Пригоди приватного виконавця

16 квітня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою завершив на користь одного з приватних виконавців доволі драматичну адміністративну справу за позовом до нього Акціонерного товариства «УкрСиббанк». Виходячи з міркувань здорового глузду, може скластися враження, що відповідач зіграв роль пособника шахраїв, але з точки зору закону його дії були цілком правомірними, що й підтвердили своїми рішеннями суди усіх трьох інстанцій.

Ця історія почалася ще в 2006 році, коли один мешканець Полтавської області взяв чималий кредиту в УкрСиббанку, передавши в заставу належні йому чотирикімнатну квартиру й нежиле приміщення, в якому розташувалася нотаріальна контора. Про це було складено договір іпотеки і внесено відповідну інформацію до чотирьох реєстрів: Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Протягом десятиліття, що минуло після цього, позичальник гроші так і не віддав, проте банк на це дивився крізь пальці, аж поки не сталася подія, яка нарешті змусила його, як то кажуть, злізти з печі: 20 листопада 2015 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Сергій Кучик вніс до реєстрів запис про припинення іпотеки, а підставою такого рішення була названа нібито подана за місяць до того заява УкрСиббанку від 20.10.2015 р. Дізнавшись про це, банк оскаржив його в судовому порядку і рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року вказаний запис було визнано незаконним і скасовано.

Отримавши таку перемогу, банк знову впав у «зимову сплячку» й не вжив заходи для того, аби в усіх перелічених вище реєстрах було відновлено статус-кво. Як пояснив потім представник цієї фінустанови в суді, банк вважав, що з набранням законної сили судовим рішенням, державна реєстрація відповідного права є поновленою автоматично. Тож будучи впевненими, що все зробиться саме собою, банківські клерки до пори до часу не заглядали до реєстрів і не цікавилися, як там себе почуває заставне майно. Бо якби зазирнули, то були б неприємно здивовані тим фактом, що плутяги, на відміну від них, часу не гаяли.

Справа в тому, що вже наступного дня після того, як рівненський нотаріус Сергій Кучик припинив іпотеку Укрсиббанку, обидва згадані вище об’єкти нерухомості були передані в іншу іпотеку, причому в ролі іпотекодавця виступив не власник, а особа, яка не мала до цієї нерухомості жодного відношення. Роль іпотекодержателя теж, судячи з усього, зіграла якась підставна особа. Таким чином була проведена фінансова операція з усіма ознаками шахрайської оборудки, але, відповідно до принципу презумпції невинуватості, назвати цих людей злочинцями можна лише після того, як набере законної сили обвинувальний вирок.

Втім, слід визнати, що зловмисники діяли лише в тій мірі, в якій дозволяла легковажність їхньої жертви – Акціонерного товариства «Укрсиббанк». Воно надто пізно порушило питання про стягнення на свою користь предмету іпотеки, а після того, як постановою Апеляційного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року було задоволено його позов, не дуже поспішало з її виконанням. Плутяги ж тим часом не дрімали, судячи з того, що фіктивний іпотекодавець, діючи в повній згоді з фіктивним іпотекодержателем, отримали від приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Олександра Ганночки виконавчий напис, відповідно до якого з першого на користь другого стягувалися обидва об’єкти нерухомості.

Ось цей виконавчий напис разом із заявою про примусове виконання рішення й потрапив до приватного виконавця Володимира Скрипника, який своєю постановою від 13 липня 2018 року відкрив виконавче провадження, в рамках якого подав заявки на реалізацію арештованого майна до Полтавської філії державного підприємства «СЕТАМ».

Якимсь чином дізнавшись про це, УкрСиббанк направив цьому приватному виконавцю листа із закликом зупинитися, оскільки нерухомість, яку він намірився продати, насправді належить йому. Проте в адресата були всі підстави відповісти на цей заклик відмовою, бо за даними усіх чотирьох перелічених вище реєстрів у банка було відсутнє право іпотеки як на чотирикімнатну квартиру, так і на нежиле приміщення, в якому розташувалася нотаріальна контора. За таких обставин зазначене нерухоме майно було продане на електронних торгах, а виручені кошти надійшли на депозитний рахунок приватного виконавця. УкрСббанк звернувся до нього з проханням віддати хоча б гроші, але той перерахував їх тій особі, яка в цій ситуації зіграла роль спочатку іпотекодержателя, а потім стягувача. А підставною була ця особа чи фіктивною – це, мовляв, нехай з’ясовують органи слідства.

Спіймавши такого облизня, УкрСиббанк звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії приватного виконавця, але йому в цьому було відмовлено, так само як було відмовлено і в задоволенні апеляційної скарги, поданої ним до Другого апеляційного адміністративного суду. Зроблений ними висновок полягав у тому, що дії відповідача цілком відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та інших нормативних актів, а позивач сам винуватий у тому, що не вчинив належних дій для поновлення державної реєстрації своїх прав на спірне нерухоме майно.

Розглядаючи касаційну скаргу, Верховний суд залишив рішення попередніх судів без змін, але зазначив, що оцінка відносинам у цій справі надана лише щодо правомірності дій приватного виконавця, а захист майнових прав банку має здійснюватися у межах цивільного судочинства.

Юрій Котнюк