Двадцять років наша редакція щодня фіксувала, описувала та аналізувала всі важливі події в українській журналістиці, на медіаринку, у відносинах медіа і влади тощо. З нагоди ювілею Незалежної України ми склали перелік із  найважливіших і найбільш знакових, на нашу думку, подій в історії українських медіа 2010-2020 років. Це своєрідне продовження підсумкового проєкту 2001-2009 років, який вийшов у журналі «Телекритика» (його можна переглянути тут).  Звісно, цей перелік не вичерпний, і ви можете пропонувати пункти, які ми до нього не включили, в коментарях.

 2010

У січні кандидат у президенти Віктор Янукович відмовився від дебатів із Юлією Тимошенко, яка також вийшла у другий тур. Раніше представники Януковича не раз обіцяли, що він дебатуватиме перед другим туром виборів. Громадські організації та медійники виступили зі зверненням «Вікторе Федоровичу, не ігноруйте теледебати!». Довірена особа Януковича Ганна Герман заявила, що Янукович готовий дебатувати з будь-яким політиком, окрім Тимошенко. Замість дебатів на Першому національному відбувся сольний виступ Юлії Тимошенко, а вибори із незначним відривом виграв Янукович.

20 січня компанія Сentral European Media Enterprises продала свій пакет акцій (51%) «1+1» і каналу «Кіно» за 300 мільйонів доларів Ігорю Коломойському. Так Коломойський став мажоритарним акціонером медіагрупи «1+1». Для СМЕ ця угода була рятівна, адже бізнес компанії в центральноєвропейських країнах сильно потерпав від кризи, а українські активи корпорації були найзбитковішими.

8 лютого Ігор Коломойський купив частку Олександра Третьякова у холдингу «Главред-медіа». Раніше він володів 50% акцій холдингу, Третьяков — 40%, а ще 10% належали Central European Media.

До холдингу на той час входили журнал і сайт «Главред», журнал «Профиль», газета «Нова», сайт і журнал «Телекритика», телеканал «Сіті» тощо. Усі друковані видання, а також «Газету по-киевски», яка належала йому раніше, Коломойський закрив протягом кількох років. 2011 року холдинг «Главред-медіа» був розформований. Онлайн-медіа, які продовжили існувати — портал  «Телекритика» команди Наталії Лигачової та його підсайт «Дуся», сайт «Главред», — увійшли до медіагрупи «1+1». Водночас портал «Телекритика» та інший його підсайт MediaSapiens фінансувалися й західними донорами через ГО «Телекритика», яка була окремою юридичною особою і не мала відношення до групи «1+1».

17 березня президентом Національної телекомпанії України був призначений Єгор Бенкендорф, який доти очолював телеканал «Інтер». У наступні три роки державне телебачення стане більш схожим на комерційне, а також  контрольованим групою Валерія Хорошковського — Дмитра Фірташа та групою Сергія Арбузова, обидві були лояльними до нової влади — Віктора Януковича і Партії регіонів. Заступником Бенкендорфа з міжнародних зв’язків став бізнесмен Валід Арфуш. Згодом із каналу «Україна» Ріната Ахметова, найближчого до Януковича олігарха, на Перший національний перекинули головну стратегічну інфозброю влади — шоу Савіка Шустера. Бенкендорф провів перше велике скорочення штату НТКУ за часів незалежності, а також зробив чергову спробу формально «перетворити» державне телебачення на суспільне, просто замінивши вивіску.

30 квітня журналіст каналу «1+1» Мирослав Откович заявив про цензуру: за його словами, йому не дозволили зняти сюжет про те, як Віктор Янукович трактує Голодомор. І акціонер Ігор Коломойський, і керівництво каналу в особі генпродюсера Олександра Ткаченка, і влада в особі депутатки від Партії регіонів Ганни Герман заперечили цензуру. Однак на підтримку Мирослава почали виступати інші журналісти каналу, а 7 травня про цензуру заявили й новинарі СТБ.  Представники кількох медійних громадських організацій та журналісти, зібравшись спочатку у вузькому колі на мозковий штурм,  вирішили під час запланованої на середину травня дискусії «Медіадіагноз 2010: вірус цензури» запропонувати медіспільноті створити потужний журналістський рух «Стоп цензурі!». Дискусія вилилися в установчі збори руху.

Установчі збори руху «Стоп цензурі», 21 травня 2010 року, Києво-Могилянська академія

 

Рух «Стоп цензурі!» діяв до 2015 року та відіграв важливу роль у протистоянні цензурі влади Януковича та в подіях Революції гідності. У журналістської спільноти з’явився солідарний голос, який ставив вимоги владі і власникам, нагадував про стандарти і свободу слова, захищав тих, чиї права порушувались.

4 червня під час пресконференції з нагоди ста днів президентства Віктор Янукович запросив журналістів із руху «Стоп цензурі» відвідати Межигір’я. Запрошення пролунало у відповідь на гостре запитання Мустафи Найєма, який, як і багато журналістів на пресконференції, був у футболці з логотипом «Стоп цензурі!».

Згодом Ганна Герман уточнила, що поїздка відбудеться, але «не сьогодні». Відтоді поїздки до Межигір’я з нагадуванням про запрошення стали щорічною традицією руху «Стоп цензурі!».

Однак потрапити на територію резиденції журналісти з руху змогли лише 22 лютого 2014 року, коли Янукович уже втік з України. Інших, більш лояльних медійників до Межигір’я запрошували для проведення сервільних інтерв’ю та оприлюднення дозованої інформації про резиденцію — так, зокрема, стало відомо про пеньки, якими любив бігати президент.

У 2010 році з’являються перші масштабні українські ініціативи з медіаграмотності за підтримки західних донорів. Так, ГО «Академія української преси»  в першу чергу зосередилась на впроваджені медіаграмотності в школах, садках та закладах середньої освіти. Вже наступного року перша навчальна програма з  медіаграмотності для вчителів, створена АУП, була затверджена МОН. Зараз АУП загалом видала майже сорок різних підручників, провела більше двох десятків літніх та зимових шкіл для вчителів, запустила власну онлайн-платформу, а також значно розширила аудиторію: працює вже не лише з освітянами, а ще й з активістами, звичайними громадянами та готує тренерів із медіаграмотності.

 

 

 

У тому ж 2010 році з’являється MediaSapiens, створений  ГО «Детектор медіа», — це перший сайт, присвячений проблемам медіаграмотності в Україні. Згодом до проєктів із медіаграмотності долучаються інші громадські організації, зокрема IREX, який працює перш за все з молоддю. У 2020 році з’явився державний проєкт із медіграмотності «Фільтр» у складі Міністерства культури та інформаційної політики.

 

Медіадрайвер

14 серпня 5 канал, ТВі та телерадіокомпанія «Чорноморська» провели годинний ефірний страйк. Ця незвична для України форма протесту була викликана судовими позовами групи «Інтер», що прагнула позбавити 5-й і ТВі частот, а також арештом майна опозиційної «Чорноморської» на вимогу контрольно-ревізійного управління. 31 серпня Київський апеляційний адміністративний суд прийняв рішення на користь «Інтера», а до претензій податкової і КРУ на адресу «Чорноморської» додався тиск Служби безпеки України. У наступні роки аж до Революції гідності регуляторний та податковий тиск на опозиційні медіа то посилювався, то послаблювався, але ніколи не припинявся. Хоча й до повного закриття жодного зі впливових опозиційних медіа влада не дійшла.

8 грудня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензію оператора цифрової мережі компанії «Зеонбуд». Хто був і хто є її реальним власником, невідомо дотепер. Так цифрове ефірне мовлення в Україні опинилось у залежності від непрозорої компанії, чию монополію не оскаржували ні за Януковича, ні за Порошенка. Не роблять цього й за Зеленського. 2019 року Верховна Рада змусила вивести компанію з офшорів, однак імена шістьох її формальних власників нікому нічого не сказали. 2020 року Нацрада продовжила ліцензію «Зеонбуду». Можливість залучення до розбудови цифрової мережі іншої компанії почали всерйоз обговорювати лише нещодавно.

 

2011

13 січня Верховна Рада ухвалила закон «Про доступ до публічної інформації». У його розробці брали активну участь громадські організації, зокрема рух «Чесно». Хоча невизначеність щодо перспектив закону зберігалась до останнього дня, його підтримали 408 депутатів — усі, крім комуністів. І справді, ухвалення цього закону суттєво сприяло «декомунізації» спілкування між державою і медіа/громадянами. Хоча боротьба за те, щоб усі державні органи виконували норми закону, триває дотепер.

21 березня президент Віктор Янукович призначив Дарку Чепак, продюсерку шоу 5 каналу, своєю прессекретаркою. Пікантність ситуації в тому, що Дарка Чепак була співзасновницею та активною учасницею руху «Стоп цензурі!» Колишні соратники закидали їй зраду, вона ж казала, що хоче нормалізувати стосунки президента і ЗМІ. Згодом Дарка Чепак стверджувала, наприклад, що «Межигір’я» не належить Януковичу. Водночас вона справді сприяла налагодженню певного діалогу між Адміністрацією президента та журналістською спільнотою — президент став дещо відкритішим до медіа. Дарка Чепак пішла у відставку разом із керівником Адміністрації президента Сергієм Льовочкіним 17 січня 2014 року — після ухвалення диктаторських законів 16 січня. Вона залишилась у команді Льовочкіна і до 2018 року працювала в його інституті«Нова Україна».

15 квітня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оголосила конкурси на мовлення в мультиплексах цифрового телебачення стандарту DVB-T2. Так почався реальний перехід з аналогового ефірного телебачення на цифрове, що тривав дев’ять років і формально не закінчився досі. У конкурсі половину ліцензій отримали компанії, створені спеціально під нього, які пов’язували з олігархами, наближеними до Януковича. Зокрема п’ять компаній, які згодом стали мережею каналу «112 Україна» — «Новий формат ТВ», «Партнер ТВ», «Аріадна ТВ», «ТВ Вибір» і «Лідер ТВ».

24 серпня почала мовлення українська версія міжнародного телеканалу Euronews. Цей проєкт просувало тогочасне керівництво Національної телекомпанії України — Єгор Бенкендорф та його заступник, бізнесмен Валід Арфуш. Канал практично відразу почали звинувачувати в маніпуляціях на користь Януковича. 2017 року україномовну версію Euronews закрили; від неї залишився борг, який 2020 року ледве виплатила вже Суспільна телерадіокомпанія. 2021 року Валід Арфуш знову намагається запустити українську версію Euronews.

28 вересня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення винесла попередження опозиційному телеканалу ТВі. Керівник каналу Микола Княжицький заявив, що влада хоче закрити канал. Почалося протистояння, яке наступного року стало публічним і політичним; до тиску долучилась податкова і правоохоронні органи. Канал відстояли (спойлер: ненадовго).

3 листопада Верховна Рада знизила квоту українського контенту в ефірі теле- і радіокомпаній із 50% до 25%. Авторка законопроєкту Олена Бондаренко з Партії регіонів назвала 25% компромісним варіантом — в неї на меті було цілковите скасування квот (це станеться 2012 року). Почалося згортання українізації медіапростору, розпочатої за часів президентства Віктора Ющенка.

14 грудня Печерський районний суд закрив кримінальну справу щодо експрезидента Леоніда Кучми, якого підозрювали у причетності до вбивства Георгія Ґонґадзе. Заступника генпрокурора, який у березні порушив цю справу, звали Ренат Кузьмін. Справа проти Кучми дозволила владі дев’ять місяців імітувати активність у розслідувані вбивства журналіста.

2012

31 січня Міністерство внутрішніх справ закрило ex.ua — найпопулярніший в Україні сервіс для обміну і зберігання файлів. Причина — поширення піратського контенту. Вперше в історії боротьба за авторські права в Україні мала результат, який відчули на собі мільйони людей. Згодом сайт відновили, але піратський контент із нього почали видаляти, й згодом він втратив популярність та закрився.