Суди нові — проблеми старі

Впровадження конституційної реформи в Україні (щодо правосуддя) в 2016 році дозволило створити єдиний незалежний від політичного впливу орган судової влади — Верховний Суд, завданням якого є забезпечення сталості та єдності судової практики та формування основи судової гілки влади.

Судова реформа: щось змінилося?

У свою чергу прийняття низки процесуальних законодавчих актів України встановило нові правила процедур, головні з яких справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оскарженого прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. А серед основних принципів судочинства називається принцип верховенства права. Вперше в процесуальне законодавстві України внесене правило про те, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Чи стала судова реформа інструментом ефективного судочинства в Україні, чи, навпаки, засобом деформації правової науки та знищення напрацювання десятиріччям судової практики — питання аналізу конкретних судових справ та прийнятих по них актів суду. Один із них викликає інтерес не лише як практикуючого юриста, але  як викладача юридичного ВНЗ, бо саме на викладачеві лежить первинна відповідальність за рівень професійної підготовки майбутнього судді.

Фабула справи

Фабула судової справи полягає в наступному: На виконання умов Кредитного договору № 01-12 від 23 лютого 2012 року позивачем було видано відповідачу кредитні кошти в розмірі 50 000000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 988831 від 23 лютого 2012 року із зазначенням призначення платежу: «видача кредиту за кредитним договором № 01-12 від 23 лютого 2012» та випискою по рахунку відповідача.

Рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінбанк» від 13 липня 2016 року назву ПАТ «Укрінбанк» змінено на ПАТ «Укрінком», про що було внесені відповідні відомості до відповідного державного реєстру. Цим же рішенням було змінено й види діяльності товариства, зокрема, виключено такий вид діяльності, як діяльність комерційних банків, код КВЕД 64.19 інші види грошового посередництва та визначено основним видом діяльності 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Окрім цього, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінбанк», оформленим протоколом № 6 від 28 березня 2017 року, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», затверджено статут у новій редакції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 липня 2017 року позов публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Оболонь» на користь публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» заборгованість за кредитом у розмірі 40000000 грн, заборгованість за процентами в розмірі 4114754,10 грн, пеню за кредитом у розмірі 8795757,16 грн, пеню за процентами у розмірі 1087824,68 грн та судовий збір у розмірі 239957,25 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Оболонь» задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 26 липня 2017 року у справі № 910/7828/17 скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року у справі № 910/7828/17 залишено без задоволення.

Мотивація Верховного Суду

Верховний суд у складі колегії судів Касаційного господарського суду, погодившись із доводами апеляційної інстанції, виходив із того, що матеріали справи не містять, а позивач не надав доказів, які б вказували на правомірність переходу до нього прав та обов’язків банківської установи (правонаступництва після ПАТ «Український інноваційний банк»), адже зміна назви установи шляхом заміни слова «банк» на «компанія» не є достатнім доказом правонаступництва між банківською та небанківською установою, якою на, думку позивача, він є на час розгляду справи в суді. Правонаступництво банківської установи відбувається лише в разі реорганізації останньої (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що кредитний договір від 23 лютого 2012 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Укрінбанк», як банківською установою, та приватним акціонерним товариством «Оболонь». Відповідно до положень статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов’язку боржника третьою особою (стаття 512 Цивільного кодексу України) Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, з якою погодився Верховний Суд, якщо надати кредит може виключно банк (інша фінансова установа), то вимагати повернення також може виключно банк (інша фінансова установа) (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року по справі №910/7828/17: інформаційний ресурс БД довідкового характеру «Єдиний державний реєстр судових рішень України»: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70677177).

На думку Верховного суду суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні між публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та публічним акціонерним товариством «Укрінком» відсутній; правонаступництво між публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та публічним акціонерним товариством «Укрінком» не відбулось, передавальний акт або розподільчий баланс відсутній, виконання обов’язку боржника поручителем, заставодавцем, третьою особою також не відбувалось (Постанова ВС від 14.02.2018 р. по справі № 910/7828/17 // Електронний ресурс. — Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72403249).

Отже Верховний суд сформував правову позицію, яка полягає в наступному. По-перше, втрата кредитодавцем по кредитному договору статусу банку або іншої фінансової установи позбавляє його права вимагати належного виконання умов укладеного договору від позичальника. По-друге, зміна назви юридичної особи та зміна видів її діяльності є формою правонаступництва, яке підлягає належному доказу під час розгляду справи судом. Чи є така правова позиція теоретично виваженою — питання для публічної дискусії.

Вимоги законодавства

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливою рисою цієї договірної конструкції є те, що він передбачає надання фінансових послуг на професійній основі. Його стороною (кредитодавцем) виступає юридична особа спеціалізовано-професійного профілю. В теорії цивільного права України така юридична особа отримала назву фінансової установи, а також назву банку. Відповідне теоретичне положення знайшло свого нормативного закріплення в спеціальних актах цивільного законодавства України. Тобто банк, як це встановлено в статті 334 Господарського кодексу України, це вид юридичної особи функцією, якої є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Таке ускладнення правового статусу сторони кредитного договору (кредитодавця) обумовлено тим, що відповідно до статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» банківська діяльність підлягає ліцензуванню. Отже, право на надання як банківських, так й інших фінансових послуг юридична особа отримує з моменту отримання відповідної ліцензії.

Надання фінансових послуг, в тому числі й банківських, зокрема вчинення кредитних операцій, перелік яких встановлений в пункті 3 частини третьої статті 47 та частині 1 статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в контексті статті 1054 Цивільного кодексу України, передбачає вчинення активної дії юридичної особи, яка є банком, на користь позичальника. Так, ліцензуванню підлягає виключно діяльність банку або іншої фінансової установи з надання відповідних послуг, перелік яких визначений у статті 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтях 47, 49 Закону «Про банки і банківську діяльність». Отримання зустрічного задоволення від наданої банківської або іншої фінансової послуги банком від її замовника ліцензуванню, в спосіб, визначених нормами наведених нормативно-правових актів, не підлягає.

Слід також додати, наступне. Підстави припинення зобов’язань встановлені статтями 598 – 609 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). Серед наведених в ЦК відсутня така підстава, як втрата права. Актами спеціального законодавства України, які регламентують сферу банківської діяльності також не передбачено в якості підстав припинення зобов’язання з повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору відкликання банківської ліцензії та виключення банку з Державного реєстру банків.

Повернення кредиту не обумовлює необхідність збереження кредитодавцем

відповідного правового статусу

Таким чином, надання позичальнику кредиту відповідно до умов кредитного договору  можливо виключно банком або іншою фінансовою установою як виду юридичної особи, яка займається професійною діяльністю в цій сфері, в той час як його повернення в строк, встановлений кредитним договором, не обумовлено необхідністю збереження кредитодавцем відповідного правового статусу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України правом вимоги за кредитним договором на грошові кошти (кредит) які раніш були надані банком або іншою фінансовою установою позичальнику, та строк виконання зобов’язань з повернення кредиту яких настав має учасник відповідних цивільних відносин (фізична особа, юридична особа, держава Україна, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права) незалежно від наявності в нього ознак банку або фінансової установи, встановлених у статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,  статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, перша теза правового висновку Верховного суду не зовсім вписується в межі теорії цивільного права України.

«Білі плями справедливості»

Друге положення новизни, яке знайшло свого відображення в досліджених судових актах, теж має «білі плями справедливості, розумності та доброчинності». Відповідно до статті 90 ЦК України юридична особа  має найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Загальновідомо, що назва юридичної особи складається з літерального компонування елементів українського алфавіту. Крім того, назва юридичної особи може містити інформацію про мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи крім обмежень, встановлених актами чинного законодавства України. Наведете свідчить, що назва юридичної особи є її необхідною ознакою, яка забезпечує участь у цивільному обороті від свого імені та слугує засобом її індивідуалізації, що дозволяє відокремити її від інших юридичних осіб.

Назва юридичної особи, в процесі її «життєдіяльності» може зазнавати змін. Зміна назви юридичної особи проявляється в її зовнішній літеральній корекції. Така корекція впливає на ідентифікацію юридичної особи в цивільному обороті. В результаті зміни назви юридичної особи структура цивільних правовідносин не страждає. Отже деформація учасника цивільних відносин, визначеного в статті 2 ЦК України не відбувається.

Зміна назви юридичної особи тягне лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі  юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, пов’язаних зі зміною назви.

Таким чином, зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва в зв’язку з відсутністю сукцесора (правонаступника) — нового учасника цивільних відносин якому мають перейти права та обов’язки особи, яка вибула) та юридичної незмінності ауктора (правопопередника) — учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасника цивільного відношення.

Позиція з цього приводу судових органів

Наведеної теоретичної позиції притриму.ться судові органи при розгляді судових справ. Так, відповідно до пункту 1. 4. пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» звернута увага господарських судів, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

Відповідну правову позицію по справі сформував Верховний суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова ВС від 14 лютого 2018 р. у справі № 812/10224/13-а; постанова ВС від 7 березня 2018 р. у справі № К/9901/10396/18).  Так, судом встановлено, що згідно із частиною 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. В разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Відповідно правонаступництво відбувається в разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). На момент звернення із заявою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Рубіжному Луганської області до суду про заміну сторони виконавчого провадження стягувач існував і на тепер існує.

Суди зазначили, що відсутність підстав публічного правонаступництва в межах спірних правовідносин доводить неможливість його здійснення. Під публічним правонаступництвом слід розуміти повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб’єкта владних повноважень (суб’єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб’єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції; це вступ у чинні адміністративно-правові відносини нового суб’єкта владних повноважень (суб’єкта публічної адміністрації) на місце суб’єкта, що або припинив своє існування або повністю чи частково позбувся адміністративної компетенції. Отже, наслідком зміни назви юридичної особи не є правонаступництво в цивільних відносинах.

Що ж це за такий правовий феномен?

Тепер спробуємо розібратися, що ж це за правовий феномен, навколо якого формується аномальна зона прийнятих судових актів? Цивільне правовідношення є динамічною системою правових зв’язків, які знаходяться в перманентно активному стані. На певному етапі свого розвитку в стадії правореалізації воно може зазнавати змін, що найбільш суттєво відображається на його суб’єктній складовій.  Оскільки метою цивільних відносин є настання наслідків, передбачених його правовою моделлю, то деформація їх структури впливає на реальність та належність виконання зобов’язання, яке є предметом цивільного відношення.

Відновлення стану цивільного відношення забезпечується через трансформацію найбільш вагомого компоненту забезпечення його результативності — через трансформацію учасника цивільного відношення. При цьому така трансформація відбувається в найменш вразливий спосіб забезпечення стабільності цивільного обороту. Вказане досягається шляхом сукцесії комплексу суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків втраченого учасника цивільних відносин нової особи. В такий спосіб забезпечується стабільність цивільного відношення. Кореляція відбувається виключно на рівні його учасника, шляхом заміни одного іншим, що супроводжується транслятивним правонаступництвом.

Таким чином, правонаступництвом є перехід прав та обов’язків учасника цивільних правовідносин до іншої особи, що обумовлено об’єктивним спотворенням структури такого правовідношення (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) або суб’єктивною необхідністю його зміни (відступлення права вимоги тощо).  Так, відповідно до статті 104 ЦК України в разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Аналогічну правову конструкцію закладено до статті 512 цього кодексу, яка визначає підстави заміни кредитора в зобов’язанні.

Щодо правонаступництва

Правовим ефектом настання юридичних наслідків, визначених у статтях 104, 512 ЦК України є правонаступництво новим учасником цивільних відносин прав і обов’язків сторони, яка вибула в результаті її припинення як учасника цивільних відносин або заміни в зобов’язанні іншою. Актами цивільного законодавства України можуть визначатися й інші конструкції правонаступництва. Зокрема, відповідно до статті 1216 ЦК України правонаступництво виникає в результаті смерті фізичної особи.

У свою чергу, відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі в справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. При цьому вусі дії, вчинені в судовому процесі до вступу в справу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Вимоги Закону «Про виконавче провадження»

Аналогічні положення містяться в статті 15 Закону «Про виконавче провадження». У разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа, мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника всі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При цьому, в разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. Таким чином, застосування конструкції правонаступництва до кредитних відносин, учасник яких змінив назву та види діяльності є помилковим.

І знову судова практика

Показовою в цьому випадку є постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2017 р. в справі № 910/8117/17, яка прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Оболонь» на рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року по цій справі. Судом апеляційної інстанції, який розглянув аналогічну справу між тими ж особами стосовно аналогічних кредитних правовідносин на відміну від своїх колег по «цеху справедливості та неупередженості», встановлено, що чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення кредитного договору і втрати кредитором права вимоги за таким кредитним договором до боржника, як відкликання банківської ліцензії в банку — кредитора та виключення його з Державного реєстру банків. Крім того, зміна найменування юридичної особи не є його реорганізацією, а тому заміна кредитора в зобов’язанні, що виникли з кредитного договору № 10-11 від 18 листопада 2011 р., в розумінні статті 510 ЦК України не відбувалася.

Наявність чи відсутність ліцензії в публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на момент стягнення заборгованості за кредитним договором не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін, які склалися на підставі кредитного договору. Разом із тим апеляційний господарський суд звертає увагу, що у випадку відступлення публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» права вимоги за спірним договором на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного на підставі статті 512 ЦК України, іншій юридичній особі, яка не мала б статусу банківської установи, до останнього перейшли всі права й обов’язки первісного кредитора у зобов’язанні й боржник не звільнявся від виконання своїх зобов’язань перед новим кредитором.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» має право на стягнення з приватного акціонерного товариства «Оболонь» заборгованості за кредитним договором за відсутності банківської ліцензії, оскільки її наявність надає право такій юридичній особі здійснювати саме банківську діяльність, зокрема, право на видачу кредитних коштів, а не на стягнення вже виданих кредитних коштів, а тому місцевий господарський суд вірно не взяв до уваги вказані заперечення відповідача.

Замість висновку

Тобто на сьогодні існує вже низка суперечливих судових рішень по аналогічних спорах із питань визначення кола осіб, які мають право стягнення за кредитним договором та природи транслятивного правонаступництва в цивільному праві України. Тепер крапку в цій справі має поставити Верховний Суд. Якої позиції він притримується?  Це питання часу. Сподіваємося, що науковцям не доведеться отримувати «оновлену» юридичну освіту з урахуванням сучасного досвіду діяльності Верховного Суду — 2018.

Анатолій Коструба, доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права

Навчально-наукового юридичного інституту

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»,

начальник відділу зв’язків з державними органами і міжнародними організаціями управління

планування і координації правових досліджень в Україні апарату президії Національної академії правових наук України

Джерело: ЮВУ