Чергова перемога уряду України і поразка для її народу
Минулого місяця Кабмін здобув серйозну перемогу над керівництвом НАК «Нафтогаз України» в їх давнішньому протистоянні: 14 листопада Київський апеляційний адміністративний суд залишив у силі постанову суду першої інстанції про анулювання спеціальних дозволів, виданих державній компанії на користування трьома перспективними родовищами газу, розташованими в Полтавській області. Якщо вірити прес-службі Нафтогазу, їх експлуатація могла дати країні 70 млрд м³ природного газу і 11 млн тонн нафти. Навіть якщо дані цифри перебільшені, все одно ясно як день, що таке рішення дуже на руку лише Газпрому, Кремлю і Путіну, які руками своїх агентів в Україні всіляко хочуть перешкодити набуттю нею газової незалежності.
Чому не миряться уряд з Нафтогазом?
У нинішній ситуації склалося багато причин для війни між урядом Гройсмана і молодою командою «інвестбанкірів» західного зразка, які прийшли до керівництва Нафтогазом. Найголовніша з них полягає в тому, що відомою постановою КМУ від 22.03.2017 р. № 187 на держкомпанію покладено спеціальний обов’язок продавати за заниженою ціною (4 942 грн за 1 000 м³) газ для трьох десятків товариств з обмеженою відповідальністю, які займаються його постачанням для населення. При цьому слід зазначити, що словосполучення «займаються постачанням» слід взяти в лапки, оскільки фізично газ подається по трубах, які належать державі, а його вентилі крутять працівники публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», сто відсотків акцій якого належать державі. А згадані вище три десятка ТОВ, котрих умовно-скорочено називають «газзбутами», займаються тим, що присилають платіжки споживачам газу і збирають з них гроші.
Утім, на думку керівництва Нафтогазу, головна біда не в тому, що ці структури купують у нього газ за заниженою ціною, а потім за заниженою ціною продають її населенню. Як не крути, а українці поки що психологічно не готові платити за газ повноцінну ринкову ціну, і уряд країни мусить із цим рахуватися. Біда в тому, що по-перше, до переліку цих «газзбутів» приватні фірми потрапили без будь-якого конкурсу, а по-друге, Нафтогаз не має можливості контролювати, кому насправді постачається придбаний у неї за пільговою ціною газ: для комунально-побутових потреб населення чи для промислових споживачів. Інакше кажучи, для металургійних комбінатів Ріната Ахметова. А якщо до цього додати, що більшість «газзбутів» знаходяться під контролем Дмитра Фірташа (а значить і під контролем Газпрому), то, співставивиши факти, можна дійти висновку, що газовою політикою уряду Гройсмана керує рука Кремля.
У такій ситуації прем’єр із задоволенням поміняв би нинішню команду керівників Нафтогазу на якусь іншу, більш слухнянішу, і така можливість у нього є, оскільки саме Кабінет міністрів — єдиний акціонер Нафтогазу і власник усіх 100 відсотків його акцій. Тож вказати на двері «інвестбанкірам» теоретично уряд може, але тоді не отримає черговий кредит МВФ. За таких умов найкраще, що може зробити Кабмін, — це системно проводити компанію по дискредитації цих «чиказьких хлопчиків», які дуже далекі від нафтогазової справи і, непогано розуміючись на клірінгових розрахунках, нічого натомість не петрають у колтюбінгових установках. Слід визнати, що в даному випадку урядовцям це вдалося.
Терміни буріння свердловин відстали від програми
Витоки цієї історії сягають 2011–2012 років, коли Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) видала Нафтогазу дозвіл на користування надрами Писарівської, Будищансько-Чутівської й Оболонської газоносних площ — з метою геологічного вивчення, дослідно-промислової розробки з подальшим видобуванням нафти й газу. Як того й вимагають Кодекс України про надра і закон «Про нафту й газ», між Держгеонадра і Нафтогазом були укладені угоди про користування цими родовищами, додатками до яких були затверджені програми їх розробки. Відповідно до них промислова розробка першої з названих площ мала тривати з 2021 по 2031 рр., другої — з 2022 по 2030 рр., третьої — з 2026 по 2030 рр. Станом на кінець 2016 року на тих ділянках мала бути пробурена певна кількість пошукових та розвідувальних свердловин, які в силу низки причин пробурені не були, хоча, як стверджує прес-служба Нафтогазу, за цей період у підготовку територій до видобутку було інвестовано близько восьмисот мільйонів гривень.
Попри це таке відставання від програми, згідно положень ст. 26 Кодексу України про надра могло бути кваліфіковане як порушення вимог, передбачених спеціальним дозволом, що тягло за собою припинення права користування надрами. За інших обставин Держгеонадра, як орган, котрий надає і припиняє таке право, міг би заплющити на це очі, з огляду на загальне становище в країні, але в даній ситуації він проявив неабияку принциповість. Але щоб така принциповість в очах західних кредиторів не виглядала встромлянням палиць у колеса Нафтогазу, уряд розіграв таку собі багатоходову комбінацію, щоб зовні складалося враження, ніби підпорядкована йому Держгеонадра діє не за власною ініціативою, а, так би мовити, на численні прохання трудящих. Для цього до міністра екології та природних ресурсів (через якого Кабмін керує Держгеонадра) синхронно звернулися Полтавська обласна рада і (тримайтеся за стілець) народний депутат Сергій Каплін, перший заступник голови парламентського комітету з питань соціальної політики, зайнятості і пенсійного забезпечення. Обидва скаржники з неабияким знанням інженерно-технічних технічних деталей запевняли міністра, що Нафтогаз не виконує взятих на себе зобов’язань, за що його належить позбавити ліцензії на користування трьома названими вище родовищами.
Отримавши на виконання цю зроблену під диктовку писанину, Держгеонадра, з дотриманням усіх передбачених законодавством процедур, 13 березня 2017 р. видав наказ, якими зупинив право Нафтогаза на користування площами, давши йому 30 календарних днів для усунення недоліків. Зазначимо, що «милість» у вигляді місячного терміну для усунення недоліків була чистої види єзуїтством, оскільки, згідно Закону «Про нафту і газ», після зупинення дозволу на користування нафтогазоносними надрами забороняється проводити на ліцензійних ділянках будь-які пошуково-видобувні роботи — дозволяється лише проводити заходи природоохоронного характеру. А до Нафтогазу в даному випадку якраз були висунуті претензії не екологічного, а суто виробничого характеру, оскільки йому закидалося те, що він надто повільно бурить свердловини. Тож протягом 30 календарних днів держкомпанія ніяк не могла усунути вказані недоліки.
На цій підставі Держгеонадра подала до Окружного адміністративного суду Києва позов, в якому просив припинити Нафтогазу його право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу. Тринадцятого вересня суддя Євген Аблов позов задовольнив і йому в даному випадку не можна пред’явити обвинувачення в ухваленні неправосудного рішення. Під час апеляційного перегляду справи представники Нафтогазу не надали жодних доказів того, що ним не було порушено умови угоди про користування, як і не було надано доказів того, що програми розробки родовищ не були виконані через обставини непереборної сили. Відповідач пробував скаржитися на те, що Кабмін із запізненням затверджував фінансові плани, що було суттєвою перешкодою для своєчасної оплати витрат на буріння свердловин, але суд відповів, що при підписанні угод у 2011–2012 роках Нафтогаз мав передбачити ймовірність виникнення подібних ситуацій та можливі варіанти отримання коштів для фінансування угод з інших альтернативних джерел. Як кажуть у народі, взявся за гуж, не кажи, що не дуж. А раз не тягнеш — твоє місце займе хтось інший.
Де «прокололися юристи» Нафтогазу?
Ключове питання — чи був Нафтогаз приречений на поразку в цій справі? Виявляється, зовсім ні. На етапі між зупиненням дії спеціального дозволу й поданням позову про його анулюванням у нього зберігався шанс врегулювати ситуацію. Проте компанія з незрозумілих причин не використала його, на що прямо вказали суди обох інстанції. Недогледіла її юридична служба, що дуже дивно, оскільки бюджет Нафтогазу за статтею «юридичні послуги» складає ледь не чотириста мільйонів гривень, а за такі гроші штатні юристи компанії мали би показати більшу прискіпливість.
На цьому аспекті слід зупинитися докладніше, оскільки положення законів з цього приводу виглядають доволі розмито. Так, у ст. 26 Кодексу про надра сказано, що право користування надрами припиняється органом, який надав їх у користування, а в разі незгоди користувачів, — у судовому порядку. З цього витікає, що після того, як Держгеонадра видало наказ про зупинення дії дозволу, Нафтонгазу не лишалося нічого іншого, як висловити свою незгоду й готуватися до судового процесу з приводу анулювання дозволу. А ось у ст. 27 Закону «Про нафту і газ» про це сказано дещо інакше, а саме, що рішення про анулювання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами може бути оскаржене в судовому порядку. Отже, з цього витікає, що Нафтогаз мав діяти за іншим сценарієм: дочекатися, коли Держгеонадра своїм наказом анулює дозвіл, а потім уже звертатися до суду з оскарженням цього рішення. Ну й, нарешті, третій варіант, який прописаний у Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами і затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. № 615. У пунктах 22-му і 25-му даного нормативно-правового акта чітко вказано, що оскаржити в судовому порядку можна обидва накази Держгеонадра: як про анулювання дозволу на користування надрами, так і про його зупинення.
Із цього витікає, що юридична служба Нафтогазу, отримавши повідомлення Держгеонадра про те, що наказом останньої від 13.03.2017 р. зупинені дозволи на користування трьома газоносними площами, мала чимдуж бігти до суду з позовом про його скасування. А вже в тексті позовної заяви докладно пояснити, що строки буріння свердловин були порушені з об’єктивних причин, бо коли, мовляв, колишнє керівництво Нафтогазу в особі Євгена Бакуліна у 2011–2012 роках складало програми розробки родовищ, була одна ситуація, а потім, у 2014–2016-х, зовсім інша: революція, агресія, війна й таке інше, що ніяк не сприяє стабільному проведенню робіт. Саме тоді й треба було «давити сльозу» з приводу того, що в підготовку територій до видобутку було інвестовано близько восьмисот мільйонів гривень. Але, на жаль, юридична служба Нафтогазу, попри захмарні оклади своїх співробітників, позов до суду не подала, тим самим бездарно упустивши можливість завдати суперникові контрудар у найбільш слушний для цього момент, цим самим давши недоброзичливцям підстави стверджувати, що ранувато ці жовторотики взялися керувати такою здоровенною махиною, як Нафтогаз.
Юрій Котнюк, ЮВУ
Джерело: ЮВУ
Коментарі
Loading…