Не впадати в депресію або чому вчить доля Миколи Гоголя.

МИкола Гоголь відчував пристрасть до рукоділля. В’язав на спицях шарфи, кроїв сестрам сукні, ткав паски, до літа шив собі шийні хустки.

Гоголь любив готувати та пригощати друзів варениками та галушками. Один із улюблених його напоїв — козяче молоко, яке він варив особливим способом, додаючи ром. Цю куховарство він називав гоголем-моголем і часто, сміючись, говорив: «Гоголь любить гоголь-моголь!»
Письменник ходив вулицями та алеями зазвичай з лівого боку, тому постійно стикався з перехожими.

Гоголь дуже боявся грози. За словами сучасників, негода погано діяла на слабкі нерви.
Він був дуже сором’язливий. Щойно у компанії з’являвся незнайомець, Гоголь зникав із кімнати.

Гоголь часто, коли писав, катав кульки із білого хліба. Друзям він говорив, що це допомагає йому у вирішенні найскладніших завдань.
У кишенях у Гоголя завжди лежали солодощі. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислугі нести цукор, збирав його, ховав, а потім гриз шматки за роботою або розмовою.
Все життя Гоголя досі залишається нерозгаданою загадкою. Його переслідувала містика, і після його смерті залишилося більше запитань, ніж відповідей.

Вони дозволяють поглянути на творчість улюбленого письменника з зовсім іншого боку, спробувати пояснити якісь протиріччя та невідповідності та побачити його не ідолом, а простою, неймовірно тонкою та талановитою людиною.

Микола Васильович пристрасно захоплювався всім, що потрапляло у його зору. Історія рідної України була для нього одним із улюблених досліджень та захоплень. Саме ці дослідження посунули його на написання епічної повісті “Тарас Бульба”. Вона була вперше опублікована у збірнику «Миргород» в 1835 один екземпляр цього журналу Гоголь особисто вручив в руки пану Уварову – міністру народної освіти, для того, щоб той підніс його імператору Миколі I.

У цьому ж збірнику було надруковано найнеймовірніше і наймістичніше з усіх гоголівських творів — повість «Вій». Сам письменник стверджував, що «Вій» є народним переказом, яке він, нібито, чув і записав, не змінивши жодного слова.

Але ось, що цікаво, ні літературознавці, ні історики, ні фольклористи, ні дослідники ніколи і ніде жодного разу не змогли знайти ні усних, ні, тим більше, писемних згадок про народні легенди чи казки, які б хоч віддалено нагадували сюжет «Вія» . Усе це дає підстави вважати повість виключно плодом фантазії великого містифікатора і письменника.

Дослідники життя та творчості Гоголя схиляються до думки, що саме ім’я «Вій» є вільною збірною від назви господаря пекла «залізного Нія», який був божеством в українській міфології та слово «вія», яке в перекладі з української означає «століття».

Ні сучасники, ні нащадки не можуть пояснити те, що відбувалося з Гоголем останніми роками його життя. Вважається, що коли 1839 року Гоголь відвідував Рим, він заразився малярією. Незважаючи на те, що згодом хвороба все ж таки відступила, її наслідки стали для письменника фатальними. Ні скільки муки фізичні, скільки ускладнення, що викликали у Гоголя напади, непритомність, але головне, бачення, робили його одужання складним і тривалим.

Восени 1850 року, будучи в Одесі, Микола Васильович відчув полегшення. Сучасники згадують, що до нього повернулася звичайна жвавість та бадьорість. Він повернувся до Москви і здавався абсолютно здоровим та веселим. Гоголь зачитував друзям окремі фрагменти з другого тому «Мертвих душ» і радів, як дитина, бачачи захоплення та чуючи сміх слухачів. Але як тільки він поставив крапку під другим томом, йому здалося, що на нього впала порожнеча і приреченість. Він відчув страх смерті, який колись страждав його батько.

Що трапилося в ніч на 12 лютого 1852 року, достеменно не знає ніхто. Біографи, спільними титанічними зусиллями намагалися буквально по хвилинах відновити події тієї ночі, але достеменно відомо лише те, що до третьої години ночі Гоголь несамовито молився. Потім він узяв свій портфель, дістав із нього якісь аркуші паперу, а все, що в ньому залишилося, велів негайно спалити. Після чого перехрестився і, повернувшись у ліжко, нестримно ридав до ранку. Традиційно прийнято вважати, що тієї ночі Гоголь спалив другий том «Мертвих душ», але деякі біографи та історики впевнені в тому, що це далеко від істини, яку вже навряд чи хтось дізнається.

Сучасні фахівці в галузі психіатрії проаналізували тисячі документів і дійшли цілком певного висновку про те, що ніякого психічного розладу у Гоголя не було й близько. Можливо, він страждав на депресію, і якби до нього було застосовано правильне лікування, великий письменник прожив би набагато довше.

За публікаціями у ЗМІ.