in

Як народжувалася Конституція України: маловідомі факти.

 

За два дні святкуватиме День Конституції. Сьогодні всім нам (чи, принаймні, більшості) відома дата прийняття Основного Закону (1996 р.) та святкова атмосфера в парламентській залі після голосування. Цей настрій передався опісля, здається, всім українцям, які раділи з появи принципово нового закону: послідовного нормативного й деідеологічного, що закріплював демократичний державний устрій як владу народу, але не якогось класу, партії чи окремих прошарків населення.

І це справді був, є і буде великий день для країни. Сама Конституція, що відомо, побудована на принципі верховенство права, тобто право є вищим за політику, ідеологію, доцільність. І йому, цьому принципу,  має підкорятися й   сама держава, її органи, службові особи, порядок прийняття державних рішень та способів їх виконання.  І ще багато цікавого та корисного зосереджено в цьому важливому документі. А всі, хто брав участь в її створенні, можуть пишатися причетністю до творення сучасної історії української державності.

Проте є факти, задокументовані та й незадокументовані, які свідчать про моменти непрозорості, тиску та заангажованості окремих осіб, партійних осередків щодо процесу прийняття цього надважливого документа. По-перше, йдеться про кількість проектів Конституції, поданих від політичних структур та окремих діячів. Дивного в цьому нічого немає, адже комуністи, християнські демократи, селянська партія, парламентські групи «Єдність», «Аграрники за реформи», «Незалежні», «Народний рух України» тощо мали принципово різні й протилежні погляди, а, відповідно, й проекти Основного Закону країни. Опісля представники практично всіх цих груп ввійшли до складу Конституційної комісії, що мала «видати на гора» єдиний проект Конституції. Таким чином була створена Тимчасова спеціальна комісія, яка обговорила і узгодила понад дві тисячі пропозицій до проекту Конституції По-друге, дивною і навіть неконструктивною була позиція тодішнього голови Верховної Ради Олександра Мороза. Адже, як відомо 21 червня було прийнято його доповнення до тексту проекту про виключне право народу визначати й змінювати конституційний устрій, що таке право не може бути узурповано державою, її органами, службовими особами. Ці положення увійшли до ст. 5 Конституції, хоча  вони й не узгоджуються з розділом ХІІІ «Внесення змін до Конституції України», в яких передбачається повноваження ВРУ щодо спеціальної процедури прийняття законів про внесення змін до Конституції, окрім розділів І, ІІ, ХІІІ, тобто сам парламент має право змінювати Основний Закон. І наступного дня після прийняття Конституції саме Голова ВРУ відхилив пропозицію окремих депутатів (М. Сироти та О. Емця) про прийняття мораторію на зміну тексту Конституції протягом 10 наступних років.

По-третє, робота парламенту напередодні прийняття Конституції була малопродуктивною, вона мала характер тоді ще маловідомого на той момент популізму. Так, 26 червня частина депутатів відмовилася від реєстрації в залі й робота над проектом була заблокована. Тоді всю відповідальність за це взяв на себе Президент України Леонід Кучма, який увечері цього ж дня «організував» Указ про проведення референдуму з питання з прийняття нової Конституції України. Питання стосовно референдуму розглядалося на РНБО, а не в парламенті. І президентського Указу як такого не було, хоча він був озвучений і зробив це  глава Адміністрації Л. Кучми Д. Табачник. Він зачитував указ з чорновика, по записах, які занотував особисто. Й знали про це лише двоє людей: Президент і глава його адміністрації.

По-четверте, сама процедура голосування по тексту законопроекту з ранку 27  перетворилася червня на багаточасовий марафон з узгодження контенту – з питань державної мови, державних символів, власності, автономії Криму, верховенства Конституції, основного призначення держави тощо. Останнє голосування відбулося о дев`ятій двадцять 28 червня, коли були подані триста п’ятдесят голосів в третьому читанні і в цілому «за» проект Конституції України. Отже, вона відбулася, і всі таємниці і сторінки історії її прийняття були перегорнуті. Все, що відбулося потім –  це вже інша історія. І Конституція живе. Водночас вона вимагає нашої активної участі в правовому житті й захисту Основного Закону. Бо кожен новий президент, кожна нова влада воліє пристосувати її під себе. А жити за Конституцією, означає жити в соціально-економічній злагоді, в своїй державі і в громадянському мирі.

 

Віктор Ковальський

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Обов’язки суду апеляційної інстанції щодо дослідження і оцінки доказів (на прикладі справи про прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою)

ВС роз’яснив питання щодо призначення покарання засудженому за збут зброї, бойових припасів і вибухових пристроїв