Суд Євросоюзу став на бік корупціонерів: приватність понад усе

Суд Євросоюзу став на бік корупціонерів: приватність понад усе

Олена Стойко

Директива про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей чи фінансування тероризму (Directive (EU) 2015/849) передбачала запровадження відкритих реєстрів про власників компаній на території держав-членів як важливу складову політики боротьби з відмиванням доходів, як спосіб виявити підставні  структури, що використовувалися для економічних злочинів.

Люксембург одним з перших створив Реєстр бенефіціаріїв власності (Registre des bénéficiaires effectifs) – ще в 2019 році. При цьому власник міг звернутися до реєстратора з проханням обмежити доступ до такої інформації у певних випадках. Однак кілька осіб, яким було відмовлено у звільненні від публікації даних у відкритому реєстрі, подали апеляцію. Тому окружний суд Люксембургу звернувся до Суду Євросоюзу щодо роз’яснення, чи не є база даних порушенням права на недоторканність приватного життя та захист особистих даних. 22 листопада 2022 року Суд у справі Ділових реєстрів Люксембургу (C-37/20, C-601/20) постановив, що директива надає надто широкий доступ і не виправдовує втручання у приватне життя. Відповідно положення законів, згідно з якими створювалися реєстри власників, є недійсними.

Суд ЄС визнав, що у демократичному суспільстві суперницькі інтереси мають зважуватися  у кожному конкретному випадку, без упередження щодо мотивів, і постановив, що у світлі Хартії Європейського Союзу про основоположні права, положення директиви по боротьбі з відмиванням грошей доступ широкої громадськості до інформації про власників є серйозним порушенням фундаментальних прав, зокрема на повагу до приватного життя, та захист персональних даних, закріплених у ст. 7 та 8 Хартії. До того ж небезпека полягає не лише у розкритті матеріального та фінансового становища особи для широкого загалу, але й подальшому зберіганні та поширенні цієї інформації.

При цьому Суд визнав, що таким чином Євросоюз прагне запобігти відмиванню грошей та фінансуванню тероризму, оскільки підвищення прозорості зменшує можливості для зловживань. Однак навіть окремі положення, що дають змогу державам-членам надавати інформацію про власників компаній лише за умови онлайн реєстрації та передбачають у виняткових випадках обмеження доступу до цих даних, неспроможні забезпечити належний баланс між цілями спільного інтересу громадськості у доброчесності підприємців та основними правами, закріпленими у ст. 7 і 8, та не дають достатніх гарантій особам, внесеним до реєстру, щодо ефективного захисту своїх персональних даних від ризиків зловживання.

При цьому Суд визнав, що ЗМІ та організації громадянського суспільства відграють певну роль у «запобіганні та боротьбі з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму», та мають «законний інтерес» в отриманні доступу до інформації. Проте він відмовився дати визначення законного інтересу або ж зазначити умови, за яких ці групи можуть отримати інформацію.

Тепер Брюссель на Європарламент повинні привести чинне законодавство у відповідність до цього рішення Суду. Однак ще до кінця тижня побоюючись судових позовів низка країн (Австрія, Бельгія, Люксембург та Нідерланди) закрили доступ до своїх реєстрів, а ще більше – наслідують їх приклад. Так аналогічні бази даних створено в Естонії, Ірландії, Німеччині та Швеції.

У короткостроковій перспективі таке рішення суду утруднить доступ антикорупціонерам, журналістам, небайдужим громадянам доступ до інформації про те, хто є власником європейських компаній та збільшить ймовірність зловживань. Так у 2018 році Transparency International скористалася базою даних Чехії та з’ясувала, що тодішній прем’єр-міністр А. Бабіч мав конфлікт інтересів: сприяв виділенню коштів зі структурних фондів ЄС близькій до нього агрофірмі Agrofert. Представники громадських організацій, що виступають за прозорість діяльності органів публічної влади, характеризують вирок як значний відступ у боротьбі з відмиванням коштів.