Справа «Україна vs. Росія (щодо Криму)» – той рідкісний випадок, коли в Європейському суді з прав людини ми не захищаємося, а нападаємо

Хронологія розвитку подій по цій справі:

13 березня 2014 року Уряд України подав до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) першу міждержавну заяву проти Росії щодо подій на території Криму.

Цього ж дня ЄСПЛ прийняв заяву до свого провадження та справі «Україна проти Росії» було присвоєно № 20958/14 із наданням їй відповідно до статті 41 Регламенту ЄСПЛ статусу пріоритетної.

Зміст міждержавної заяви «Україна проти Росії» охоплює скарги Уряду України на порушення протягом березня – вересня 2014 року Росією прав громадян, гарантованих такими статтями «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»:

• 2 (Право на життя)

• 3 (Заборона катування)

• 5 (Право на свободу та особисту недоторканість)

• 6 (Право на справедливий суд)

• 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя)

• 9 (Свобода думки, совісті і релігії)

• 10 (Свобода вираження поглядів)

• 11 (Свобода зібрань та об’єднання)

• 14 (Заборона дискримінації) у поєднанні зі статтями 3, 8, 9, 10, 11 Конвенції та статтею 1 (Захист права власності) Першого протоколу до Конвенції, статтею 2 (Свобода пересування) Протоколу № 4 до Конвенції.

На цей час справа «Україна проти Росії» перебуває на стадії розгляду питання щодо її прийнятності. На цьому етапі розгляду справи Україна доводить юрисдикцію РФ щодо заявлених Україною порушень.

11 вересня 2019 року відбулись усні слухання щодо прийнятності міждержавної справи «Україна проти Росії» (щодо Криму) № 20958/14 та було представлено позицію Уряду України стосовно питань ЄСПЛ щодо прийнятності вказаної міждержавної справи.

Позиція Уряду Російської Федерації зводилась до наступного:

Заява України є політичною та не стосується порушення прав людини. Російська делегація стверджувала про неприйнятність визначення «ефективного контролю» за прецедентом справи «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (№ 48787/99 від 08 липня 2004 року).

Війська РФ знаходилися на території України законно, у відповідності до двохсторонніх угод про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Україна здійснювала «ефективний контроль» над Кримом до 18 березня 2014 року. Юрисдикція Росії над Кримським півостровом, який «законно приєднався» до неї за результатами так званого «референдуму», до проведення якого РФ не мала відношення виникла, після 18 березня 2014 року.

Щодо порушень прав людини представники РФ стверджували, що Україна не надала жодних надійних доказів, які б свідчили про численні порушення прав людини в Криму після тієї дати. Одночасно російською делегацією було поставлено під сумнів доповіді міжнародних організацій та моніторингових місій, наданих Україною, зокрема доповіді Верховного Комісара ООН з прав людини та свідчень, наданих потерпілими громадянами України, які, на її думку, не були надійними. Більшість доказів, наданих Україною, спрямовані на поширення її політичної пропаганди.

Представники РФ стверджували, що Україна також не довела існування «адміністративної практики» порушень прав людини в Криму з боку Росії, яка необхідна для визнання справи прийнятною, а докази України не доводили жодного зв’язку між порушеннями, а лише акцентували увагу на поодиноких випадках. Стверджувалось також, що організації, на доповіді яких посилалась Україна, є ненадійними та упередженими, оскільки фінансувалися західними державами, зокрема Сполученими Штатами Америки та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії.

У підсумку російською делегацією стверджувалось, що Україна не дотрималась умов прийнятності справи, визначених Конвенцією, а міждержавну заяву було подано до ЄСПЛ виключно з політичних мотивів, а не для захисту конвенційних прав та свобод людини.

Позиція Уряду України зводилась до наступного:

Уряд України продемонстрував, що міждержавна заява стосується подій, які підпадають під юрисдикцію Уряду Російської Федерації та ЄСПЛ має компетенцію розглядати справу.

Російська Федерація здійснює ефективний контроль над АР Крим з 27 лютого 2014 року, коли законний уряд АР Крим було усунуто та замінено адміністрацією, яка знаходилась під повним контролем Російської Федерації. Подальший референдум 16 березня 2014 року є нелегітимним та не може бути підставою для будь-якої зміни статусу АР Крим.

Щодо існування адміністративної практики надано докази існування такої практики з боку Російської Федерації, що полягала у систематичному порушенні прав людини представниками Росії чи підконтрольних їй воєнізованими угруповання на території АР Крим, що вчинялись стосовно противників російської окупації, етнічних українців та кримських татар щонайменше з 27 лютого 2014 року.

Враховуючи існування адміністративної практики, вимога вичерпання національних засобів правового захисту не застосовується.

У підсумку Урядом України доведено, що юрисдикція РФ в АР Крим з 27 лютого 2014 року заснована на ефективному контролі, а «адміністративна практика» порушення прав людини продовжувалась незмінно з цього періоду. При цьому, метою міждержавної заяви є встановлення юрисдикції ЄСПЛ, існування систематичних порушень прав людини, їх припинення та запобігання їх повторенню.

У ході слухань суддями ЄСПЛ було поставлено ряд додаткових запитань.

ЄСПЛ запитав у сторін чи готові вони піти на компроміс з метою дружнього врегулювання спору і якщо так, то який зміст та обсяг компромісу вони готові запропонувати, а якщо ні, то пояснити причини неможливості досягнення такого компромісу.

У відповідь Уряд України зазначив, що зважаючи на обставини конкретного спору, а саме на незаконну окупацію Російською Федерацією суверенної території України та систематичні порушення прав та свобод громадян України на цій території, компроміс у жодному разі не може бути досягнуто до повного повернення АР Крим та м. Севастополя під юрисдикцію України.

Також ЄСПЛ були поставлені питання, що стосувались перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території Криму.

Російська сторона надала пояснення, у яких стверджувала, що чисельність військового персоналу Чорноморського Флоту Російської Федерації в лютому 2013 – березні 2014 не перевищувала 25 000, що відповідало положенням Угоди між Україною та Російською Федерацією «Про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України».

У відповідь Уряд України повідомив, що, хоча Російською Федерацією і було дотримано вимогу щодо загальної чисельності військового персоналу, нею було допущено інші суттєві порушення положень Угоди. Зокрема, не було дотримано вимог щодо чисельності персоналу в межах окремих військових підрозділів, а також було розміщено в Криму військові підрозділи, які не належали до Чорноморського Флоту, а отже, їхнє перебування в Криму не було передбачене Угодою. Крім цього, під час нарощення військової присутності в Криму в лютому 2013 – березні 2014 Російською Федерацією систематично порушувались вимоги щодо порядку повідомлення та отримання дозволів від українських органів державної влади.

Наразі ми очікуємо винесення рішення ЄСПЛ щодо прийнятності справи. Це ще не буде рішенням по суті вимог, але точно буде важливим проміжним результатом.

Дату оголошення рішення щодо прийнятності ЄСПЛ розмістить на своєму сайті протягом найближчих кількох днів.

Якщо ЄСПЛ визнає справу прийнятною, суд перейде до розгляду скарги України по суті. Якщо ні – будемо воювати по інших справах.