Мирові суди…

У передвиборчих програмах Володимира Зеленського та його політичної сили “Слуга Народу” містилися обіцянки запровадити в Україні інститут виборних мирових судів, які розглядали б прості спори. Попри на перший погляд новизну такого інституту для України, насправді дискусії про його запровадження тривають вже понад 15 років. Втім, на державному рівні досі немає конкретного бачення, як би мав функціонувати такий суд і чи взагалі виправданим є його запровадження. 

Що таке мирові суди?

Юридична енциклопедія під цим поняттям розуміє нижчу ланку судової системи для розгляду дрібних кримінальних і цивільних справ, на яку покладено функцію примирення сторін. За іншим визначенням, мировий суд – це місцевий (локальний) судовий або адміністративно судовий державний орган обмеженої юрисдикції, що розглядає і вирішує малозначні справи за спрощеною процедурою.

Проте, дати повне визначення цьому поняттю проблемно, оскільки моделі мирового судочинства в країнах настільки відрізняються, що звести їх до спільних вихідних засад складно. Концептуальні відмінності є практично за всіма складовими елементами, наприклад, за:

• порядком обрання мирових суддів (населенням на виборах, місцевими органами влади, органами виконавчої влади, органами суддівського самоврядування);
• вимогами до мирових суддів (професійні юристи чи громадяни, які користуються авторитетом серед місцевого населення);
• правовим статусом мирових судів (складова державної судової системи, окрема система, яка ближче до місцевого самоврядування);
• юрисдикцією мирових судів (розгляд лише кримінальних справ, або кримінальних та цивільних, а в деяких країнах мирові суди можуть виконувати ще й адміністративні функції);
• значенням рішень мирового судді (в деяких країнах вони можуть бути оскаржені до місцевого суду, в інших – є остаточними і не підлягають оскарженню).

Усі ці відмінності зумовлюються історичними передумовами формування мирової юстиції, формою державного устрою, особливостями правової системи й багатьма іншими чинниками.

Тобто “єдиного стандарту” яким повинно бути мирове судочинство не існує. 

До спільних рис мирових судів в різних країнах можна віднести насамперед те, що вони розглядають нескладні цивільні та/або кримінальні справи та мають “локальний характер”, тобто, відносно тісно пов’язані з місцевою громадою.

Чи були спроби запровадити мирове судочинство в Україні?

У жовтні 2008 року до Верховної Ради був внесений проєкт закону “Про мирових суддів територіальних громад”, за яким мирові судді мали розглядати:

• окремі категорії адміністративних порушень (крім тих, за які передбачене стягнення у виді виправних робіт чи адміністративного арешту);
• майнові спори між громадянами з ціною позову не вище 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (близько 1 тис.доларів США у 2008 році);
• справи про розірвання шлюбу, де між подружжям відсутній спір про дітей; окремі категорії земельних (щодо меж ділянок, додержанням правил добросусідства) та трудових спорів (щодо відмови у прийнятті на роботу, порушення строків виплати заробітної плати);
• справи щодо зобов’язання громадянина вчинити/утриматися від вчинення дій, визначених нормативно-правовими актами органу місцевого самоврядування.

Такі спори мали розглядатися у скорочені строки – від 3 до 15 днів (в залежності від категорії спору), а рішення мирового судді – виконуватися добровільно. Лише у випадку, якщо виконання рішення потребувало вчинення дій органами державної влади, місцевого самоврядування, то необхідною була видача судом загальної юрисдикції виконавчого документа.

Мировий суддя мав обиратися на 5 років місцевою радою та бути не молодшим 35 років, з вищою освітою, користуватися повагою та авторитетом у територіальній громаді та проживати на території дільниці не менше 3 років. Наявність юридичної освіти від кандидата не вимагалася, але необхідним був досвід юрисдикційної діяльності (посадова особа з розгляду заяв, скарг, звернень громадян, третейський суддя, медіатор, інше) не менше 3 років.

Законопроєкт був розкритикований комітетом та повернутий на доопрацювання, а в червні 2010 року – знятий з розгляду.

Надалі законопроєктних ініціатив щодо запровадження мирової юстиції ми не виявили, хоча згадки про мирові суди були і є в програмних документах, які визначають стратегію судової реформи. Зокрема, в президентській стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, в цілях підвищення ефективності правосуддя, пропонувалося вивчити доцільність введення мирових судів. У наступній стратегії, на 2021-2023 роки, як один із заходів для розвитку альтернативного (позасудового) та досудового врегулювання спорів визначалося опрацювання питання щодо запровадження інституту мирового судді.

В урядовій Національній економічній стратегії на період до 2030 року (березень 2021 року), у якості завдання для досягнення стратегічної цілі із забезпечення участі громадськості у судочинстві було передбачено запровадження інституту мирових суддів.

Від ідеї дослідження та потенційного запровадження інституту мирових судів влада не відмовилася і після повномасштабного вторгнення. Зокрема, в проєкті Плану відновлення України, який був розроблений створеною Президентом України в квітні 2022 року Національною радою з відновлення України від наслідків війни, також визначили необхідність формування моделі інституту мирових суддів та її апробація, а у разі визнання доцільності такого інституту – прийняття необхідної законодавчої бази. Виконання цього заходу заплановане на 2026-2032 роки.

Тобто, останні майже 10 років мирове судочинство існує лише на рівні ідеї, без її конкретизації в концепціях, проєктах, пропозиціях.

Якими можуть бути переваги/недоліки від запровадження мирових судів в Україні?

В українській експертній спільноті ставлення до ідеї мирового судочинства неоднозначне.

Прихильники цієї системи вказують, що передання на розгляд мирових судів нескладних цивільних та кримінальних справ, а також окремих справ про адміністративні правопорушення, дозволить істотно розвантажити систему місцевих судів, що в свою чергу надасть змогу професійним суддям зосередитися на справедливому та швидкому вирішенні складних спорів.

Мирове судочинство також покращить доступність правосуддя для населення, особливо у віддалених від районних/обласних центрів регіонах та в умовах укрупнення мережі місцевих судів, оскільки мирові суди можуть діяти на рівні окремих територіальних громад. Спрощений порядок розгляду справ мировими суддями та менші збори за звернення до них, також матимуть позитивний ефект в контексті забезпечення доступності правосуддя.

Також мирові суди дозволять забезпечити якісну підготовку кадрів для місцевих судів, оскільки маючи попередній досвід розгляду спорів, мировий суддя буде підготовлений до розгляду більш складніших справ вже в якості професійного судді в судах першої інстанції.

Опоненти цієї ідеї стверджують, що ефективнішими рішеннями проблеми перевантаженості судів першої інстанції є удосконалення існуючої мережі місцевих судів, їх доукомплектування, а також розвиток та популяризація альтернативних, досудових методів вирішення спорів (третейських судів, медіації), а не створення окремої “територіальної судової влади” – альтернативної державній.

Не варто забувати і про стан розвитку цифрових технологій, які можуть використовуватися як для полегшення роботи судді (наприклад, програми на основі штучного інтелекту, які б формували фабулу справи та готували проєкт рішення), так і для покращення доступу до правосуддя, зокрема, шляхом розширення можливостей дистанційного судового розгляду. “Діджиталізація” розгляду нескладних справ може мати такий же позитивний ефект на завантаженість місцевих судів як і інститут мирових суддів.

Чи є рішення?

Цей матеріал не має на меті дати детальні відповіді щодо всіх аспектів функціонування мирових судів, провести наукове дослідження правових засад цього інституту або оцінити можливості його запровадження в Україні, в т.ч. через призму конституційності. Ми хотіли насамперед започаткувати (чи то продовжити) суспільну та експертну дискусію щодо цього інституту, користі та ризиків від його запровадження. Вже найближчим часом Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Відповідальна та підзвітна політика в Україні» (U-RAP), що реалізується Національним Демократичним Інститутом, планує провести публічні та експертні обговорення щодо мирових судів, на яких обговорити переваги та недоліки цього інституту для українського правосуддя, потенційні моделі мирового судочинства в Україні. Саме тому, просимо сприймати цей матеріал як невеликий вклад у майбутню дискусію.

Для детальнішого ознайомлення з темою, рекомендуємо такі матеріали:

• Кампо В.М. Мирові судді та громадські мирові судді в Україні: проблеми та перспективи впровадження (2007);
• Хавронюк М.І., Мироненко С.Ф. Чи потрібні Україні мирові суди?
• Бурий А., Таратула Р., Тополевський Р., Тополевська Л. Міжнародний досвід діяльності інститутів мирового судді, суду присяжних, народних засідателів та пропозиції щодо можливостей його застосування в Україні (2009);
• Оверчук С.В. Запровадження мирової юстиції в умовах судової реформи в Україні: теоретико-правове дослідження (2019) (частина 1, 2).

Аналітика підготовлена Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Відповідальна та підзвітна політика в Україні» (U-RAP), що реалізується Національним Демократичним Інститутом. Думки, висловлені в статті, належать авторам і не обов’язково відображають погляди USAID.