in

Справа «Роттердам плюс»: досудове розслідування завершено – в перспективі провальний результат

Юрій Котнюк

Шістнадцятого січня НАБУ і САП завершили досудове розслідування другої частини справи «Роттердам плюс», матеріали якої будуть відкриті для ознайомлення сторону захисту, після чого передані в суд. Ця формула, затверджена постановою НКРЕКП діяла протягом 38 місяців – з травня 2016-го по червень 2019 років, і, на думку детективів, завдала збитків споживачам електроенергії, котрі купували її в Державного підприємства «Енергоринок», на суму 39 мільярдів гривень. Провадження по справі велося з березня 2017 року й неодноразово закривалося постановами прокурора, але 22 вересня 2022 р. було поновлене й розділене на два епізоди. Перший із них охоплював період 2016–2017 років, протягом якого сума шкоди сягнула 19 млрд грн. У ньому налічується шість підозрюваних у зловживанні владою, на чолі з колишнім головою Нацкомісії Дмитром Вовком, і досудове розслідування в цій частині було завершене в тому ж вересні. Другий епізод пов’язаний із застосуванням формули протягом у 2018–2019 р.р., коли споживачам були заподіяні збитки на суму 20 млрд грн. У ньому вже 15 підозрюваних: це ті самі шестеро згаданих вище зловмисників із тою ж самою підозрою, але до них додано ще дев’ятеро працівників НКРЕКП, яким пред’явлено звинувачення в службовій недбалості, серед яких й Оксана Кривенко, яка очолювала Нацкомісію в 2018–2019 роках. Така малозрозуміла комбінація зі штучним розділенням однієї справи на дві свідчить про те, що сторона обвинувачення не дуже впевнена в досягненні позитивного результату, якщо ним вважати ухвалення обвинувального вироку, а взагалі знайомство з окремими відкритими для загального доступу матеріалами даного кримінального провадження дає підстави для висновку про те, що детективи даремно витрачали на це розслідування кошти платників податків.

Версія НАБУ

Те, що в широкому загалі називають формулою «Роттердам плюс» офіційно іменується Порядком формування оптово-роздрібної ціни електричної енергії, який затверджений постановою НКРЕКП № 289 від 3.03.2016 р. За версією НАБУ це була грандіозна корупційна схема, авторами якої називаються попередній Президент України Петро Порошенко і власник групи компаній ДТЕК Рінат Ахметов, а безпосереднім виконавцем – Дмитро Вовк, який очолював Нацкомісію в 2014–2018 роках. Смисл оборудки полягав у тому, що держава купувала в зазначеної комерційної структури електроенергію за суттєво завищеними цінами, а та за це ділилася з главою держави своїми прибутками від цього. Розрахунок же здійснювався через виплату дивідендів з акцій «ДТЕК», які в середині 2016 року придбала наближена до Порошенка компанія «Інвестиційний капітал України». Можливо, детективи не дуже помиляються в своїх припущеннях і насправді все воно так і було, проте довести цю версію в суді з тою доказовою базою, якою оперує сторона обвинувачення, практично неможливо.

Стисло пояснимо, в чому суть формули «Роттердам плюс». До 2016 року ціна на електроенергію, вироблену тепловими електростанціями, формувалася в ручному режимі Міністерством енергетики за принципом «витрати плюс»,  тобто собівартість із доданою до неї певною сумою прибутку, яка мала спрямовуватися на модернізацію виробництва. Зрозуміло, що в собівартість закладалося все, про що енергетикам вдавалося домовитися з чиновниками профільного відомства, і в першу чергу паливну складову. Залежно від геологічних умов шахти мають різну собівартість видобування вугілля, але в рамках реформи галузі було вирішено, що до запровадження ринку електроенергії (яке почалося з 1.07.2019 р.), ціна вугілля в кожній кіловат-годині, які ДП «Енергоринок» закуповує в усіх електростанцій, має бути одною для всіх. Індикатором тарифу були взяті ціни, які складалися в той чи інший період часу в портах Амстердама, Роттердама й Антверпена, де сформувалася найбільша вугільна біржа Європи, плюс вартість перевезення звідти морем до порту Південний на Одещині та перевантаження з корабля на склад.

Позиція адміністративних судів

Слід зазначити, що така ціна була не зі стелі взята – для країн Європейського Союзу вона давно є показником рентабельності тих вугільних шахт, які протягом багатьох десятиліть експлуатації відпрацювали свої найбільш економічно продуктивні пласти. В Україні ж запровадження даної формули викликало неоднозначну реакцію. Виграла від неї перш за все група компаній ДТЕК, яка до того придбала три четверті теплових електростанцій країни і дві третини найкращих вугільних шахт – для них така ціна була більшою за собівартість. Програли ж низькорентабельні й зовсім нерентабельні державні шахти, які постачали вугілля на ТЕС, що входили до структури Акціонерного товариства «Центренерго», контрольний пакет акцій якого належить державі.

Разом із тим жоден із трьох суб’єктів, які станом на той момент формували персональний склад НКРЕКП, свого невдоволення не проявляли: ні уряд, ні парламент, ні, тим більше, Президент, який за версією НАБУ був у змові. Протест пролунав з боку політичної опозиції – Громадської організації «Об’єднання «Самопоміч», яка вважаючи, що корпорація Ріната Ахметова отримала таким чином неправомірну вигоду, подала позов про скасування Порядку № 289. Постановою нині вже ліквідованого Окружного адміністративного суду Києва (справа № 826/13858/16) в його задоволенні було відмовлено, й даний вердикт благополучно пройшов через сито двох наступних інстанцій. Своє рішення судді мотивували тим, що в ході прийняття цього нормативного акту було дотримано всі вимоги, передбачені Законом України «Про НКРЕКП», зокрема отримано згоду Міністерства енергетики, Антимонопольного комітету й Державної регуляторної служби. Твердження про те, що хтось при цьому зазнав збитків, а хтось отримав неправомірну вигоду, суди визнали некоректним, оскільки положеннями зазначеного закону Нацкомісії надані повноваження стимулювати розширення виробництва електроенергії одними видами генерації й скорочення іншими, так само як і збільшення чи зменшення споживання цієї ж електроенергії тими чи іншими категоріями споживачів.

Як рахували суму заподіяної шкоди

Коли в березні 2017 року розслідуванням даної справи зайнялося НАБУ, його претензії були спрямовані не до самого «Роттердаму», а до «плюса» до нього. В даному питанні логіку детективів можна зрозуміти, оскільки з усього обсягу енергетичного вугілля, спожитого тепловими електростанціями країни, на долю імпорту припадало близько десяти відсотків, тож виходить, що постачальники вугілля отримали кошти за ті витрати, які вони не несли. Суму завданої шкоди в НАБУ порахували дуже просто: взяли вартість доставки однієї тонни вугілля з портів Роттердама до складів Південного в розмірі близько п’ятиста гривень, помножили на вісімдесят мільйонів тонн вітчизняного вугілля, спаленого протягом 38 місяців українськими ТЕС, і в результаті отримали щось близько сорока мільярдів гривень.

На перший погляд аргументи НАБУ можуть здатися цілком переконливими, але з точки зору закону вони, якщо чесно, нікуди не годяться. Особливо смішним виглядає посилання детективів на те, що дана формула суперечить нормам Закону України «Про ціни та ціноутворення», які вимагають аби регульовані державою ціни на товари відповідали реальним витратам на їх виробництво. Гумор у тому, що дія наведеної норми закону не поширюється на дану сферу правовідносин – аби переконатися в цьому, зовсім не обов’язково глибоко занурюватися в нетрі нормативної бази. Так, відповідно до його статті 8, державна цінова політика у сфері діяльності суб’єктів природних монополій реалізується відповідно до законодавства про природні монополії, а в статті 3 Закону «Про природні монополії» перелічені 11 законів, з яких складається зазначене законодавство. Закону «Про ціни та ціноутворення» серед них немає, зате є закон про НКРЕКП, вимогам якого формула «Роттердам плюс» відповідає – цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Отже, в даній ситуації регулятор має компетенцію встановлювати тарифи без прив’язки до справедливої вартості товарів і послуг – він може поставити до роттердамської ціни хоч два плюси, хоч три мінуси – це його право в межах визначених законом дискреційних повноважень, а тому позбавленими сенсу є розмови як про заподіяння шкоди, так і про одержання неправомірної вигоди. В сфері енергетично-регуляторної діяльності можна знайти багато чого, що може здатися несправедливим. Комусь може не сподобатися те, що населення платить за одну й ту ж кіловат-годину менше, ніж промислові підприємства, адже така тарифна політика не стимулює економіку, а, крім того, завищена ціна для виробничого сектору все одно закладається у вартість їх продукції, оплаченої тим же населенням. Ще сумнівнішою виглядає доцільність пільгового режиму для сонячної генерації, оскільки споживачів цілком би влаштував дешевший струм від АЕС і ТЕС, а теза про те, що таким чином інвестується енергетика майбутнього, не виглядає безспірною, зокрема в плані того, що сонячній енергії дійсно належить майбутнє.

Можна погодитися з тим, що завдяки формулі «Роттердам плюс» група компаній «ДТЕК» на рівному місці заробила 23 з 39 зайве оплачених державою мільярдів гривень (решта дісталася АТ «Центренерго» та іншим виробникам), але ж на це була воля законно обраних Президента й парламенту, а також законним чином призначеного уряду. Такий лобізм перебуває в межах їх компетенції й за нього настає не кримінальна, а політична відповідальність. Вона й настала – у 2019 році народ обрав іншого Президента й іншу Верховну Раду. Не лише за «Роттердам», звичайно, але й за нього теж.

Разом із тим варто визнати, що в одному можна погодитися з НАБУ, а саме в тому, що ухвалення прийнятого з дотриманням усіх процедур нормативно-правового акту все одно може бути кваліфіковане як злочин, за наявності явно злочинних мотиву й мети. В детективів у цьому плані є одна цікава зачіпка: Дмитро Вовк ще у 2015 році публічно висловлював своє критичне ставлення для надання підприємствам теплової генерації будь-яких пільг – відеозапис цього інтерв’ю долучений до матеріалів справи – але через деякий час різко змінив свою точку зору. З цього витікає логічне припущення, що він міг отримати хабар від представників ДТЕК. Мало того – можуть існувати поки що не виявлені чи не оприлюднені докази цьому – інакше з якого переляку цей чоловік із квітня 2019 року переховувався б за кордоном. Якби Дмитро Вовк почував себе повністю невинуватим, він би ходив на допити з гордо піднятою головою, як це нині робить, наприклад, Оксана Кривенко. Тож якщо сторона обвинувачення звідкись витягне цю козирну карту, в неї будуть певні шанси на успіх, а інакше – виправдувальний вирок за відсутністю події злочину.

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Як допоміг підприємцям перехід на податок 2%?

Розірвання шлюбу в Україні через Рацс