in

Харківський шахтопроектний інститут: у спорі між Міністерством енергетики і податковою виграла приватна фірма

Юрій Котнюк, спеціально для ЮВУ

Схема заволодіння державною нерухомістю шляхом її продажу приватним особам із метою погашення податкового боргу вважається дуже важковаговою й ризикованою, оскільки треба брати в долю різних впливових людей, кожен з яких у самий непідходящий момент може повернути аванс і дати задній хід. Але якщо оборудка вийде вдалою, то й приз дістанеться чималий – саме такий висновок напрошується після ознайомлення зі справою Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», в якій 8 червня 2021 року Верховний Суд прийняв остаточне рішення, постановивши в ньому, що «схемники» діяли згідно закону.

Кримінальна сторона справи

«Південдіпрошахт» (скорочено від первісної назви – Південний державний інститут проектування шахт) було створено у 1925 році, але до свого столітнього ювілею він, судячи з усього, не доживе. Давно лишилися в минулому його кращі часи, коли він щороку продукував 5–6  проектів будівництва й реконструкції шахт і вугільно-збагачувальних фабрик, причому не лише в межах колишнього СРСР, а й за кордоном – у Польщі (після встановлення соціалістичного режиму) і в Ірані (до перемоги Ісламської революції). Тому є цілком об’єктивні причини, адже в Україні за тридцять років незалежності була збудована лише одна шахта – «Нововолинська–10», та й то не до кінця, оскільки економісти порахували, що навіть у випадку виходу на проектну потужність вона все одно буде збитковою й поправити ситуацію зможе лише диво, яке в рази підніме на світовому ринку ціни на вугілля. Тож інститут фактично став не потрібен, і єдине, чим він міг кого-небудь зацікавити, – це його п’ятиповерхова будівля в центрі Харкова, зведена у 1925 році на вулиці Пушкінській, 5 у стилі, що поєднував модерн і конструктивізм з двома кам’яними постатями шахтарів роботи скульптора Івана Кавалерідзе. Будучи офіційно визнаною пам’яткою архітектури, вона відома місцевим жителям під назвою «ДОНУГОЛЬ» – саме такий напис виконано великими літерами на його фасаді ще під час її будівництва. Ось навколо цієї спадщини й виник доволі масштабний господарський спір між різними державними установами.

Разом із тим в інформаційному просторі зазначений інститут більш відомий пов’язаною з ним кримінальною оборудкою, про яку теж варто сказати кілька слів. У листопаді 2018 року Міністерство енергетики видало наказ про початок реорганізації (а фактично – ліквідацію) «Південдіпрошахту» шляхом приєднання його до Державного підприємства «Національна вугільна компанія», і це стало для тодішнього керівника інституту Юрія Севостьянова сигналом діяти. Поки комісія з реорганізації довго й нудно готувала «похорони» закладу, він разом зі своїм заступником з юридичних питань Олександром Татаркіним швиденько сформував штучну заборгованість підприємства перед товариством з обмеженою відповідальністю «Лімітед Едішн», яку колись очолював цей самий Татаркін. Для цього зловмисники намалювали низку договорів про закупівлю держпідприємством у зазначеного ТОВ послуг з переведення паперового архіву в електронний формат на загальну суму близько 7 мільйонів гривень. Ці контракти, так само як і акти приймання-передачі виконаних робіт були датовані заднім числом, тож як тільки на рахунку ДП з’явилися гроші, йому було виставлено рахунок на оплату, нібито,  виконаних робіт.

Довести задумане до кінця плутяги не змогли з незалежних від них причин, тож нині вони є підсудними по справі в замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (частина 5 статті 191 Кримінального кодексу України), матеріали якої було завершене детективами НАБУ в червні цього року. За клопотанням САП Вищий антикорупційний суд призначив обвинувачуваним запобіжні заходи: Севостьянову – застава в сумі 568 тисяч гривень, Татаркіну – домашній арешт, які, до речі, продовжені до вересня, але ми зосередимо увагу не на цікавих деталях кримінального провадження, на ще більш цікавому питанні про те, звідки на рахунку інституту, який не маючи замовлень, давно не платив зарплату своїм працівникам, раптом взялися сім мільйонів?

Як далеко може завести податковий борг

Ще в середині минулого десятиліття інститут заборгував державному бюджету 3,5 млн грн недоплачених податку на додану вартість, земельного податку з юридичних осіб і податку на доходи фізичних осіб. Для їх погашення податкова служба дія в три етапи. На першому вона отримує рішення суду про стягнення з банківських рахунків боржника на рахунки державного казначейства коштів у розмірі суми податкового боргу. Якщо в такий спосіб взяти з нього нічого, фіскали описують його майно в податкову заставу й отримують рішення суду про дозвіл на його продаж. Третій етап – реалізація активів боржника відповідно до положень Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платників податків, яке перебуває в податковій заставі, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 518 від 22.05.2017 р.

Головне управління Державної податкової служби в Харківській області пройшло в цьому напрямку всі три етапи: 15 вересня 2015 р. Харківський окружний адміністративний суд дозволив примусове стягнення коштів з банківських рахунків інституту, 13 вересня 2018 року той же суд (справа № 820/5124/18) дозволив продаж його майна, що перебуває в податковій заставі (це рішення набрало законної сили через два місяці після його ухвалення й ми ще повернемося до питання про те, за яких обставин це сталося), а 31 жовтня 2019 року відбувся аукціон, на якому створеному за два тижні до того товариству з обмеженою відповідальністю «Пушка– 5» за 17,7 мільйонів гривень були продані приміщення проектної установи, загальна площа яких складала 3,4 тисячі квадратних метрів. При тому, що вся площа приміщень будівлі на вулиці Пушкінській, 5, становила 8 463 м². Оскільки виручена фіскалами сума у п’ять разів перевищувала розмір податкового боргу, то частина отриманих коштів пішла на погашення боргів інститут по заробітній платі, а сім мільйонів були переказані на банківські рахунки «Південдіпрошахту» й саме цими коштами збиралися заволодіти кмітливий керівник держпідприємства Юрій Севостьянов зі своїм метким заступником Олександром Татаркіним.

Першою вдарила на сполох прокуратура, яка зупинила виведення коштів з проектного інституту на рахунки згаданого вище ТОВ «Лімітед Едішн», а опісля, в січні 2020 року, подала до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Харківського ОАС від 13.09.2018 р. разом із клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. Справа в тому, що очолюваний Севостьяновим і Татаркіним «Південдіпрошахт» уже подавав скаргу на цей вердикт, але вона не інакше як навмисно була складена настільки недолуго, що апеляційний суд повернув її без розгляду й оскаржуване рішення набрало законної сили. Ця справа поки що стоїть на довгій паузі, оскільки Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вже другий рік ніяк не може вирішити, чи варто, чи ні відкривати провадження за апеляційною скаргою прокуратури? Значно жвавіше йшов процес по лінії господарського судочинства, відкритий у грудні 2019 року за позовом Міністерства енергетики України до ГУ ДПС в Харківській області (№ 922/4133/19), в якому воно просило визнати недійсними як сам аукціон з продажу приміщень «Південдіпрошахту», так і укладений за його підсумками договір купівлі-продажу.

Відповіді трьох суддів на три пункти позову

Співвідповідачами в цьому процесі, окрім податківців, були організатор аукціону – Українська універсальна біржа, брокерська контора ТОВ «Експерт 2012», яке за дорученням ГУ ДПС було його повіреним на аукціоні, переможець-покупець ТОВ «Пушка-5» і саме ДП «Південдіпрошахт», нове керівництво якого визнало позовні вимоги й просило суд їх задовольнити. В ролі третіх осіб на боці позивача виступали Фонд державного майна України й департамент архітектури Харківської обласної державної адміністрації. Окрім них, позицію Міненерго підтримувала Харківська обласна прокуратура.

Претензії міністерства зводилися до трьох основних пунктів. Перший полягав у тому, що ГУ ДПС порушило вимоги Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», відповідно до положень якого забороняється до продавати за борги нерухоме майно та основні фонди державних підприємств без дозволу Фонду держмайна й органу управління відповідного держпідприємства, яким у даному випадку було Міністерство енергетики. Другий момент стосувався положень статті 95 Податкового кодексу України, відповідно до якої (незалежно від наявності чи відсутності мораторію) продавати з метою погашення податкового боргу цілісні майнові комплекси державних підприємств може лише Фонд держмайна за поданням контролюючого податкового органу, а в даній ситуації ГУ ДПС зробило це самостійно й самовільно. Третій же пункт замикався на Законі України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до вимог якого продаж пам’ятки архітектури чи навіть її частини можливий лише після того, як її власник чи уповноважений ним орган управління отримає дозвіл охоронного органу, в ролі якого виступав департамент архітектури Харківської ОДА й до якого за отриманням такого дозволу ніхто не звертався.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 р. в задоволенні позову було відмовлено, зате постановою Східного апеляційного господарського суду від 2.03.2021 р. були задоволені апеляційні скарги Міненерго і прокуратури, а рішення суду першої інстанції скасоване й ухвалене нове, яким позовні вимоги були задоволені. І от 8 червня Верховний Суд зробив знову реверс – постанову САГС скасував, а рішення ГСХО залишив у силі. Тож цікаво, якими аргументами керувалися судді Касаційного господарського суду Надія Багай, Тетяна Дроботов і Юрій Чумак.

Отже, по першому пункту. Як відомо, Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» було прийнято у 2001 році, а вже у 2003 році Конституційний Суд України уточнив, що його дія поширюється лише на ті випадки, де продаж майна боржника здійснюються, по-перше – за рішеннями суду, виконання яких здійснює Державна виконавча служба Міністерства юстиції України, по-друге – у справах про банкрутство, провадження в яких здійснюється відповідно до вимог Закону  «Про відновлення платоспроможності боржника або   визнання його банкрутом». З цього судді ВС зробили висновок, що в разі виконання судового рішення не виконавчою, а податковою службою для неї цей закон не писаний і вона мала повне право продавати з молотка державну нерухомість.

У питанні цілісного майнового комплексу, продаж якого має здійснювати лише орган приватизації в особі Фонду держмайна, судді прихильних до приватної фірми інстанцій зосередилися на питанні, чи можна вважати будівлю інституту цілісним майновим комплексом. Тут вони керувалися Положенням про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 р. № 1954. Як ГСХО, так і КГС ВС вирішили, що Міністерство енергетики не надало переконливих доказів тому, що воно провело всі передбачені ним процедури, які б свідчили про те, що нерухомість інституту має статус ЦМК. Позивач у зв’язку з ним надав розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 р. № 1084-р, яким, зокрема, був затверджений перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, що перебувають у сфері управління Міністерства енергетики, але судді ВС не визнали його належним доказом, оскільки даний нормативно-правовий акт був прийнятий уже після проведення спірного аукціону. Натомість вони віддали в цьому питанню перевагу непрямим доказам, наприклад, інформаційній довідці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (держателем якого є Мін’юст), а також Аудиторському звіту про результати діяльності ДП «Південдіпрошахт» від 31.05.2019 р., складеному Північно-східним офісом Державної аудиторської служби України, в якому не містилося даних про те, що його нерухоме майно віднесено до категорії ЦМК.

Третій пункт, щодо правил поводження з пам’ятками архітектури, був, непевне найбільш неприємним для суддів Верховного Суду. Відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» в разі продажу приміщень будинку за дозволом на це повинні були звернутися до департаменту архітектури Харківської ОДА повинні були звернутися або саме держпідприємство, або Міністерство енергетики. Якщо податкова служба щиросердно вважала себе особою, правомочною здійснювати продаж спірної нерухомості, значить вона автоматично перебирала на себе й усі обов’язки власника майна, в тому числі й обов’язок отримувати дозвіл в охоронного органу. Проте Верховний Суд ухилився від дослідження цього питання, навівши натомість цитату з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», в якому було написано, що «потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. В перекладі на доступну мову це означає, що навіть у тому випадку, коли податківці й напартачили із законом, це ще не привід відбирати у приватної фірми придбане нею на аукціоні майно.

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

ВРП припинила розглядати дисциплінарні скарги на суддів

Штрафи Держпраці на підставі акта перевірки податкової