Росія і Китай – основні маніпулятори і зловмисники в інформаційній сфері ЄС

Росія і Китай – основні маніпулятори і зловмисники в інформаційній сфері ЄС

Олена Стойко

Майже через місяць після повномасштабного вторгнення Росії на територію України – 21 березня 2022 року Рада Євросоюзу прийняла Стратегічний компас для посилення безпеки і оборони Євросоюзу до 2030 року. Його мета – зробити ЄС сильнішим і дієздатнішим постачальником безпеки. ЄС повинен бути здатним захищати своїх громадян і робити внесок у міжнародний мир і безпеку.

Стратегічний компас містить спільну оцінку стратегічного середовища ЄС, а також опис загроз і викликів, з якими стикається Союз. Документ містить конкретні пропозиції з чітким графіком реалізації, спрямовані на підвищення здатності ЄС рішуче діяти в кризових ситуаціях і захищати свою безпеку і своїх громадян. Компас охоплює всі аспекти політики безпеки й оборони та побудований за чотирма напрямами: діяти, захищати, інвестувати та співпрацювати. Щодо заходів з безпеки передбачалося: посилити свої можливості з аналізу розвідувальної інформації; розробити гібридний інструментарій та створити групи реагування, що об’єднують різні інструменти для виявлення й реагування на широкий спектр гібридних загроз; надалі удосконалювати кібердипломатичний інструментарій та розробити політику кіберзахисту ЄС для кращої підготовки до кібератак та реагування на них; запропонувати Космічну стратегію ЄС у сфері безпеки та оборони; розробити Інструментарій протидії іноземним інформаційним маніпуляціям і втручанням (Foreign Information Manipulation and Interference Toolbox).

На виконання останнього пункту у лютому 2023 року був опублікований звіт підрозділу Strategic Communication, Task Forces and Information Analysis (SG.STRAT.2), створеного в рамках Європейської служби зовнішньої діяльності – «Перша доповідь ЄСЗД про іноземні інформаційні маніпуляції та втручання: На шляху до структури мережевої оборони» (1st EEAS Report on Foreign Information Manipulation and Interference Threats Towards a framework for networked defence).

Під «іноземними інформаційними маніпуляціями та втручання» (ІІМВ) автори доповіді розуміють незаконну модель поведінки яка загрожує або може негативно вплинути на цінності, процедури і політичні процеси. Така діяльність має маніпулятивний характер, здійснюється навмисно та скоординовано державними або недержавними суб’єктами, в тому числі їхніми довіреними особами, як на власній території, так і за її межами.

Оскільки це перший у своєму роді звіт, який можна розглядати як пілотний проєкт, для аналізу було відібрано 100 випадків ІІМВ, що мали місце з жовтня по грудень 2022 року. Таким чином автори намагалися не так дати всебічний огляд випадків ІІМВ загалом або конкретних суб’єктів, а лише підкреслити, як за допомогою цього підходу можна покращити діяльність у цій сфері.

З’ясувалося, що, по-перше, повномасштабне вторгнення Росії в Україну домінує в діяльності ІІМВ. Україна та її представники були безпосередньою мішенню в 33 випадках. У 60 зі 100 випадків підтримка вторгнення була основним мотивом атаки.

По-друге, дипломатичні канали є невіддільною частиною атак з боку іноземних акторів. Дипломатичні канали Росії регулярно слугують інструментами для проведення операцій ІІМВ. Китай також використовує дипломатичні канали, але здебільшого з прицілом на США.

По-третє, техніка імітації дедалі удосконалюється. Російські актори часто видають себе за міжнародні організації та лідерів громадської думки, в ході атак проти України. Найчастіше з цією метою використовуються друковані та телевізійні ЗМІ, причому у сфальшованих копіях журналів копіюється їх корпоративний стиль.

По-четверте, іноді іноземні актори узгоджують свою діяльність. Офіційні російські актори були залучені до 88 проаналізованих випадків ІІМВ, китайські актори брали участь у 17, а щонайменше у 5 випадках обидва суб’єкти діяли спільно. У всіх цих атаках суб’єкти загрози створювали колажі з фотографій або карикатур, які звинувачували США, принижували країни-члени ЄС, звинувачували ЄС або ставили під сумнів ефективність санкцій, накладених на Росію. У всіх цих випадках контент поширювався з китайських дипломатичних акаунтів і державних каналів. Пізніше їхні російські колеги повторно використовували той самий аудіовізуальний контент (в деяких випадках навіть перекладали їх російською мовою).

По-п’яте, ІІМВ є багатомовними. Зловмисний контент може перекладатися і доповнюватися кількома мовами. Автори зафіксували вживання  щонайменше 30 мов, 16 з яких – мови ЄС. Основні зусилля Росії були спрямовані на російськомовну аудиторію (44%), англомовну (29%), іспано- та сербськомовну (по 5%) та німецькомовну (4%). Принципово інша ситуація з Китаєм, що зосередився насамперед на англомовній аудиторії (71%), російськомовній (11%), іспаномовній (5%) і лише 3% – на китайськомовній.

Основним об’єктом атаки була Україна (33 випадки), на ЄС припало 8%, США – 6% та на ЗСУ – 5%. Серед персоналій найчастіше згадувалися: Ж. Борель (11 випадків), В. Зеленський (6), Ш. Мішель (3), У. фон дер Ляйн та М. Санду (по 2).

Автори звіту розробили класифікацію завдань ІІМВ  «5D (Dismiss, Distort, Distract, Dismay, Divide)»:

– ігнорувати: спростовувати критику, заперечувати звинувачення та очорнити джерело;

– спотворити: зміна кадру, перекручування та заміна наративу;

– відволікти: перемикнути увагу на іншого актора чи наратив або перекласти провину;

– залякати: погрожувати і відлякувати опонентів;

– розділити: створити конфлікт і поглибити розбіжності всередині спільнот і груп або між спільнотами та групами.

Відповідно до цієї класифікації ІІМВ здебільшого спрямовані на відволікання уваги та спотворення. Росія (42%) і Китай (56%) насамперед прагнуть привернути увагу до іншого актора чи наративу або перекласти провину (відволікти). Росія намагається змінити фреймінг і наратив (спотворити) відносно частіше (35%), ніж Китай (18%).

Виявилося, що найпоширенішими наративами є:

– «Захід – агресор щодо Росії» (17 випадків), в рамках якого Захід подається як вороже налаштований до Росії, який підштовхує Україну до війни, провокує її і заробляє на ній, проводить військову мобілізацію і бере участь у діях, що нагнітають напруженість у відносинах між Україною і Росією;

– «Україна напала на Росію» (15 випадків), де Україна виступає як провокатор війни, що чинить звірства, скоює воєнні злочини, проводить геноцид, а також здійснює або планує здійснити хімічну/ядерну атаку;

– «Санкції проти Росії б’ють по її ворогах» (15 випадків), згідно з яким антиросійські санкції мають негативний вплив на самі країни Заходу, з особливим акцентом на продовольчій та енергетичній кризі, а також інфляції;

– «Лицемірство Заходу» (14 випадків), сюжет якого передбачає зображення країн Заходу як порушників фундаментальних прав, корумпованих і колоніалістських суб’єктів, що проводять дезінформаційні компанії, поширюють русофобію і синофобію;

– «Україна – нацистська і терористична держава» (11 випадків), який містить неправдиві твердження про те, що Україна є нацистською та/або терористичною державою або підтримує такі угруповання.

Найпопулярнішою формою ІІМВ є фото- та відеоматеріалами через їх дешевизну і простоту виробництва та поширення у мережах. При цьому у 80% випадків не послідувало жодної реакції. Найпоширенішим контрзаходом було спростування, коли причетна до інциденту організація публікувала заяву зі спростуванням фальсифікацій (50% від усіх заходів реагування). У 5 випадках було обмежено або призупинено мовлення каналу, причетного до атаки, а у відповідь на 4 випадки було обмежено доступ до контенту. Спростування або перевірка фактів у фальсифікованих повідомленнях відбулися лише у трьох випадках. Найменш поширеним контрзаходом було видалення контенту – один раз. У контексті російського вторгнення в Україну було зафіксовано контрзаходи щодо 18 випадків.

У підсумку автори звіту пропонують перейти до стандартизованого формату даних для легшого і швидшого обміну інформацією про загрози з боку іноземних акторів. Єдина таксономія важлива для створення спільної мови в Євросоюзі для полегшення обговорення і мінімізації ймовірних непорозумінь. Ефективний обмін також передбачає спільний формат даних, який поки що не отримав належної підтримки з боку держав-членів. Спільний формат даних для обміну інформацією про загрози є фундаментальним принципом для мережевої співпраці в масштабах Євросоюзу. Основна вимога до такого стандарту даних полягає в його здатності представляти всі основні складові елементи (або об’єкти) загрози і показувати їх взаємозв’язок. Він також має бути гнучким, щоб класифікувати нові види загроз, але й достатньо стабільним, щоб стандартизувати процеси і створювати досконаліші інструменти. Нарешті, він повинен відповідати тим же принципам відкритості, залучення спільноти та універсальності, що і загальноприйняті таксономії для максимального широкого застосування.