in

Трубники проти фіскалів

Як гіганти індустрії за правдою ходять

Після того, як Кабінет Міністрів України презентував парламенту дефіцитно-інфляційний бюджет, стало зрозуміло, що всі попередні запевнення Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана про зростання економіки були нічим іншим, як банальним окозамилюванням, тож нині, коли прийшов час платити по рахунках, уряд не має іншого виходу, як запустити станок з друкування грошей. Про несерйозність його ставлення до бюджетних питань свідчить і той факт, що ключове в цьому плані відомство Державна фіскальна служба вже півроку не має повноцінного керівника, бо таким важко назвати Романа Насірова, якого усунуто від посади в рамках розслідування зловживання службовим становищем. Це ніяк не сприяє авторитету даної установи й підтриманню серед його персоналу виконавської дисципліни, тож легко припустити, що працівники на місцях пишуть «фількіни грамоти». За таких обставин, коли вірити не можна нікому, доволі цікавим джерелом альтернативної інформації можуть бути матеріали судової практики в спорах фіскальної служби з найбільшими платниками податків. У минулих номерах нашої газети ми розповідали про ситуації, пов’язані з «Криворіжсталлю», «Азовсталлю» і «Петровкою». Нині черга дійшла до низки заводів, об’єднаних у корпорацію «Інтерпайп».

Чому «Інтерпайпу» минулося панство?

Трубно-колісна компанія «Інтерпайп» асоціюється перш за все з родиною колишнього Президента України Леоніда Кучми, зокрема, його зятем Віктором Пінчуком. У ній, як у краплі води, відобразилася суперечлива історія української металургії з її злетом на початку двотисячних і нинішнім падінням. Під час «прихватизації», що проходила у веселі дев’яності, Кучма, не будь простаком, відрізав собі найсмачніший шматок галузі. Географія радянської економіки будувалася таким чином, що головні нафтогазовидобувні потужності були розташовані в азіатській частині Росії, а головні виробники труб для них — у Дніпропетровській області України. Тож не дивно, що після розпаду СРСР дві країни вирішували свої енергоносійні суперечки за формулою «Газ в обмін на труби». Для виробника труб «Інтерпайпа» це було дуже вигідно, але й після того, як такі от бартерні стосунки змінилися суто ринковими (за формулою товар–гроші–товар), ця наближена до «імператора» корпорація не залишилася в накладі: російський «Газпром» був надзвичайно платоспроможним покупцем його продукції, гроші текли рікою і здавалося, що так буде завжди.

Купаючись у доларах, Пінчук навіть зважився на грандіозний проект: з нуля й за останнім словом техніки побудував у Дніпропетровську сучасний металургійний завод «Інтерпайп Сталь», який виробляє трубно-колісну заготовку для його заводів. У зведення даного дива було вбухано сімсот мільйонів доларів США, але подальші події показали, що економіст із цього олігарха виявився нікудишній: ще до запуску в 2012 році даного підприємства стало зрозуміло, що воно приречено бути збитковим. Справа в тому, що Росія в рамках політики імпортозаміщення налагодила на своїх металургійних комбінатах випуск труб, які за своїми характеристиками не поступалися дніпропетровським, після чого різко скоротило закупівлі останніх.

Аналогічна ситуація вийшла з колесами для залізничного транспорту, які в переважній більшості в комплекті з вагонами також збувалися північному сусіду. Там у рамках тої ж політики були збільшені обсяги власного вагонобудування, внаслідок чого Росія задовго до подій 2014 р. майже припинила купувати українські вагони. Зрозуміло, що наші вагонобудівники після цього сіли в калюжу й перестали купувати дніпропетровські колеса, тож «Інтерпайп Сталь» нині працює далеко на проектну потужність і вкладені в нього кошти не окупає.

Цікаво, що передбачити такий поворот було не так-то й важко: Росія своїх планів імпортозаміщення ні від кого не приховувала. Тамтешні засоби масової інформації, наприклад, захлинаючись від захвату, висвітлювали те, як у Ленінградській області за участю провідних німецьких концернів будується найбільший у Європі Тихвінський вагонобудівний завод. Але інтерпайпівські аналітики чи то не цікавилися справами сусідів, чи то не придавали значення даній інформації.

До проблем із ринками збуту додалися проблеми з джерелами сировини: модерне електросталеливарне виробництво виявилося надзвичайно чутливе до регулярних поставок металобрухту, якого було донедавна було вдосталь. Проте майже всі непрацюючі підприємства радянської епохи, нині вже демонтовано, а це були основні постачальники металобрухту. Нині цей стратегічний продукт уже в такому скрутному дефіциті, що Верховна Рада навіть прийняла закони про митні перешкоди його вивозу, де за нього дають набагато вищу ціну, аніж «Інтерпайп». Зовні це виглядає привабливо й переконливо: навіщо вивозити сировину, якщо її можна використати для виробництва готового продукту з більшою сумою доданої вартості й отримати від цього більший прибуток. Так-то воно так, але в Європі подібні дії кваліфікуються як субсидований державою експорт, що неприпустимо для клубу розвинених держав з ринковою економікою й карається антидемпінговими розслідуваннями й підвищеними митними бар’єрами. Таким чином, нині корпорація Пінчука переживає свої не найкращі часи: ні на сході, ні на заході йому не дуже раді, але свої майбутнє він, судячи з усього пов’язує з відновленням стосунків з Росією, чому й на різних збіговиськах постійно торочить про те, що Україні потрібен мир, який інакше можна тлумачити як капітуляцію перед країною-агресором.

Податок на прибуток: сплата наперед і повернення назад

Таким чином, можна вважати, що «Інтерпайп» уже давно перестав бути явним фаворитом влади, але певні позиції в її кабінетах зберіг, тож подивимося, як це відобразилося на стані судово-податкової практики. Протягом трьох з половиною років — з 1 січня 2014 по цей час його підприємства 25 раз судилися з різними фіскальними органами за місцем дислокації й за підсумками цих судових баталій, згідно постанов Дніпропетровського окружного адміністративного суду, 20 разів одержували перемогу.

Лише один із цих спорів був, так би мовити, немайнового характеру. Він дещо випадає із загальної канви оповідання, але закони жанру вимагають згадати й про нього. Це, до речі, єдиний випадок, коли в ролі ініціатора позову виступив фіскальний орган: Новомосковська об’єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області звернулася до ДнОАС з позовом про припинення юридичної особи, а саме первинної організації Товариства сприяння обороні України ВАТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод». Вона була зареєстрована ще в січні 2007 року, але протягом семи років після того ненадала відповідним органам жодної податкової декларації й жодного бухгалтерського звіту про свою діяльність. Оскільки згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» підставою для припинення юридичної особи є неподання таких паперів протягом одного лише року, суд своєю постановою від 23 червня 2014 року позовну заяву задовольнив і припинив цю юридичну особу, представники якої навіть не з’явилися в судове засідання. Лишається лише загадкою, навіщо в далекому 2007-му адміністрації заводу, без дозволу якої на його території й кицька не нявкне, знадобилася ця катавасія з первинною організацією ТСОУ.

А от найбільш вагомими в цьому переліку є дві постанови ДнОАС про повернення надмірно сплаченого податку на прибуток. Одне з них ухвалене 8 грудня 2016 р. й стосується ТОВ «Інтерпайп Україна», інше 12 грудня того ж року по відношенню до ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод». Так, перше з двох вказаних підприємств у 2013 році (на прохання керівництва Міністерства доходів і зборів (відмовляти якому було шкідливо для бізнесу), маючи за орієнтир показники відносно благополучного для себе попереднього року, сплатило наперед податок на прибуток у сумі 55 мільйонів гривень. Але підсумки року виявилися не такими вдалими, як гадалося, прибуток виявився значно менший і податків з нього належало сплатити лише 21 мільйон, а решта 34 млн грн виявилися переплатою. В наступному 2014 році «Інтерпайп-Україна» сплатив наперед податок на прибуток вже в меншій сумі, а саме 26 мільйонів гривень, але рік виявився для товариства взагалі безприбутковим, тож уся сума сплаченого наперед податку потрапила до категорії переплати.

Утім лише 7 серпня 2016 р. ТОВ звернулося до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків ДФС (СДПІ) із заявою про повернення частини переплати в сумі 28 млн грн, яка утворилася з вересня 2013 р. по березень 2014 р. Згідно ст. 43 Податкового кодексу України СДПІ повинна була протягом 15 днів підготувати висновок про повернення й передати його Головному управління Державної казначейської служби в Дніпропетровській області, а останнє протягом 5 днів повернути ці кошти підприємству-заявнику. Та оскільки податківці свого обов’язку не виконали, «Інтерпайп Україна» 14 листопада 2016 р. звернувся до суду з позовом: по-перше, визнати протиправною бездіяльність СДПІ, по-друге, зобов’язати його подати до казначейства висновок про повернення надмірно сплачених коштів. Постановою ДнОАС позов було задоволено по всіх пунктах.

Таким же чином постановою того ж суду від 12 грудня було  задоволено позовну заяву Нижньодніпровського трубопрокатного заводу. В нього вийшла схожа історія: за 2013–2014 роки він (навскидку без особливої точності) сплатив  наперед 81 млн грн податку на прибуток, з яких 60 мільйонів виявилися сплаченими зайве. Та коли заводчани в письмовій формі звернулися за поверненням принаймні 41 мільйона з них, податківці вкотре зробили вигляд, ніби не вміють читати. В судовому засіданні представниця СДПІ проти задоволення позову заперечила, проте ніяких аргументів на захист своєї точки зору не навела. По обох програних справах податківцями були подані апеляційні скарги, але обидві вони ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду були повернуті апелянту через несплату ним судового збору.

Маніпуляції із собівартістю експорту

Другим за ціною сегментом судової практики в податкових спорах підприємств «Інтерпайпу» стало питання відшкодування податку на додану вартість при експорті продукції за ціною нижче собівартості. Механізм цієї схеми відомий ще за часів царя Гороха: підприємство-експортер продає якій-небудь підставній (частіше за все офшорній) фірмі свою продукцію за заниженою ціною, а та перепродує її за цілком ринковою ціною вже реальному споживачеві. Таким чином олігархи економлять на податках. За президентства Януковича уряд Азарова намагався перешкодити цій практиці Законом «Про трансфертне ціноутворення», але з того, як відомо, нічого путнього не вийшло. Уряд Яценюка приймати з цього приводу якихось нових законів не став, спробувавши натомість використати певне протиріччя в уже існуючому Податковому кодексі України. Так, його стаття 195 говорить про те, що операції з експорту товарів оподатковуються за нульовою ставкою. А в статті 188 написано, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів не може бути нижчою їх собівартості. З цього урядові фахівці зробили висновок про те, що різниця між собівартістю і ціною реалізації має обкладатися податком.

Аби втілити цю ідею в життя Міністерство фінансів своїм наказом від 22 вересня 2014 року затвердило новий Порядок заповнення податкових накладних, згідно вимог якого на операцію з експорту продукції оформлюється дві податкові накладні. Одну — на реалізацію товару за фактичною експортною ціною, з якої податок не стягується. А от другу — на різницю між фактичною експортною ціною і собівартістю, і з цієї різниці вже, буцімто, має стягуватися податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Невідомо, який фінансовий ефект одержав уряд від цієї маніпуляції в масштабах країни, відомо лише, що новий порядок оподаткування викликав категоричну незгоду з боку менеджерів «Інтерпайпу», про що свідчать шість справ на загальну суму позову 6,3 мільйони гривень, виграних ними у Спеціалізованої державної податкової інспекції в Дніпропетровському адміністративному суді протягом одного лише 2016 року. В кожному з цих випадків суд зазначив, що Податковий кодекс України не містить прямої вказівки на те, що в разі здійснення операцій з експорту товарів за ціною нижче собівартості, різниця між вартістю експортованих товарів та ціною собівартості повинна оподатковуватися за ставкою 20 відсотків. І, мовляв, незалежно від того, за якою ціною відвантажується готова продукція на експорт, база оподаткування дорівнює нулю, тож і податкова накладна на вказану вище різницю, незалежно від «геніальних» новацій Міністерства фінансів, також повинна бути виписана із застосуванням нульової ставки. А ще суд нагадав про задекларований статтею четвертою Податкового кодексу України принцип презумпції правоти платника податку у тих ситуаціях, коли нормативно-правові акти припускають множинне трактування його прав і обов’язків. А відтак дії інтерпайпівських заводів, які не стали платити і цей хитро придуманий урядом новий податок слід вважати цілком правомірними.

Серед цікавих моментів справ даної категорії слід зазначити аргументи трубників, які виступали в ролі позивачів. За їх твердженням, у процесі виробництва труб з об’єктивних причин утворюються технологічно неминучі дефекти, а крім того, розкриваються дефекти прокатного виробництва, коли утворюються плени, раковини і розшарування. Труби з таким дефектами не відповідають вимогам вітчизняних і зарубіжних стандартів, а тому переводяться в занижену сортність, зокрема в труби категорії «другий сорт», які можуть продаватися за ціною нижче собівартості. Тут усе правильно й зрозуміло. Але почитайте, що вони пишуть далі: у 2015 році завод здійснював продаж труб за цінами нижче собівартості, оскільки дані продажі дозволили підприємству мінімізувати неминучі втрати в результаті переводу труб до категорії заниженої сортності та не втратити європейських замовників даного продукту. А ось тут уже можна луснути від сміху. Це ж треба: для того, щоб не втратити європейського клієнта вони пхають їм брак.

Виплив у цих шести справах ще один цікавий момент, пов’язаний із позовом до СДПІ ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод», який був задоволений постановою ДнОАС від 9 червня 2016 р. З її тексту можна дізнатися, що в 2015 році, коли металургійні підприємства країни, начебто, відчували дику нехватку металобрухту, через що навіть два місяці простоював «Інтерпайп сталь», Нижньодніпровський трубопрокатний завод, виявляється, доволі успішно займався експортом за кордон цієї стратегічної сировини. Як бачимо, шляхи бізнесові несповідимі.

Конвертаційні центри в законі

Доволі повчальне значення має блок справ, пов’язаних із тим, як підприємства «Інтерпайпу» користувалися послугами конвертаційних центрів для завищення валових витрат й, відповідно, заниження бази оподаткування податком на прибуток. Так, фіскали встановили, що Нижньодніпровський трубопрокатний завод зекономив на податках 20 мільйонів гривень, придбавши на папері велику партію мазуту в низки фіктивних підприємств, зареєстрованих на території Онуфріївського району Кіровоградської області. В акті документальної позапланової виїзної перевірки було, зокрема,  зазначено, що фірми-постачальники не знаходяться за місцем проживання, в них немає й ніколи не було можливостей для проведення операцій із поставок рідкого палива через відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень і транспортних засобів, а посадові особи цих підприємств взагалі перебувають у розшуку.

Проте суд вирішив, що дані господарські операції були реальними, оскільки отримання заводом товару підтверджується наявними в матеріалах справи договором, специфікаціями, товарно-транспортними залізничними накладними, платіжними документами, податковими накладними та купою іншої макулатури на кшталт документів про оприбуткування товару та його використання у виробничій діяльності. А щодо того, що під маскою порядних фірм виступили якісь шахраї, то чинним законодавством України не передбачено обов’язку платника податків перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом у його первинних документах. Так само, як і не надано такого права. А відтак постановою ДнОАС від 4 серпня 2014р. вирішено позов заводу задовольнити, і спірні податкові повідомлення-рішення скасувати.

А в тяжбі ПАТ «Інтерпайп Дніпропетровський втормет» проти СДПІ ситуація вийшла ще смішнішою. Сир-бор розгорівся через те, що позивач, також на папері, придбав у фіктивного ТОВ «Пром-Консалт» велику партію металобрухту, чим штучно завищив валові витрати й зекономив на податку на прибуток чотири мільйони гривень. Податківці надали докази того, що цей металобрухт у цієї фірми реально ніколи не придбавався й не міг придбаватися, та й сам генеральний директор ТОВ «Пром-Консалт» 12 вересня 2014 р. був засуджений вироком Приморського районного суду Одеси за фіктивне підприємництво (ст. 205 Кримінального кодексу України), причому засуджений внаслідок укладення угоди про визнання винуватості до штрафу 8 500 грн, а в ході досудового слідства визнав, що його фірма існувала як конвертаційний центр і насправді нічого не купувала й не продавала. Але марно, Дніпропетровський ОАС постановою від 23 жовтня 2015 р. визнав реальними всі господарські операції даного ТОВ з ПАТ «Інтерпайп Дніпропетровський втормет» і скасував податкові-повідомлення рішення про стягнення до бюджету зекономлених таким чином податків.

«Мертві сезони» для металобрухту

Та найбільш недолугими, з точки зору здорового глузду, можна назвати спроби фіскалів здерти з інтерпайпівців податок за операції з придбання металобрухту. З цим сегментом пов’язані сім справ за участю Нижньодніпровського трубопрокатного й Новомосковського трубного заводів з одного боку і Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників ДФС з іншого. Справа в тому, що в первісній редакції Податкового кодексу України, в розділі «Перехідні положення» було записано, що тимчасово, до 1.01.2014 р., звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання відходів і брухту чорних та кольорових металів . А перелік таких товарів затверджується постановою Кабінету Міністрів України. З тих пір наприкінці кожного року, одночасно з прийняттям закону про державний бюджет, приймаються поправки й до Податкового кодексу, яким термін цього тимчасового звільнення подовжується до 1 січня кожного наступного року. В нинішній редакції, наприклад, цей термін подовжено до 1.01.2019 р.

Кабінет міністрів, постановою якого затверджено перелік таких відходів і брухту, синхронно з поправками до Податкового кодексу подовжує й дію своєї постанови, але з певним часовим лагом у два-три місяці. Якщо, наприклад, корективи до ПКУ запроваджуються в грудні, то до урядової постанови — десь у лютому-березні. Таким чином, утворюється такий собі «мертвий сезон», потягом якого операції з металобрухтом з одного боку, начебто, звільняються від оподаткування, а з іншого, начебто, й ні, бо якщо немає переліку, то й немає й звільнення.

Саме на ці операції, що тривають протягом двох-трьох перших місяців кожного року, СДПІ регулярно виписує свої податкові повідомлення-рішення, а заводи регулярно оскаржують їх у суді і в кінцевому підсумку виграють справи. Щоразу суди в своїх постановах пишуть одне й те ж саме, про те, що Податковий кодекс, як закон, має вищу силою над таким фактом, як наявність чи відсутність урядової постанови. А ще нагадує про вже відомий читачеві принцип презумпції правомірності рішень платника податків, якщо кілька нормативно-правових актів по-різному трактують його права і обов’язки. Але все марно — податківці діють згідно якогось раз і назавжди заведеного алгоритму. Причому в останні роки собі на шкоду, оскільки згідно поправок до Закону України «Про судовий збір» обсяги останнього значно виросли, і якщо раніше за кожну програну справу доводилося платити позивачеві лише кілька сотень гривень, то тепер уже кілька десятків тисяч. Але видно, шляхи чиновників, як і бізнесу, несповідимі.

Довгий шлях податкових накладних

Ще дві однотипні, а значить і повчальні справи, були пов’язані з неквапливістю постачальників, які невчасно надають покупцеві податкові накладні. В даному випадку Новомосковський трубний завод двічі підводила Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яка поставляла підприємству природний газ, своєчасно отримувала за нього кошти, але податкові накладні на операції з постачання товарів, як того вимагає ст. 201 Податкового кодексу України, покупцеві не надавала і в Єдиному реєстрі податкових накладних їх не реєструвала. Внаслідок такої недбалості завод мав клопіт із відшкодуванням податку на додану вартість в сумі 12 млн грн, яка були ним сплачена в ході проведення двох операцій із придбання газу. Бо Спеціалізована державна податкова інспекція в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки склала акт про завищення заводом податкового кредиту на ці 12 мільйонів, а потім на підставі даного акту виписала податкове повідомлення-рішення про зменшення на цю суму розміру від’ємного значення ПДВ. А це означало, що не бачити заводові-експортерові бюджетного відшкодування на цю суму, як своїх вух.

Завод звернувся до суду, який відкрив адміністративне провадження, в ході якого відтворив хід подій. Виходило, що в березні 2013 р. підприємство отримало партію газу, що підтверджувалося даними комерційного вузла обліку газу газотранспортно-розподільчого підприємства ПАТ «Дніпрогаз». Тобто операцію вже не можна було назвати фіктивною й безтоварною. За весь поставлений газ заводчани заплатили сповна, що підтверджувалося платіжними банківськими документами, отже, в цій частини обману з їх боку теж не було. Але потім вони півроку, аж до вересня, чекали, доки «Нафтогаз» пришле їм податкову накладну, як виявилося потім, датовану ще 31 березня 2013 року. Отримавши цей документ заводські бухгалтери одразу ж приєднали його до податкової декларації, яку негайно подали до СДПІ, і в цій декларації 12 мільйонів гривень якраз і було віднесено до податкового кредиту.

Податківцям же ця аргументація не сподобалася з двох причин.  Перша – тому що була подана із запізненням на півроку, через що, мовляв, трубники втратили право на податковий кредит. Друга — бо приєднана до податкової декларації податкова накладна не була, як уже згадувалося, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Перший аргумент суд відкинув одразу ж, оскільки, згідно ст. 198 ПКУ право на податковий кредит не згорає протягом 365 днів після дати складання податкової накладної, а тут було прострочено лише півроку. З другим пунктом виявилося складніше. Згідно згаданої вже ст. 201 ПКУ відсутність факту реєстрації податкової накладної в ЄРПН постачальником товару не дає покупцеві права на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Але знайшовся для заводчан вихід і з цієї ситуації, бо згідно тієї ж статті в разі відмови продавця надати податкову накладну, або в разі порушення ним порядку її реєстрації, покупець має право додати до податкової декларації заяву зі скаргою до такого постачальника. І вже ця заява може бути підставою для віднесення сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту, якщо до цієї заяви, звичайно, будуть додані документи, що засвідчують факт поставки товару і її оплати. А ось із цим якраз у трубників виявилося все гаразд, бо в матеріалах справи були і заява зі скаргою про те, що постачальник-«Нафтогаз» невчасно надав податкову накладну, і документи, які засвідчували факт поставки-оплати. А відтак Дніпропетровський ОАС своїми рішеннями від 26 травня і 10 червня 2014 р. позовні заяви заводу про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнив.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Інвентаризація майна на окупованих територіях — крок до їх звільнення

Зупиніть незаконні дії суддів!