Ефективність системних реформ в Україні

Посли країн “Великої сімки” на нещодавній зустрічі з президентом Володимиром Зеленським порушили тему “домашнього завдання” для України – реформ, без яких, на думку західних партнерів, наша країна не зможе стати успішною, багатою та наблизитися до передових держав ЄС. Наші друзі вже не просто говорять про необхідні зміни, вони їх вимагають.

Експерти, які ці реформи вивчають, вважають, що зміни щодо проблемних секторів (а це насамперед судова, антикорупційна сфери, корпоративні реформи, а також покращення в системі СБУ, НБУ та медицини) – необхідні. Але не завжди і не у всіх сферах запропоновані саме Заходом зміни йдуть на користь країні. Пересічний українець, згадуючи реформи від Заходу, одразу, швидше за все, згадає про мільйонні зарплати для членів наглядової ради, а не про те, як, наприклад, поступово оздоровлюється судова система.

Втім, зараз виходу немає – влада має імплементувати реформи, інакше ми не отримаємо траншу від МВФ.

Чого вимагають від України
Наприкінці листопада МВФ виділив Україні новий транш кредиту на 500 млн. спеціальних прав запозичення (SDR) – це становить близько 700 млн. доларів. Тоді ж МВФ продовжив термін дії програми Stand-By, що закінчується у грудні 2021 року, ще на шість місяців.

Гроші від МВФ ми насамперед отримаємо для того, щоб “просунутися вперед у проведенні важливих структурних реформ для зниження основних факторів уразливості”. У МВФ уточнили, що чекають змін із нетерпінням – Україна зобов’язалася: забезпечити незалежність центрального банку, закінчити антикорупційну реформу, просувати судову та корпоративні реформи.

Але чиновники МВФ – не єдині, хто нагадує Україні про пріоритетні зміни. Нещодавно тимчасова повірена США в Україні Крістіна Квін на заході, який влаштував НВ, підконтрольний Томашу Фіалі, нагадала, що до кінця 2022 року Україні необхідно сфокусуватися на трьох реформах – судовій, антикорупційній та корпоративній. Саме за цими реформами уважно стежать на Заході, адже Україна сама пообіцяла провести зміни у цих сферах ще 2017-го, а потім продовжувала нагадувати, що ось-ось і нова система запрацює. Наприклад, щодо реформи судів, окрім договору з МВФ, президент Володимир Зеленський підписав окрему угоду з Джо Байденом у вересні 2021 року.

При цьому експерти щодо реформ розділилися на думці. Одні кажуть, що зміни у тій формі, яку пропонує МВФ та інші західні інституції, необхідні, бо самі ми не дійшли б до впровадження іноді дуже невигідних для влади реформ, які стосуються, наприклад, прозорого лобізму. До того ж, вони зазначають, що реформи на те й реформи, щоби діяли повільно і поступово.

“Реформи – це завжди добре. По суті, ми робимо, щоб і наша внутрішня система комукувалася з міжнародною європейською системою. Це адаптація платформ. До того ж не варто забувати, що реформа – це процес. А такий примус від МВФ – це добре, бо тепер ми просто не можемо їх не виконати”, – розповів ЗМІ політолог Дмитро Фіщенко.

Втім, до реформ є питання: починаючи з того, чому зміни систем усередині країни розписуються та нав’язуються іншими державами, і до недієздатності деяких трансформацій прижитися в Україні. Наприклад, політолог Кость Бондаренко у коментарі для ЗМІ каже, що зараз колективний Захід вибудовує систему, за якою можна втиснути своїх сателітів на керівні посади до реформованих органів в Україні для більшої керованості.

“На що реформи спрямовані насамперед? На те, щоб контролювати чиновницький апарат у країні. Під виглядом боротьби з корупцією буде встановлений тотальний контроль над усією системою влади, над її доходами, над доходами людей, які інкорпоровані у систему”, – вважає політолог. .

З ним погоджується і колишній міністр юстиції Олександр Лавринович. За його словами, країні необхідно змінювати те, що заважає та стримує її розвиток. Проте робити це має українська влада.

“Варто говорити про ті зміни, які є насущними для українців. Якщо для цього потрібна допомога інших країн, треба звертатися – консультативно чи іншим способом – знання не бувають зайвими. Але планувати та приймати рішення має лише українська влада. Якщо це вирішує хтось за межами України – це дивно. Це не підхід міждержавних відносин, коли є умовний “двійник” та вчитель, який дає домашні завдання та карає за невиконання цих завдань”, – каже Лавринович.

Про судову реформу окремо нещодавно нагадував голова представництва Європейського Союзу в Україні Матті Маасікас. Він заявив, що зміни мають відбутися швидко. За його словами, з 2017 року Україна так і не розробила стратегічного плану з впровадження реформи, хоча цього року було зроблено важливі кроки – створено Етичну раду та започатковано конкурсну комісію з відбору Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

“Не можна затягувати із реформуванням Конституційного Суду України”, – заявив Маасікас. При цьому, за даними опитування соціологічного центру Разумкова, в українців надвисокий рівень недовіри до судової системи загалом (77,5%).

Сам Зеленський неодноразово заявляв, що серйозно займеться змінами у судовій системі. У червні 2021 року президент підписав указ “Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки”. Цей документ визначає пріоритети вдосконалення законодавства про судоустрій, статус суддів та інші інститути правосуддя.

З очевидних плюсів реформи – диджиталізація (влада хоче зробити “Суд у смартфоні”), удосконалення інституту адвокатури, впровадження нової процедури відбору Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) – це головний орган, який займається підбором та оцінкою суддів та рекомендує їх до призначення на посаду . Примітно, що членів ВККС буде відбирати конкурсна комісія з 6 осіб: троє чинних суддів (або суддів у відставці) та троє незалежних міжнародних експертів, які згідно із законопроектом матимуть вирішальний голос при відборі кандидата в комісію.

Проте і юристи, і судді незадоволені, наприклад, запровадженням “судової карти”, що передбачає перехід до моделі: одна область – один апеляційний суд. Вони також говорили, що ця стратегія містить переважно загальні формулювання, які можна трактувати досить широко. Тому експерти не можуть сказати, як написане на папері трансформується на практиці і чи можна взагалі повноцінно усунути корупцію всередині роботи судів – навіть вони містять юридичні прогалини та суперечать Конституції. За словами Лавриновича, систему необхідно змінювати, але тільки так, щоб суд отримував реальну незалежність, і щоб судді приймали рішення на підставі законів, а не наказів чи стимулів.

“По суті, вона працює в політичному руслі, для еліт, які працюють на західних партнерів, щоб контролювати національний бізнес та полегшити роботу філіям транснаціональних компаній у країні. Коли були якісь проблеми з транснаціональними компаніями в Україні, щоразу приїжджав чи не посол і просив, щоб цю справу спустили на гальма і так далі. Це займало багато часу та зусиль. Чому б не поміняти все під них одразу? – запитує дипломат.

Це “домашнє завдання” Україна виконує зі скрипом уже сім років. Незважаючи на те, що минулого року антикорупційний суд виніс кілька десятків вироків у справах топ-корупції, але успішною його роботу, як і роботу інших антикорупційних органів, назвати не можна.

По-перше, САП досі 15 місяців працює без нового керівника. При цьому слід зазначити призначення керівника САП – одне з зобов’язань України, прописане в меморандумі з МВФ, для отримання Києвом нових кредитних траншів. Україна вже кілька місяців звітує, що САП ось-ось отримає керівника, адже ще з жовтня цього року двоє з понад сотні кандидатів на посаду голови прокуратури після кількох етапів тестування очікують на останню співбесіду з оцінки їхньої професійної компетентності. Його має провести конкурсна комісія, до складу якої входять міжнародні експерти за квотою Ради прокурорів та представники Ради. Проте комісія ніяк не може зібрати кворум – засідання вже кілька разів переносили.

По-друге, цього року депутати не проголосували за прийняття Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки. Нардепи не ухвалили документ, бо, за словами голови громадської ради при НАЗК Катерини Бутко, їм це невигідно. Стратегія містить норми, які, наприклад, передбачають розширення відповідальності за хабарництво або “проведення відкритого конкурсу на посаду генерального прокурора, щоб унеможливити призначення президентами “своїх людей” та кумів”.

Якщо питання нового керівника САП та прийняття Антикорупційної стратегії не вирішаться до кінця 2021-го, то разом із ними до завдань наступного року додасться ще й конкурс на посаду керівника НАБУ. Адже у 2022 році завершується семирічна каденція нинішнього керівника бюро Артема Ситника, якого, до речі, самого звинувачували в корупції. До речі, закон, який 8 листопада 2021 року підписав президент, передбачає, що до комісії, яка обиратиме нового директора НАБУ, входитимуть три особи, які будуть визначатися урядом, і три, які будуть визначатися за пропозиціями міжнародних та іноземних організацій.

Втім, політологи та юристи, з якими ми поговорили, вважають, що свідомо створення додаткової гілки органів, які, по суті, знаходяться поза правовою системою України, не схожі на потрібну реформу. “Це не реформа – це напрямок, взяття під контроль, формування суддівського корпусу, втручання у справи України”, – вважає Лавринович. За його словами, всім відомо, що корупція в Україні – як грип: була, є та буде ще довго.

“Але реальних ліків, які б дали ефект, в Україні зараз не існує – створення паралельних органів, НАБУ, САП не особливо допомагають, як бачимо”, – каже екс-міністр.

Реформа корпоративного управління
За реформи – двійка.
Корпоративна реформа розпочалася ще у червні 2016 року. З того моменту великі держпідприємства та концерти заводили свої наглядові ради, до яких входили різні міжнародні експерти. У 2018 році такі ж вимоги були введені для державних банків. За словами прихильників реформи, вона націлена на те, щоб держкомпанії отримали політичний імунітет, а топ-менеджери – призначалися на ринкову зарплату через конкурс і співбесіду спостережної ради, незалежної від політиків, олігархів та їхніх глядачів. Наразі наглядові ради є у “Нафтогазу”, ПриватБанку, Міжнародного аеропорту “Бориспіль”, Укренерго, Укрзалізниці, Укргідроенерго, Укрпошти, Укргазбанку та Ощадбанку.

При цьому реформу корпоративного управління критикують частіше за інших. По-перше, за те, що багато хто з держорганізацій отримали наглядові ради взагалі без конкурсу. По-друге, за їх рекордно великі премії та зарплати (члени наглядової ради “Нафтогазу”, приміром, за минулий рік сумарно отримали понад 610 млн грн винагороди). По-третє, за те, що ні голови концернів, ні влада, ні пересічні українці не бачать користі від роботи членів цих спостережних порад. Наприклад, як нам розповідала голова ТСК з розслідування діяльності Укрзалізниці Юлія Гришина, члени наглядової ради держпідприємства підробляли звіти, що вони нібито збиралися на наради.

“Обов’язкові наглядові ради правління – це нормальна реформа, але її втілення в життя в Україні дуже неприродне… По суті, створюється синекура (добра оплачувана посада, яка не потребує великої праці, – Vesti.ua) для іноземних громадян та для наших громадян, які мають заслуги перед владою чи партнерами. Їхня праця (не те, щоб дуже інтенсивна) вже створила дуже негативне тло”, – каже Лавринович.

Експерти кажуть, що реформи потрібні – треба знищувати корупцію, покращувати стан медичної, судової системи, рятувати пенсійну реформу. Втім, як і багато в чому, благородні наміри у сухому залишку перетворюються на простір для маніпуляцій та експлуатації. “Все зводиться до того, що на нас часто просто тиснуть. А коли ти маєш гроші всім, тоді тобою легко керувати”, – каже Теліженко.