Всеукраїнський конкурс «Кращий вчитель року з основ правознавства» під час війни…

У цей шалений час наших перемог, боїв і втрат проводити online конкурси, конференції чи просто зустрічі наразі в тренді.  Кожен день приносить нам відомості про чергову таку конференцію чи презентацію. Натомість про цей конкурс із гучною назвою «Кращий вчитель року з основ правознавства» ми мовчали, не поспішаючи надавати будь-яку інформацію. Адже з двадцяти чотирьох його учасників, які є кращими вчителями в своїх регіонах, двоє перебувають у зоні бойових дій, а ще двоє — на окупованій території.

Історія проведення цього конкурсу ведеться від початку нашої Незалежності й перші його переможці — Олександр Наровлянський, Віктор Машика, Тетяна Филипенко, Вікторія Павловська — за цей час без перебільшення стали легендами шкільної юридичної освіти.

На жаль, загалом ця справа — шкільна юридична освіта — не довго привертала увагу державних мужів, керівників освіти. Пік інтересу до неї припадав на початок 2000-х. Саме в цей період постійно відбувалися олімпіади, конкурси серед учнів та вчителів, конкурси в юридичні заклади освіти, а отже, й інтерес до шкільної підготовки був відчутним. На цей період припала й підготовка кращих серед численних підручників з правознавства — «Правознавство Копейчикова» чи «Основи правознавства» О. Наровлянського, зокрема.                                                                                                                                         Проведення цього конкурсу у час воєнного стану, нестабільного зв’язку, примусового відключення електромереж, обстрілів та прильотів дронів у купі з ракетами додавало певної тривоги. Та впертість організаторів і винахідливість журі на додачу з випробуванням нової е-платформи стали фактором початку доброї справи. А добра справа, як відомо, зайвою не буває ніколи. Тому зрозуміло, що нинішні завдання для учасників, їхня активність і хвилювання усіх були головним чином пов’язані з технічними складнощами. І перший же день конкурсу довів, що ніхто не чекав полегшень від оргкомітету чи ліберальних поблажок від журі. В указаний час всі вони зареєструвалися та після короткого привітання отримали своє завдання. Все відбулося як у звичайний час. У перший день учасники вирішували завдання, яке стосувалося незвичної сімейної справи з визначення місця проживання дитини. Її батьки не знайшли спільної мови й не мали єдності у вихованні дитини. Треба сказати, що більшість учасників позитивно вирішили цю навчальну справу, хоча вона мала своє реальне відображення в рішеннях судових органів декількох інстанцій.

Друге завдання першого дня конкурсу — випробування  тестами — також виявилося не таким складним: сорок питань і сто двадцять відповідей. Хоча лише одна з них на кожне питання була правильною. Але знову таки всі учасники конкурсу були на висоті.

Проте наступного дня розпочалися «вишеньки на торті». Адже необхідно було показати не лише  свої юридичні знання чи індивідуальну педагогічну майстерність, але й продемонструвати неабиякий хист комунікування з учнівськими аудиторіями та організаторські здібності.  Тож за тиждень, саме стільки триватиме  конкурс, переконаний, дізнаємося багато чого нового з величезного досвіду викладання основ правознавства в школі.

Хоча тут, по правді кажучи, розбігтися немає як. Адже відомо, що для вивчення основ правознавства надається лише одна година часу на тиждень учням дев’ятих класів. Тож в  умовах цього обмеженого часового бюджету виховати зразкового громадянина, вимогливого користувача прав і свобод людини, практично неможливо. Вже не кажучи про те, як здолати той вражаючий пізнавальний дисонанс, коли малолітня людина несе відповідальність за тяжкий злочини з 14 років, а починає вивчати право лише з 15-ти. Дисонанс, як мовиться, абсолютний: незнання законів не знімає відповідальності, але ця відповідальність виникає як тільки справи доходять до суду, тобто практично за півроку після вчинення кримінального правопорушення. І за цих півроку автор скоєного правопорушення вже дізнається багато чого, іноді, мабуть, більше, ніж його вчитель з основ правознавства.  Тому проведення таких конкурсів є, вважаю, справою нагальною, й абсолютно необхідною для країни та суспільства.

Сьогодні, в час війни, ми щоденно стикаємося з фактами безмежного героїзму, відданості своїй Батьківщині й українському народові. При тому свій внесок у справу перемоги зроблять не лише ті, кому за сорок, але й зовсім молоді хлопці та дівчата, яким нерідко лише трохи більше двадцяти. А це говорить, що за роки Незалежності  України сформувалася класна когорта справжніх захисників та оборонців країни. І право займає далеко не останнє місце в процесі виховання справжніх патріотів.

Віктор Ковальський