in

Незалежності від політичного впливу не вийшло

Вибір керівників ДБР не залишив сумніву, що конкурс був «фейком»

В Україні після тривалого та часом скандального конкурсу нарешті обрано директора Державного бюро розслідувань, його першого заступника та заступника й на сьогодні всі вони вже призначені на посади. Та певний осадок від того всього дійства залишився. Зокрема, наша співрозмовниця Олена Бусол, доктор юридичних наук, кримінолог, автор книги «Political games, або створення Державного бюро розслідувань», екс-конкурсант на посаду директора ДБР, на основі наукового аналізу процесів обрання очільників найважливішого державного органу  зробила висновок, що конкурс був «фейком», і відбувався не  без політичного впливу на членів конкурсної комісії. Все це, на її думку, несе загрозу національній безпеці держави.

— Олено Юрівно, як нам відомо, Ви брали участь у конкурсі на посаду директора Державного бюро розслідувань.

— Точніше, на посаду першого заступника директора та заступника директора ДБР, знаючи, що «першу скрипку» в таких відомствах завжди грає та несе відповідальність саме заступник і розуміючи, що обличчям цієї інституції мене точно не призначать із зрозумілих політичних причин.

— Безперечно, Ви слідкували за конкурсом і після того, як вибули з конкурсу. Як можете оцінити його, а загалом і все це дійство.

— Так, я слідкувала за конкурсом весь минулий рік (вибула на етапі тестування), але сумніви в його прозорості та чесності закралися ще на початку відбору кандидатів.  Більше того, я брала участь, майже одночасно, також і в конкурсі на посаду голови Національного агентства з розшуку корупційних активів (назва скорочена), і ці конкурси об’єднує одне — їх результат був «написаний» ще до початку його оголошення. А  різниця між ними полягає в підходах до досягнення головної мети — обрання конкретного запланованого кандидата.

Так, наприклад, у конкурсі ДБР намагався взяти участь керівник департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк, який розслідував справи «майданівців» і мав, як пишуть ЗМІ, протиріччя з керівництвом ГПУ. До конкурсу він не був допущений через «недостатній досвід керівної роботи» — комісія не врахувала його аргументи, що до керівного стажу треба було зарахувати строк, коли він очолював слідчо-оперативні групи.

І хоча я особисто вважаю, що за законом цей строк йому не зараховано справедливо, бо це дійсно не є керівною посадою, проте комісія з обрання голови Національного агентства з розшуку корупційних активів чомусь зарахувала стаж керівної роботи заступнику міністра юстиції Антону Янчуку, якого він не мав. Тобто ми бачимо подвійні стандарти в роботі конкурсних комісій, які виступають від імені держави. І процедура відбору, і результат, й аналіз наявної в інтернеті інформації щодо конкурсу та конкретних персоналій приводять мене до висновку про відверті політичні маніпуляції та домовленості.

Якщо коротко щодо порушень, то, як відомо, ще на стадії формування конкурсної комісії її членами стали і представники депутатського корпусу, й особи, які не користуються авторитетом у суспільстві, та особи, які не мають вищої або юридичної освіти. У квотному принципі формування членів конкурсної комісії вже закладені корупційні ризики.

Відео-трансляції на стадії допуску кандидатів до участі в конкурсі дають загальне враження щодо членів конкурсної комісії як некомпетентних, далеких від правоохоронної діяльності, оперативно-розшукової діяльності (окрім одного), не маючих елементарних знань у сфері таємності, діловодства, управління, іноді навіть законодавства! Дії та думки її членів часто неузгоджені, хаотичні, засновані на здогадках та припущеннях.

Відкрите протягування окремих кандидатів

Тести виявилися нелегітимними, а саме тестування спочатку було відкладено для перевірки цього факту, хоча на придбання цих тестів витрачено чималі державні кошти. Проглядається відверте протягування «за вуха» деяких кандидатів, які не відповідають критеріям, закріплених у законі. Грішила комісія й несправедливим, із порушенням закону та регламенту,  розглядом звернень громадян або відмовами в розгляді скарг конкурсантів.

Відео-трансляції засідань на сайті Кабінету Міністрів корегувалися, та викладалися часто без звуку з вирізаними фрагментами. Тож можу з упевненістю стверджувати, що існує безліч підстав для подальшого оскарження результатів конкурсу в судах.

— Ваша книга про ДБР так і називається «Політичні ігри …», але охоплює процес створення цієї інституції період з 1993  до 2016 роки. Виходить, нічого не змінилося і зараз?

— Я би сказала, зараз ситуація ще гірша, бо суспільство в минулі роки не брало участі в процесі, і крім зацікавлених суб’єктів, ніхто не уявляв важливість цієї інституції, але нині — все на виду, інтернет став майданчиком, де кожен може висловити свою думку, до того ж — пильну увагу до створення ДБР виявляють міжнародні організації, донори та партнери.

І якщо донорів ще як-то виходить водити за ніс, то наші люди ж не дурні й усе бачать. Такі відверті маніпуляції влади і політиків не можуть не позначитися на настроях суспільства, що зараз дуже небезпечно для маніпуляторів, тим паче — під час війни.

Обрану на ключову посаду першого заступника директора ДБР працівника Генеральної прокуратури О. Варченко ЗМІ скрізь називають представником «клану» «Грановського–Кононенка» або департаменту ГПУ імені «Грановського–Кононенка», що звучить особисто для мене в контексті «організованої злочинної групи». Про яку доброчесність може йти мова при обранні таких одіозних людей? Чому я називаю посаду першого заступника ключовою або головною? Той, хто знає, що таке керівна посада в державній інституції такого рівня, та й не тільки, той розуміє, що директор — це декорація, ширма, бренд, якщо хочете, політична фігура, яка нічого не вирішує, а керує насправді заступник.

Дуже дивно й недоречно, якщо не сказати образливо, виглядає, коли прізвища дійсно суспільних моральних авторитетів, таких як адвокат В. Титич, вчений Г. Усатий стоять в одному рядку кандидатів  ДБР із трьома одіозними особами, яких обрала конкурсна комісія. Треба перевірити інформацію, на яку посилаються ЗМІ, що всіх цих трьох обранців за результатами випробувань позначено як «ненадійна особа з дуже високим ризиком». Якщо це так, це дуже страшно насправді.

Про звільнення України з корупційної пастки можна забути

— Чому так відбулося, на Вашу думку?

— Українське суспільство, я не знімаю і свою відповідальність, допустило такий вибір. Вочевидь, суспільство розслабилося після, нібито, розпочатих реформ, повірило владі після Майдану. А неправильний вибір очільників ДБР може привести просто до катастрофічних наслідків для України. Про звільнення України від корупційної пастки можна забути.

До речі, я, як професійний аналітик, передбачила ще на початку конкурсу в Національне агентство з розшуку корупційних коштів перемогу заступнику міністра юстиції Янчуку. Втім, не помилилася я й із прогнозом щодо перемоги Варченко. Поділилася цим прогнозом з одним із конкурсантів, який не повірив: «не може такого бути, щоб все було заздалегідь сплановано, зараз же йде активна боротьба з корупцією». Хотіла б і я обманутися тоді на рахунок чесності конкурсу, але не сталося.

— До легітимності та законності дій членів комісії все ж час від часу виникали питання і в активістів…

— Член конкурсної комісії ДБР Сліпачук у своїй статті для УП за березень 2017 р., нібито, виправдовується, спростовуючи думки активістів, що невідповідність двох членів конкурсної комісії вимогам законодавства (не мають юридичної освіти) може бути підставою для скасування рішень комісії.  Досвідчений юрист наводить аргументи, які я не можу прийняти. Сліпачук стверджує (цитую): «Законом про ДБР передбачено, що комісія є повноважною, якщо в її складі є принаймні 6 із 9 членів, обраних згідно з вимогами законодавства. Тож наразі, навіть якщо виходити з можливої невідповідності двох членів конкурсної комісії вимогам законодавства, комісія працює в правовому полі, а всі її рішення є легітимними, оскільки прийняті як мінімум п’ятьма членами комісії, щодо яких немає застережень про невідповідність, тобто які відповідають профільному закону про ДБР і регламенту».

Тут у мене питання: а якщо серед тих п’яти членів комісії, які проголосували «за» або «проти» двоє членів не відповідають вимогам законодавства? Тож «за» або «проти» проголосувало тоді лише 3 з 5-ти. До того ж, за словами Сліпачук  виходить, що три члени комісії можуть  взагалі не відповідати вимогам законодавства? На його думку, важливо хвилюватися не стільки про дипломи двох членів конкурсної комісії, як невідкладно вносити зміни до закону про ДБР. Із мого погляду, зміни до закону дійсно потрібні, але не слід так легковажно відноситися до невідповідності вимогам законодавства тих осіб, які обирають керівника та його заступника найважливішого державного органу. Це щонайменше зневага до людей, які вірять у щирість, чесність і компетентність комісії.

Важливість створення ДБР

— Чому так важливо було створити Державне бюро розслідувань?

— Це перший і єдиний незалежний орган досудового розслідування, до реального створення якого держава йшла цілих 23 роки. Генеральна прокуратура повинна передати ці повноваження та, відповідно, всі наявні справи до ДБР. Законом повинна бути забезпечена процесуальна незалежність слідчого, що дійсно дуже важливо, бо є гарантією всебічності, повноти та неупередженості розслідування.

 Ми стаємо ближче до європейських стандартів проведення досудового розслідування, хоча міжнародний досвід свідчить про неоднакову організаційно-структурну побудову подібних органів в різних державах. Але я прогнозую, що ДБР у найближчі три роки не буде цілком незалежним від політичного впливу. На цей висновок мене наводить аналіз політичних процесів навколо створення ДБР, що відбувалися протягом останніх 23 років, що я й описую в своїй книзі, і які зараз продовжуються, а також провальний початок створення ДБР. Я маю на увазі обрання директора та його заступників як особистостей сумнівної моральності. Ну не може бути стосовно людей бездоганно чистих стільки бруду в інтернеті! Чому ніхто не вивчав, не аналізував цю інформацію? Як же спецперевірка? Не можна говорити про те, що ці негативні статті в інтернеті мають на меті дискредитацію майбутніх керівників ДБР, бо вони накопичувалися в мережі задовго до рішення про створення цього органу. Вважаю, що якщо в суспільства є хоча б мінімальний сумнів у доброчесності кандидатів,  вони  не повинні бути призначені ні за яких умов, інакше — не буде довіри ні до влади, ні до державних інституцій взагалі.

За законом, керівник ДБР повинен мати високі моральні якості та бездоганну репутацію. Тож у випадку  призначення обраних комісією осіб сумнівної для суспільства репутації не виключаю нанесення цим шкоди національній безпеці держави, бо ДБР вирішує дуже важливі завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття й розслідування злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, особами, посади яких віднесено до першої-третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, злочинів, вчинених службовими особами НАБУ, керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими її прокурорами, а також військових злочинів. Як відомо, риба гниє з голови, тож і держава руйнується, якщо допустити вчинення високопосадових злочинів.

Загалом про антикорупційну політику

Які процеси ще є показником політичної боротьби за вплив на антикорупційні органи?

— В Україні за останні три роки створено цілу низку органів з протидії високопосадовій злочинності та корупції. Разом із Державним бюро розслідувань функціонує Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Національна рада з питань антикорупційної політики як консультативно-дорадчий орган при Президенті України, спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Чи не занадто багато? Хто головний? Функції вказаних інституцій поки що пересікаються, йде перетягування ковдри, зокрема стосовно підслідності. Є небезпека, що із запуском роботи ДБР відбудеться нівелювання важливості НАБУ, якщо це від початку не є метою влади.

Більше того, є намагання створити ще й Антикорупційний суд, проте ніхто не подумав, де взяти інших суддів, тобто відмінних від так званих недоброчесних, — в спеціалізований суд прийдуть працювати ті ж люди. До речі, суддів зараз катастрофічно не вистачає. Скільки з початку роботи НАБУ направило в суд обвинувальних актів стосовно корупціонерів? Десятки? Сотні? От і думайте, навіщо українцям при такій незначній кількості обвинувальних актів така розкіш, як спеціалізований антикорупційний суд? Чи вистачить на всі створені органи виділених європейськими партнерами коштів? Мантрами про необхідність створення якогось особливого незаангажованого суду  прикривається бездіяльність уже створених антикорупційних органів.

Усі ми з вами спостерігаємо, завдяки ЗМІ, як ці державні органи зараз ведуть себе як павуки у банці. Зі створенням ДБР ці процеси лише посилять. Чи не є це ознакою політичних ігор? Вибір керівників ДБР не залишив сумніву, що конкурс був «фейком» — незалежності від політичного впливу не вийшло.

— Чи є у Вас своє бачення, як виправити ситуацію, що склалася з обранням керівників ДБР?

— Оскільки керівник Державного бюро розслідувань уже призначений Президентом, як призначені і заступники директора ДБР, то щось радити важко. Хоча я переконана, потрібно в  стислі строки змінити правила гри й провести новий конкурс, допустивши до нього екс-конкурсантів. При цьому повністю змінити склад конкурсної комісії, яку повинні представляти суспільні авторитети — високого рівня професіонали в сфері права, правоохоронної, оперативно-розшукової діяльності, розвідки та контррозвідки, інформаційних технологій, управління, роботи з персоналом. Останні повинні мати знання з психології та досвід добору працівників спеціальних служб. Розширити склад комісії, залучити до процесу проведення конкурсу іноземних спостерігачів, відмовитися від квотного принципу призначення членів конкурсної комісії, що забезпечить  деякий рівень незалежності. Починати випробування кандидатів слід з поліграфічного дослідження, бо саме на цьому етапі очікується найбільше відсівання, а тому завершити конкурс можна скоріше. Слід відмовитися від тестів на знання законодавства, бо кваліфікація кожного конкурсанта підтверджується стажем роботи та професійними досягненнями. Не можна знати все, як Вольф Мессінг — це неприродньо й підозріло. Норми законів в Україні часто змінюються, тож змушувати конкурсантів із понад 10-річним стажем роботи в галузі права тренувати пам’ять і доводити, що вони всі роки практики дійсно були компетентними, є неповагою до них.

Залишається одне маленьке питання — хто піде на ці зміни? Кабмін? Мінюст? Президент? Адже в нашій державі політична гра триває ….

Спілкувався  Максим Іллюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

-2 points
Upvote Downvote

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Ототожнення юристів з правниками — некоректне

Чим запам’ятається 2017-й?