Про фраудаторні угодди – тобто угоди, що вчинених на шкоду кредитору.

В  Україні є поширеними випадки шахрайства, коли боржники прикривалися прогалинами у законодавстві. Йдеться про т.зв. фраудаторних угодах – тобто угодах, вчинених на шкоду кредитору.

Подібне відбувається, коли кредитор (не важливо хто) подає до боржника позов про стягнення коштів. Справа доходить до виконання судового рішення, позивач звертається до виконавця, але у боржника вже нічого немає. Той розпродавав або дарував своє майно, що робило стягнення за виконавчим рішенням неможливим.

Дуже часто недобросовісні боржники ще на стадії судового розгляду позовів кредиторів, розуміючи, що рішення буде не на їхню користь, підписують фраудаторние угоди, відчужуючи майно на користь інших осіб.

“Фактично відбувається перехід прав власності на рухоме або нерухоме майно. Кредитор проходить всі кола судового позову і залишається без виконання рішення. До недавнього часу такі трюки боржникам сходили з рук”, – помітив експерт Андрій Авторгов.

Це підтверджує і керуючий партнер АО “Артіль адвокатів” Ігор Коржук.

“У нас зараз будь-який бізнесмен, який” кинув “іншого бізнесмена, звичайно, позбавляється від свого майна, розуміючи, що доведеться гасити заборгованість. І він” продає “це майно, яке переходить на підконтрольні йому компанії”, – відзначає юрист. За його словами, таким компаніям часто не більше року. І створюються вони саме під такі схеми.

Верховний суд (ВС) в одній зі справ прийшов до висновку, що відповідач, який продав житловий будинок після пред’явлення йому позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно і зловживає своїми правами, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення обігу стягнення на майно боржника. Тобто такі дії визнаються фраудаторними.

Експерти уточнюють, що певний позитивний перелом в цьому питанні стався в судовій практиці ще в 2018 році. Тоді фізособа взяло в борг певну суму, але безповоротно.

“Рішенням суду стягнуто суму боргу, але воно не виконувалося. Було встановлено, що у боржника немає майна, оскільки в період розгляду справи він подарував своїм дітям всю свою нерухомість”, – розповідає Авторгов.

Кредитор звернувся до суду з вимогою визнати факт дарування фіктивним.

Перша інстанція кредитору відмовила. Апеляція – теж. Верховний суд (ВС) також відмовився задовольняти позов кредитора, але головуючий суддя-доповідач до постанови додав окрему приписку. Він зазначив, що оспорюваний договір є фраудаторним.

“Угода не відповідало законодавству в частині вимог сумлінності і було зловживанням щодо кредитора та його інтересів. Тому угода повинна б бути невизнаним”, – вказав суддя.

І саме це зауваження судді, за словами Авторгова, на стадії розгляду і здобуло певне юридичне вплив.

“З легкої руки саме судді Крата який вів справу, поняття фраудаторного угоди стало надбанням практики суддів цивільно-господарської юрисдикції. В нашому законодавстві такого терміну немає. Він був фактично вироблений судовою практикою”, – говорить приватний виконавець.

Коли суд може визнати угоду фраудаторним
Верховний суд постановив, що на кожне таке угоду необхідно дивитися окремо. Є певна специфіка.

До ознак фраудаторного угоди відносяться наступні:

-момент укладення договору (боржник його підписав, коли кредитор подав до нього позов);
– контрагент, з яким боржник укладає оспорюваний договір. Наприклад, це можуть бути родичі, пов’язане або афілійована юрособа;
– якою є вартість речей (ринкова або неринкова). Чи відповідає ціна після продажу реальної вартості самого майна;
– чи були реально виплачені гроші після продажу майна. Угода може бути підписана і з умовою відстрочки платежу, умовно кажучи, на 50 років.
“Всі ці обставини повинен оцінювати суд на предмет фраудаторності. Але може бути й таке, що угода боржника фраудаторною не може бути визнана, оскільки у нього будуть кошти, щоб розплатитися з кредитором”, – робить висновок експерт.

За публікацією у ЗМІ.