Реформа знелюднених судів

Із дев’яти тисяч необхідних суддів в українських судах на сьогодні працює лише половина. В моєму Дубенському міськрайонному суді, де я працюю, з 8 суддів за штатом лишилося всього троє. І я особисто за перше півріччя 2017 року розглянула 568 справ: 22 кримінальну, 154 цивільних, 35 адміністративних, 129 про адміністративні правопорушення, 228 інших матеріалів і подань (слідчий суддя, скарги на дії ДВС, звільнення від кримінальної відповідальності чи умовно-достроково тощо). За рік буде близько 1 100–1 200 справ.

Ситуація у столичних судах, де навантаження традиційно більше, — значно складніша. Але при цьому Вища рада правосуддя (ВРП) відкриває дисциплінарні провадження проти суддів — за призначення справ до розгляду більше 2-х місяців після надходження в суд, за розгляд справ у неробочий час, за відправку в реєстр копій рішень не наступного дня.

Є законопроект, за яким слідчі судді (і з ними працівники апарату суду) працюватимуть без вихідних. Також депутати хочуть зменшити заробітну плату працюючим суддям, які й без того отримують 12–16 тисяч гривень. Більше того, нещодавно навіть ВРП погодила пропозицію Державної судової адміністрації (ДСА) про скорочення ще 732 штатних посад суддів.

Натомість реальні цифри наступні: станом на 1 березня 2016 року в Україні було 9 071 суддів. При цьому фактична чисельність працюючих суддів із повноваженнями становила 7 612. За даними ДСА на 9 червня цього року фактична чисельність суддів, що залишилися, — 5 824, а з них з повноваженнями — всього 4 524 судді! З яких 1 271 суддя має право на відставку.

І багато хто скористається цим правом через пенсійну реформу, яка скасовує утримання судді у відставці. Навіть Генеральний прокурор України скаржиться, що не вистачає суддів у Києві й Апеляційному суді Київської області — просить перевести в столицю суддів з інших судів.

Хочеться запитати — а з яких? Де взяти суддів? До речі, нових 600 суддів для першої інстанції дадуть країні не раніше 15 травня 2019 (!) року. Всього 600, розумієте? Через 1 рік і 9 місяців…

А Ви знаєте, що близько десятка судів узагалі не мають суддів уже близько року? Ні розвестись, ні оформити аліменти, ні оскаржити незаконні дії суб’єктів владних повноважень. Можна їздити п’яним — і ніхто не позбавить прав керування. Кримінальні провадження розглядають суди-сусіди. Сотні тисяч людей узагалі без доступу до судового захисту.

І це називається «судова реформа»?.. Мені здається, слово «знищення» більше тут підходить. Дві гілки влади руйнують третю.

Ми, судді, які лишилися, виконуємо свою функцію, незважаючи на втому, виснаження, тотальну недовіру, тиск, беззахисність. При тому ми не можемо оголосити страйк чи замість ВРУ проголосувати якісні закони. А ми продовжуємо працювати. Але вищезгадані тенденції Вищої ради правосуддя свідчать про те, що всіх до одного суддів в Україні можна притягнути до відповідальності. На широкий загал скомпрометовано цілу суддівську професію.

Якщо ми, судді, мовчатимемо, то нас або розчавлять, або ми закінчимо на лікарняних ліжках у кардіологіях чи неврологіях. Проте взяти під контроль судову владу неможливо.

У Львівській ратуші в ХVІІ столітті відправляли правосуддя. Приміщення було оздоблене написами, які могли бачити всі присутні — спеціально, щоб не забувати базові принципи. Один із тих написів надзвичайно актуальний і сьогодні: «Правління без правосуддя є справжнім злодійством».

Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

Джерело: УП