Бути чи не бути Антикорупційному суду в Україні?

«Бути чи не бути?» Антикорупційному суду в Україні — одне з ключових та гарячих питань осіннього політичного сезону. Очевидно, що високопосадовцями та ключовими політичними фігурами в Україні керує страх за себе та небажання завершувати архітектуру незалежної горизонталі антикорупційної боротьби в країні.

Складається враження, що для цих людей прогрес виявився занадто швидким та неочікуваним: спочатку НАБУ показало себе як ефективний та незалежний слідчий орган, потім САП, незважаючи, що є в підпорядкуванні Генерального прокурора, проявив характер, незалежність та рішучість.

Для керівництва держави очевидно, що саме незалежно підібраний та відокремлений від існуючої корумпованої судової системи Антикорупційний суд може замкнути ланцюг на шиї великої корупції в країні. Звичайно ця загроза породила ряд маніпуляцій, міфів та аргументів «проти» від ключових фігур у країні, які я зібрала та хочу одразу відповісти контраргументами на користь створення окремого Антикорупційного суду.

Топ 5 аргументів та моїх контраргументів виглядає наступним чином:

1. «Судова система України є досить великою для того, аби забезпечити розгляд справ усіх категорій. Тому антикорупційні суди стануть зайвою ланкою судової системи».

Проте спеціалізація судової системи не переобтяжує її, а навпаки сприяє підвищенню її ефективності завдяки налагодженим процедурам та вищій якості рішень. Створення спеціалізованого антикорупційного суду надасть змогу розвантажити всю судову систему загалом.

2. «Світовий досвід не містить успішних практик існування антикорупційних судів. Навпаки, практика зарубіжних країн довела їх неефективність». Це правда, що практика створення таких судів у європейських країнах є малопоширеною, а моніторинг їх діяльності свідчить про відсутність бажаних результатів. Однак, такі суди є досить ефективними в середньо- та висококорумпованих країнах (країнах Азії та Африки) , до яких, на даному етапі, можна віднести й Україну. В Європі також є приклади такого інструменту боротьби з корупцією, зокрема, в Хорватії, Словакії та Болгарії.
3. «Створення окремого антикорупційного суду є процесом, який може затягнутися у часі на декілька років. Тому альтернативою може бути створення антикорупційних палат у вже існуючих судах». Як я вже згадувала, чинною редакцією Закону «Про судоустрій ы статус суддів» передбачений річний термін для утворення Вищого антикорупційного суду після прийняття спеціального закону. Тому, якщо закон буде прийнятий найближчим часом, затягування часу не буде.

Більше того, створення спеціалізованого антикорупційного суду спрямоване, перш за все, на виконання двох завдань: підвищення компетентності при розгляді корупційних справ та забезпечення незалежності, незаангажованості органу, що розглядатиме такі справи. Створення антикорупційної палати замість окремого антикорупційного суду здатне вирішити лише перше завдання, оскільки друге передбачає запровадження спеціальних процедур відбору для такого органу, забезпечення гарантій його незалежності. Створення ж антикорупційної палати, яка де факто залишатиметься в рамках існуючої корумпованої системи, забезпечить кваліфікований, але аж ніяк не об’єктивний розгляд корупційних справ.

Неможливо проігнорувати приклади САП та НАБУ, які продемонстрували, що реформування будь-якої системи (слідства, прокуратури) потребує утворення якісно нового органу, формування якого проходитиме за чітко регламентованими прозорими процедурами відбору та буде об’єктом значної суспільної уваги.

4. «Антикорупційні суди можуть стати непотрібними у випадку вдало проведеної судової реформи та очищення суддівського корпусу». Погоджуюся, що антикорупційні суди відіграють ключову роль саме на перехідному періоді. Проте, реальна судова реформа має передбачати, перш за все, очищення суддівського корпусу та добір нових, компетентних, неупереджених суддів. Зараз можна констатувати, що цей ключовий елемент судової реформи є проваленим. Приклад формування нового складу Верховного Суду продемонстрував, що в абсолютній більшості до нього увійшли люди з цієї ж самої системи, репутація багатьох з яких є заплямованою, а задекларовані активи належним чином непідтверджені. Тому формальне завершення судової реформи не означає очищення судової влади, а отже і забезпечення її незалежності.
5. «Практика існування нових антикорупційних органів (САП, НАБУ) довела їх неефективність. Тому антикорупційний суд стане аналогічним неефективним органом». Це моя «улюблена» маніпуляція та пересмикування з боку опонентів, хоча б тому, що станом на 30 червня 2017 р. у провадженні НАБУ перебувало 371 кримінальне провадження, стосовно 121 особи складено обвинувальний акт, 78 кримінальних проваджень передано до суду. Проте ключовим є те, що розслідування, що здійснюються НАБУ, гальмуються саме на судовому етапі, оскільки більшість слідчих дій потребує дозволу суду, а на сьогоднішній день, суд є найслабшою ланкою в боротьбі з корупцією.

Якщо ідея створення справді незалежного та висококваліфікованого Антикорупційного суду спрацює в Україні, то вже за декілька років ми зможемо отримати абсолютно інші показники довіри людей до інституцій, роботи державних службовців, трансформацію політичних еліт та абсолютно виправдане й заслужене підвищення інвестиційної привабливості України. Ці перспективи варті того, щоб за них поборотися політикам нової формації та громадськості.

Джерело: LB.ua.