in

В якому суді належить оскаржувати дії державного реєстратора?

В квітні 2020 року Касаційний адміністративний суд ухвалив близько двох десятків постанов про закриття справ за позовами різних осіб до державних реєстраторів щодо скасування вчинених ними записів у державному реєстрі майнових прав: такі рішення з боку суддів Верховного Суду були обгрунтовані тим, що ці спори належало вирішувати в порядку цивільного чи господарського, але тільки не адміністративного судочинства. Суть помилки, допущеної судами попередніх інстанцій полягала в тому, що державний реєстратор хоч і є суб’єктом владних повноважень, але не всякий позов до нього належить кваліфікувати як публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Хитрий закарпатець хотів залишити з носом правонаступників «Дельта-банку»

Спектр позивачів був доволі широким – від братів з глухого села Івано-Франківської області, які ніяк не можуть поділити збудовану ще півстоліття тому батьківську хату, до акціонерів усім відомого ЗАТ “Житомирські ласощі”, невдоволених ліквідацією цього акціонерного товариства внаслідок злиття з якимсь нікому до цього невідомим ТОВ «Будстайл-ХХІ».

Багатьом із ним можна поспівчувати, оскільки деякі з них ще кілька  років тому добилися в судах попередніх інстанцій скасування незаконно внесених реєстраційних записів, на підставі яких зловмисники могли заволодіти їхнім майном, у тому числі й шляхом так званих рейдерських захоплень. Протягом тривалого часу років ці люди перебували в стані, так би мовити, блаженного спокою, однак тепер, коли попередні рішення скасовані в суді останньої інстанції, їм знову треба бути начеку.

Втім, не завжди ці історії мали драматичний характер – коли справи були пов’язані з банківськими установами, вони іноді набували й комічного відтінку. Прикладом тому може слугувати позов одного мешканця Закарпатської області до приватного нотаріуса, в якому той просив зобов’язати її внести до державного реєстру обтяжень відомості про припинення іпотеки. Свого часу цей чоловік позичив у «Омега Банку» 13 тисяч євро, віддавши при цьому в заставу свій жилий будинок з ділянкою площею 25 соток. Але, дізнавшись через кілька років, що цей банк ліквідовано, вирішив, що у зв’язку з цим він уже нікому нічого не винен і звернувся до нотаріуса з проханням зняти іпотеку з його майна. Та йому, звичайно, відмовила й порадила вирішувати це питання в судовому порядку.

Як не дивно, але Перечинський районний суд Закарпатської області задовольнив його вимогу. Прочитавши витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб про те, що банк знаходиться в стані припинення, а також подивившись на інформацію офіційного сайту Національного банку України про те, що ПАТ «Омега Банк» ліквідовано, суддя погодився з позивачем і зобов’язав нотаріуса внести до реєстрів відповідну інформацію.

Дане рішення оскаржив не відповідач, а «Дельта Банк», який незадовго до того придбав в «Омега Банку» всі права вимоги до його боржників за кредитними й забезпечувальними договорами. Розглядаючи його скаргу, Львівський апеляційний адміністративний суд зазначив, що перечинський суддя неправильно розтлумачив надану йому інформацію. Насправді ж ні «Омега Банк», ні «Дельта Банк» не були ліквідовані, а перебували стані припинення, і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до них була введена тимчасова адміністрація, яка займалася стягненням боргів позичальників перед цими фінансовими установами.

Крім того судді Львівського ААС звернули увагу на інше: як відомо, адміністративні справи в першій інстанції можуть розглядатися як у загальних, так і в спеціалізованих судах – дивлячись які. Але позови до державного реєстратора (статус якого мав і приватний нотаріус) у світлі вимог Кодексу адміністративного судочинства та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,  має розглядати виключно окружний адміністративний суд. Виходячи з цього рішення районного суду було скасоване й ухвалене нове – про відмову в задоволенні позову.

Проте Верховний Суд, до якого звернувся з касаційною скаргою настирливий закарпатець, вирішив, що його претензії до нотаріуса взагалі не мали бути темою адміністративної справи, й для того, щоб це збагнути, необхідно трохи заглибитися в теорію. Отже, безперечним є те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його, дій чи бездіяльності. Але разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень – тут має значення ще й характер спору. Якщо предметом спору є публічно-правові відносини, тоді цим дійсно повинні займатися адміністративні суди, але якщо приватноправові відносини – тоді це вже якась інша юрисдикція.

В даному випадку, на думку суддів Верховного Суду, позивач фактично оскаржує не стільки дії приватного нотаріуса, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки заявляє вимоги поновлення його права розпоряджатися як йому заманеться своїм нерухомим майном, котре обмежене іпотечним обтяженням. А це вже, мовляв, свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Зробивши такий висновок, суд зазначив, що, відповідно до вимог статті 19 КАС України, у випадку порушення правил юрисдикції адміністративних судів і незалежно від доводів касаційної скарги рішення попередніх судів має бути скасоване, а провадження по справі – закрите. Саме так і вчинив Верховний Суд своєю постановою від 27 квітня 2020 року, роз`яснивши позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції.

В епіцентр судової війни потрапив елітний житловий комплекс Києва

В більш серйозній атмосфері протікав інший конфлікт, ставки у якому були набагато вищі. В цьому випадку одна зі столичних фірм-забудовників, маючи гостру потребу в грошах, віддала в заставу 3 тисячі квадратних метрів приміщень в розташованому в лівобережній частині Києва сучасному житловому комплексі з торгово-сервісними закладами і підземним паркінгом, про що було укладено договір іпотеки, однією зі сторін якого було Публічне акціонерне товариство «Фортуна-банк». Проте через кілька місяців на підставі ухвали Київського районного суду Донецька від 20  серпня 2014 року, якою нібито була затверджена мирова угода між сторонами, державний реєстратор Головного управління юстиції в м. Києві прийняв рішення про реєстрацію припинення іпотеки, про що вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дізнавшись про це, банк здійняв неабияку бучу. За його ініціативою тоді ще міліція відкрила кримінальне провадження за статтею 358 Кримінального кодексу  України (підроблення документів), у ході якого знайшла неспростовні докази того, що вказаний суд такої ухвали не приймав та й взагалі пов’язана з цими подіями цивільна справа ніколи не перебувала у його провадженні. Попри очевидність ситуації банку для відновлення статус-кво необхідно було отримати судове рішення й він вирішив що в даній ситуації шукати правду треба в Окружному адміністративному суді Києва, куди було подано позов про скасування рішення держреєстратора про реєстрацію припинення іпотеки.

Відповідачі, в ролі яких виступили сам державний реєстратор і Головне (згодом Головне територіальне) управління юстиції в м. Києві, в суд не з’явилися, але прислали письмові пояснення, з яких витікало, що спірний запис було вчинено на підставі документів, які відповідали вимогам законодавства, а до повноважень держреєстратора не входить встановлення достовірності відомостей, яка міститься в наданих йому документах (в даному випадку ухвалі суду), так само як і не входить надсилання запитів до суду про встановленні відповідності його рішень.

Суд із цим в принципі погодився, але, встановивши юридичний факт відсутності ухвали Київського районного суду Донецька, якою начебто затверджувалася мирова угода, серед пунктів якої було й припинення іпотеки, вирішив позов задовольнити. Щоправда частково: одна з позовних вимог «Фортуна-банку» полягала в тому, щоб зобов’язати реєстраційний орган відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження, але ОАС Києва вирішив, що це вже буде зайвим. Аби доступно пояснити це, він послався на Порядок розгляду заяв про внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3502/5 від 12.12.2011 р., відповідно до положень якого для цього достатньо рішення суду про скасування рішення держреєстратора.

Цікаво, що апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подали не відповідачі, а фірма-забудовник, яка в даному процесі виступала в скромній ролі третьої особи, проте Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у її задоволенні, після чого апелянт подав скаргу вже до суду касаційної інстанції.

А ось Верховний Суд зробив висновок про те, що адміністративні суди першої та другої інстанцій, так само як і в першому з наведених нами прикладів, помилилися, коли вирішили, що ця справа відноситься до їхньої юрисдикції. Так, дійсно, в ролі відповідача виступав державний реєстратор, тобто суб’єкт владних повноважень, але цього ще було недостатньо для того, щоби кваліфікувати даний спір як публічно-правовий, а не приватноправовий.

Викладаючи свою точку зору, судді згадали, так би мовити, зразкову для подібних ситуацій постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16. В ній, зокрема, було написано, що у випадках, коли позивач не є заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, а ці дії були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про цивільне право, а відтак має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Причому незалежно від того, чи було дотримано державним реєстратором вимог законодавства при здійсненні державної реєстрацію прав на нерухоме майно.

В даному ж випадку попередні суди визнали, що дії державного реєстратора були бездоганними, а те, що він став чимсь на кшталт жертвою обману, то це вже не його вина. Та й взагалі в цій ситуації за великим рахунком банку судився не стільки з реєстратором, скільки з фірмою забудовником, яка, м’яко кажучи, вирішила скористатися створеною невстановленими зловмисниками ситуацією й вивести своє майно з-під кредитного обтяження.

Виходячи з цього Верховний Суд своєю ухвалою від 29 квітня 2020 року скасував рішення попередніх судів, справу закрив і порекомендував банку вирішувати даний спір у суді цивільної юрисдикції.

Юрій Котнюк

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Міністерство юстиції програло справу своїй колишній співробітниці

Міністерство юстиції програло справу приватному нотаріусу