ЖІНКИ – МІНІСТРИ ОБОРОНИ, ДЕ І ХТО

Гендерна рівність не оминула і військову справу, у світі все більше довіряють керувати обороною і військовими відомствами жінкам.

Бангладеш – Шейх Хасіна. З 2001 року.

Нікарагуа – Марта Олена Руїс Севілья. З 2013 року.

Північна Македонія – Радміла Шекерінська. З 2017 року.

Франція – Флоренс Парлі. З 2017 року.

Іспанія – Маргарита Роблес. З 2018 року.

Зімбабве – Оппах Мучінгурі. З 2018 року.

Мальдівські острови – Марія Ахмет Діді. З 2018 року.

Швейцарія – Віола Армхед. З 2019 року.

Данія – Трін Брамсен. З 2019 року.

Австрія – Клаудіа Таннер. З 2020 року.

Південний Судан – Анджеліна Тіні. З 2020 року.

Суринам – Крінша Матхері. З 2020 року.

Бельгія – Людівін Дедондер. З 2020 року.

Того – Ессонзимна Маргарита Гнакаде. З 2020 року.

Чорногорія – Олівейра Іньяк. З 2020 року.

Південна Африка – Танді Модізує. З 2021 року.

Канада – Аніта Ананд. З 2021 року.

Німеччина – Крістіна Ламбрехт. З 2021 року.

Чехія – Яна Чорнохова. З 2021 року.

Нідерланди – Кайса Оллонгрен. З 2021 року.

Загалом виконували обов’язки міністрів оборони 111 жінок.

Характерно, що професійних військових серед жінок–міністрів оборони майже немає.  

У деяких країнах жінки встигають крім оборонного відомства одночасно керувати  й іншими міністерствами, суто цивільними.

Наприклад, член НАТО Норвегія. Елдб’єрґ Левер. За фахом художник-кераміст, працювала у міністерстві праці. Анна-Грете Йєль Стрем-Еріксен. Гірський інженер-технолог. Обіймала окрім посади міністра оборони ще й посаду міністра охорони здоров’я. Греті Фаремо. Юрист. Крім поста міністра оборони обіймала посади міністра юстиції, міністра нафти та енергетики, міністра міжнародного розвитку.

Черчилль свого часу зауважив: «Війна – занадто серйозна справа, щоб довіряти її генералам…».  

За матеріалами іноземних джерел.