Практика ЄСПЛ. Нові рішення.

Makarčeva v. Lithuania (dec.), no. 31838/19 – важлива справа щодо майнових прав подружжя. Чоловік та жінка проживали певний час разом, без реєстрації шлюбу. При цьому, згідно сімейного законодавства Литви, спільна сумісна власність виникає лише в осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Після смерті чоловіка, заявниця не змогла успадкувати зареєстровану на його ім’я квартиру, оскільки законодавство такої можливості не передбачало. ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною (не встановив у цій ситуації порушення), зазначивши, що держави мають в цьому контексті свободу розсуду, а підхід до регулювання цих відносин не можна вважати неприйнятним, адже: а) сторони могли врегулювати це питання в договорі; б) чоловік не був позбавлений права скласти заповіт.

Важливим також є рішення у справі Bancsók and László Magyar (no.2) v. Hungary, nos. 52374/15 and 53364/15. Вона стосується скоротності довічного позбавлення волі. Згідно усталеної позиції ЄСПЛ, держава порушує ст. 3 Конвенції, якщо не передбачає можливість дострокового (якщо можна так сказати) відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі (помилування Президентом не рахується). Щодо України відповідне порушення констатоване в рішенні «Петухов проти України (№ 2)» (і не тільки). У цій справі проти Угорщини, ЄСПЛ розвинув відповідну практику, розглядаючи ситуацію, при якій заявник міг порушувати питання про своє умовно-дострокове звільнення, відбувши щонайменше 40 років позбавлення волі. ЄСПЛ встановив у цьому порушення. Ця справа є актуальною в контексті релевантного законопроєкту, який сьогодні розглядається нашим парламентом.

Kindlhofer v. Austria, no. 20962/15. Цікава справа для теоретиків щодо застосування статті 2 протоколу № 7 Конвенції. До заявника було застосовано штраф або арешт строком на чотири дні у випадку несплати штрафу. У цій справі вперше розглядалось питання про те, чи може вважатись кримінальне правопорушення малозначним (minor) в контексті цілей статті 2 протоколу № 7 Конвенції, якщо закон передбачає потенційне позбавлення волі як другорядне покарання (тобто те, яке застосовується у випадку невиконання першого покарання). Питання важливе в тому контексті, що якщо правопорушення є малозначним, апеляційне оскарження не є обов’язковим. Саме у цій справі ЄСПЛ сформував відповідні критерії, зрештою встановивши порушення Конвенції. Тобто, попри те, що позбавлення волі (арешт) є другорядним покарання, порушення, за яке передбачені такого формату покарання, мають супроводжуватись усім набором відповідних гарантій як для осіб, які вчинили злочини.

У справі Makarčeva v. Lithuania Суд “приховано” застосував принцип “jura novit curia” (п.п. 48-49). Свою компетенцію щодо цього принципу Суд раніше розкривав у справі Guerra and others v. Italy, №116/1996/735/932, від 19.02.1998, п. 44, а також Radomilja and Others v. Croatia [GC], №№ 37685/10 и 22768/12, від 20..03.2018 року, пп. 123-126.

За публікаціями у ЗМІ.