законопроекту № 7053 ще готуватимуться матеріали, аналітичні висновки та публікації в ЗМІ (як форми впливу громадськості на законотворчий процес), та чи будуть вони враховані? Велике питання. Прозорість та публічність щодо розробки й обговорення цього та подібних проектів, незважаючи на їх значимість, відбувається без залучення широкого кола експертів та громадськості, хоча нормативний матеріал авторства Мінекономрозвитку щодо вдосконалення господарського законодавства є, як правило, досить якісним. На жаль, слід констатувати, що на сьогодні не існує будь-якої злагодженої та скоординованої роботи між міністерствами щодо врегулювання питань забезпечення майнових та інших прав громадян і суб’єктів господарювання. Кожне міністерство займається цим питанням в рамках власної компетенції (це, звісно, логічно), але чому немає цілісного сприйняття ситуації та напрямів подолання проблем на окупованих територіях? Повторюсь, це питання можливо вирішити лише прийняттям єдиного Закону України про окуповані території без усіляких термінологічних спекуляцій і плутанини. І міжнародно-політична обстановка зараз лише сприяє такому кроку, а його реалізація всіляко затягується.

Джерело: ЛІГА.net