Перший остаточний програш антимонопольного єврокомісара

Перший остаточний програш антимонопольного єврокомісара

Олена Стойко

Fiat Chrysler виграв у Суді Європейського Союзу позов проти Єврокомісії, яка вимагала від Люксембургу стягнути з компанії 30 млн євро у вигляді податків, що стало серйозним ударом по антимонопольному органу ЄС у боротьбі з вигідними угодами між державами-членами ЄС та транснаціональними корпораціями.

Це перша справа антимонопольного органу Євросоюзу по якій прийнято остаточне рішення, що може мати катастрофічні наслідки для боротьби Брюсселю з агресивною податковою практикою великих компаній, які прикриваються державною допомогою. Справа Fiat Chrysler один з майже десятка розслідувань, що стали результатом діяльності спеціальної групи з податків, створеної у 2013 році для виявлення «солодких» податкових угод. Низка країн (Бельгія, Ірландія, Люксембург та Нідерланди) пропонували спеціальні умови оподаткування для транснаціональних компаній – переважно американських, а також великих технологічних компаній, які дозволяли їм переводити податки з усіх держав-членів ЄС в ту, де ставки оподаткування були найнижчими. На черзі рішення по податковій угоді між Ірландією та Apple, завдяки якій останній вдалося уникнути сплати податків на 13 млрд євро. Рішення про безпрецедентне ухилення від сплати податків було ухвалене Єврокомісією у 2016 році, однак успішно оскаржене у Суді загальної юрисдикції в 2020, але остаточне рішення ще не прийнято.

У 2015 році антимонопольний комісар ЄС М. Вестагер стверджувала, що Люксембург надав Fiat Chrysler, що зараз є частиною Stellantis (STLA.MI), несправедливу податкову перевагу, схваливши штучні та складні методи, які занижували розмір податків компанії. У 2019 році Суд загальної юрисдикції ЄС підтримав рішення Єврокомісії, підтвердивши, що рішення податкових органів Люксембургу дало Fiat Chrysler перевагу, яка є незаконною державною допомогою. У своєму рішенні Суд визнав компетенцію Єврокомісії щодо розгляду податкової домовленості, підписаної податковими органами Люксембургу 3 вересня 2012 року. Також суд підтвердив, що Комісія має право проаналізувати цю угоду з точки зору принципу «витягнутої руки», згідно з яким угоди між дочірніми підприємствами мають виходити з тарифів, які б заплатила непов’язана компанія.

У податковій угоді був затверджений метод визначення винагороди фірми, що обслуговує Fiat Chrysler – Finance Europe (раніше Fiat Finance and Trade Ltd, FFT) за казначейські та фінансові послуги, надані іншим компаніям групи. FFT – люксембурзька дочірня компанія материнської компанії Fiat Group, що є одним з найбільших промислових підприємств Італії. FFT надає казначейські послуги та здійснює фінансове обслуговування компаній Fiat Group, розташованих переважно в Європі. Свою діяльність фірма здійснює з Люксембургу, де розташована штаб-квартира, та через два філіали – в Лондоні та Мадриді.

Fiat Group вирішила централізувати свої фінансові та казначейські функції, де все фінансування, банківські відносини, валютний обмін та управління процентними ризиками, операції на грошовому ринку, управління залишками грошових коштів, інкасація тощо виконувалися FFT та іншими казначейськими компаніями. Аналіз трансфертного ціноутворення, підготовлений FFT, базувався на рекомендаціях та методології, представленій в Керівництві ОЕСР з трансфертного ціноутворення для транснаціональних компаній та податкових органів (OECD Transfer Pricing Guidelines for Multinational Enterprises and Tax Administrations), що є результатом міжнародного консенсусу щодо розуміння та застосування принципу «витягнутої руки».

Люксембург традиційно був популярним місцем для фінансової діяльності, однак податкові правила, що застосовувалися до фінансової діяльності компаній, зазнали значних змін протягом останнього десятиліття. До 2010 року не було жодних офіційних правил щодо трансфертного ціноутворення, які регулювали податковий режим фінансової діяльності, але з 2011 року аспекти, пов’язані з трансфертним ціноутворенням почали регулюватися Циркуляром 164/2 від 28 січня 2011 року. 27 грудня 2016 року влада Люксембургу видала Циркуляр 56/1–56bis/1, який почав застосовуватися з 2017 фінансового року. Отже, починаючи з 2011 року фінансові компанії повинні були мати реальні представництва у Люксембурзі, нести економічні ризики, і повідомляти про винагороду за свою фінансову діяльність за принципом «витягнутої руки» відповідно до Керівництва ОЕСР з трансфертного ціноутворення.

Що стосується наявності переваги, то в 2019 році Суд загальної юрисдикції заявив, що Комісія мала рацію, встановивши, що методологія обрахунку FFT не відповідає стандарту «витягнутої руки», оскільки треба було враховувати весь капітал FFT і застосовувати лише одну ставку. Виходячи з цього суд постановив, що методологія, прийнята у податковій угоді, занизила винагороду FFT, що призвело до зменшення податкових зобов’язань FFT у порівнянні з тою сумою, яку слід було б сплатити відповідно до податкового законодавства Люксембургу, що призвело до виникнення переваги. Згідно з рішенням суду, ця перевага мала вибірковий характер і не відповідала вимогам триетапного тесту на вибірковість. До того ж така перевага призвела до обмеження конкуренції, оскільки відповідне зниження податків покращило фінансовий стан FFT та Fiat Group коштом конкурентів. Загалом Єврокомісія вимагала від Люксембургу стягнути з платника податків суму в розмірі 30 млн євро.

У листопаді 2022 року Суд Європейського Союзу заявив, що  Комісія помилилася, оцінивши податкову угоду як таку, що дає «вибіркову перевагу» Fiat Chrysler та не взяла до уваги те, як податкове законодавство Люксембургу застосовує принцип «витягнутої руки» (справа Fiat Chrysler Finance Europe v Commission Ireland v Commission and Others C-885/19 P). Таке рішення суттєво сповільнить темпи податкових розслідувань Єврокомісії, які і так затягнулися через критику з боку суддів ЄС.

Своєю чергою єврокомісар М. Вестагер заявила, що вирок – «велика втрата для справедливого оподаткування» і вона продовжить боротьбу, за те, щоб «чесна конкуренція не була спотворена» вигідними податковими угодами між урядами та транснаціональними корпораціями. Вона пообіцяла, що Єврокомісія детально вивчить вирок та його наслідки, але уже очевидно, що суд «підтвердив, що регулятор може відстежувати ймовірну державну допомогу, пов’язану з податковими пільгами, з боку держав-членів ЄС».

До певної міри М. Вестагер виграла політичну битву. Держави-члени ЄС, які приманювали транснаціональні компанії податковими поступками, значною мірою змінили свою практику на тлі широкомасштабної кампанії по боротьбі з ухиленням від сплати корпоративних податків. Проте судова битва програна і тепер Комісія стикнеться з більш жорсткими вимогами, щоб довести, що уряд ставиться до однієї компанії краще, ніж до решти.