in ,

Юридична освіта: якою вона має бути?

Другого жовтня в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулося розширене засідання робочої групи з розробки Концепції розвитку юридичної освіти в Україні (далі – концепція). Засідання, як спільна акція двох міністерств МОНу та Мінюсту (державних інституцій, що обопільно опікуються сферою права з позицій освіти та правозастосування), відбувалося за широкої участі освітян та науковців, які представляли національні юридичні школи з усієї країни,  професійних юридичних асоціацій, державних та громадських діячів.

До цієї роботи долучилися й керівники програми верховенства права та прав людини Координатора проектів ОБСЄ в Україні, проектів Офісу демократії та врядування Агентства США з міжнародного розвитку.  У засіданні взяв участь, керівник Програми USAID «Нове правосуддя» Девід Майкл Вон, оскільки програма долучалася до роботи над Концепцією розвитку юридичної освіти. Також була висловлена позиція від імені Європейської комісії «За демократію через право». Коротко про своє бачення висловився й присутній на засіданні відомий  юрист із США Богдан Футей, який поділився досвідом Сполучених Штатів Америки стосовно участі професійних адвокатських інституцій у підготовці правників.

У процесі засідання було представлено результати проведення єдиного фахового вступного випробування з використанням процесів ЗНО для вступу в магістратуру за спеціальністю 081 «Право», яке в цьому році стало обов’язковим і продемонструвало значною мірою неочікувані результати стосовно якості підготовки бакалаврів у ВНЗ різних профілів, форм навчання тощо. Також присутніх ознайомили з результатами загальнонаціонального опитування суддів та працівників сектора юстиції щодо реформи юридичної освіти.

Однак найбільшу дискусію, зрозуміло, викликало обговорення ключових аспектів реформування юридичної освіти, під час якого міністр освіти і науки Лілія Гриневич разом із заступником міністра юстиції Гією Гецадзе представили консолідовану позицію МОНу та Міню’сту стосовно подальшого розгортання реформи юридичної освіти. До жвавого обговорення цього питання долучилися як  національні експерти, так і безпосередньо представники правничих шкіл, фахових асоціацій тощо.

Розуміючи надзвичайну складність питання, слід віддати належне згаданий Лілії Гриневич, яка фахово відмодерувала цей захід та дала можливість виявити й обговорити ключові позиції реформи, по яких слід дійти згоди. Особливо з урахуванням того, що напередодні обговорення неочікувано з’явився законопроект «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» № 7147, поданий народними депутатами О. Сироїд, М. Найємом, С. Заліщук, Т. Остріковою та іншими народними обранцями. Сам законопроект не був предметом обговорення, але його положення відбилися в реакціях присутніх у процесі обговорення реформи.

Концепція побудована на визнанні того факту, що подальший розвиток юридичної освіти має бути спрямований на підготовку правника відповідно до його фундаментальної ролі — утвердження верховенства права через захист прав і свобод людини. Відповідно, в документі визначено завдання та окреслено шляхи досягнення цієї мети. А саме утвердження розуміння фаху правника як професії, спрямованої на захист прав і свобод людини; визначення стандарту правничої освіти; гарантування якості правничої освіти; гарантування незалежного та прозорого механізму доступу до правничої професії; гарантування якості правничої науки; розвиток фінансової, організаційної, академічної та кадрової автономії правничих шкіл та університетів в цілому.

Це ті засади, на яких юридична освіта реформувалася в світі і які довели свою ефективність. У цьому сенсі у проекті Концепції міститься чимало положень, які дають можливості досягти поставлених завдань за умови, що вони не залишаться черговим приписом на папері, а втілюватимуться у життя після схвалення професійним середовищем.

Разом із тим у проекті Концепції залишається низка ключових питань, стосовно яких або консенсус допоки не досягнутий (це стосується доречності залишення заочної форми навчання, наскрізної магістерської програми, організації та наповнення єдиного державного кваліфікаційного іспиту з права для отримання ступеню магістра та доступу до професії тощо), або які в цілому викликали відкриту незгоду.

По-перше, щодо розуміння фаху правника. Правничими професіями визначено виключно суддів, адвокатів, прокурорів та нотаріусів. Саме представники цих професій, виходячи з Концепції, покликані утверджувати верховенство прав на через захист прав і свобод людини. Також у Концепції перелічуються види професійної діяльності у сфері права, що не відносяться до правничих професій. Тут закріплений урізаний підхід щодо того, яка діяльність і посади можуть вважатися юридичною професійною діяльністю. Якщо вийти за межі державної служби та місцевого самоврядування, системи Мін’юсту чи помічників правничих професій та надання безоплатної правової допомоги, Концепція залишає роботу на посадах керівників юридичних служб в юридичних особах приватного права, а також на посадах, пов’язаних із представництвом у суді таких юридичних осіб; робота на посадах юрист (юрисконсульта) в юридичних особах, основним видом діяльності яких є діяльність у сфері права. Якщо буквально тлумачити викладені норми, то значна частина юристів, які нині ними працюють, залишаються поза межами професійної діяльності. Автори законопроекту застосували незрозумілі «логічні» підходи щодо обрання певних осіб, які все-таки визнаються такими, що поки здійснюють професійну діяльність. Проте в ньому раптом пропало право на юридичну допомогу, що забезпечується юрисконсультами, хоча слід згадати «Принципи та керівні положення ООН, що стосуються доступу до юридичної допомоги», в яких адвокат визначений лише як один із представників юрисконсультів.

По-друге, щодо стандарту правничої освіти. Не можна погодитися з аргументом, що наскрізна магістратура з права потрібна тому, що в нас низька якість підготовки бакалаврів (що, наприклад, засвідчили результати цьогорічного ЗНО). Однак хіба 5 років навчання в магістратурі щось кардинально змінять, якщо 4 роки студенти навчалися погано? Може питання в тому, як організовується безпосередньо навчання? Хто зараз заважає викладачам, кафедрам, факультетам, університетам організовувати якісне навчання, за наявності нових ліцензій, які ми всі отримали? Якщо б ми самі фахово забезпечували той зміст та компетенції, які прописуємо в дипломах наших магістрів (відповідно до цих ліцензій), то могли б випускати правників, які відповідатимуть стандартам, що викладені в документі. А наскрізна магістратура як єдиний варіант — це мінус можливості, які визначені європейською практикою та нашим законом про вищу освіту. До підготовки правника слід ставитися надзвичайно відповідально — я цілком стою на цій позиції. Але коли ми намагаємося штучно обмежити можливість в отриманні юридичної освіти і вважаємо, що окремий закон реально вплине на якість підготовки, то, на мій погляд, ми самі створюємо додаткові бар’єри для юридичної допомоги.

Олена Орлюк, доктор юридичних наук, професор, академік НАПРНУ, спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Кабмін хоче дозволити МКС розслідувати злочини в Україні

Антикорупційний міф та корупційна реальність