Судді на лаві підсудних: злочини схожі, вироки різні

Минулого місяця суди України ухвалили два прямо протилежні вироки двом служителям Феміди: суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Олександр Дубцов, обвинувачений в одержанні хабара в сумі 5 тисяч доларів США, отримав виправдувальний вирок, а суддя Савранського районного суду Одеської області Оксана Трачова, яка за аналогічних обставин одержала 3 700 доларів, була засуджена до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна. Знайомство з текстами цих двох вердиктів наштовхує на висновок про те, що в першому випадку керівництво органів прокуратури було зацікавлене в тому, аби зловмисник залишився безкарним, а тому приховало від суду ключові докази. Зате в другому випадку прокурори аналогічного стимулу не мали, а тому хабарниця одержала належне покарання.

Справа про ізотопи плутонію

У травні 2012 р. до Бердичівського суду надійшла на розгляд кримінальна справа по двох чоловіках передпенсійного віку, які обвинувачувалися в такому незвичному в повсякденній практиці злочині, як незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265 ККУ). В ході оперативної комбінації, проведеної співробітниками УБОЗ УМВС України в Житомирській області, їх спіймали при спробі реалізації  радіоізотопного димосповіщувача типу «КИ-1», а згодом у гаражі одного зі зловмисників знайшли ще 22 таких же предмети.

Тут, напевне, необхідно пояснити читачеві, що таке радіоізотопний сповіщувач. Це прилад, який внаслідок хімічної реакції в його корпусі реагує на появу диму, а тому використовується для обладнання об’єктів пожежною сигналізацією. Але не всіх об’єктів: у зв’язку з тим, що одним із його реагентів є радіоактивний ізотоп плутоній-239, цю штуку заборонено використовувати в дитячих закладах і житлових приміщеннях, а його перевезення, зберігання та експлуатація регламентовані низкою інструкцій, за порушення яких передбачена кримінальна відповідальність. Зокрема, санкція частини 3 ст. 265 ККУ — від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Колись прилади такого типу виготовлялися на заводі «Сигнал» в місті Обнінську Калузької області, яке відоме тим, що там у 1954 році було зведено першу в світі атомну електростанцію. Ще за часів радянської влади партія таких приладів потрапила на Вінницьке виробниче об’єднання «Хімпром», де частково була прийнята в експлуатацію, а частково зберігалася на складі. Після того, як у 1990-х роках це підприємство благополучно пішло в небуття, його майно потихеньку було розкрадене разом із цими радіоактивними приладами.

Яким чином вони потрапили до зловмисників, достеменно невідомо: той із них, в чиєму гаражу вони були вилучені, пояснив, що придбав їх у випадкового знайомого, який сказав, що це пристрої пожежної сигналізації і їх можна вигідно продати комерційним структурам. Коли ж чоловік разом зі своїм напарником став шукати на них покупця, інформація про це швидко стала відома правоохоронним органам, які й затримали обох невдах, котрим суд визначив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Родичі арештантів почали пошуки можливості витягти їх із в’язниці і тут їм свою допомогу запропонував один бізнесмен, який називав себе колишнім працівником СБУ й погодився бути посередником у цій делікатній справі. Причому поводив себе настільки запопадливо, що пообіцяв зробити все можливе й навіть позичити їм для цього свої власні гроші. Причина такої догідливості пояснювалася просто — чоловік був агентом спецслужб і за їх завданням грав роль хабародавця в оперативно-розшукових справах, пов’язаних із викриттям грошовитих чиновників. І гроші, необхідні для підкупу працівників правоохоронних органів, він брав не з власної кишені, а з каси СБУ. Тож отримавши згоду родичів арештантів, посередник вийшов на одного з місцевих адвокатів, а той уже за його проханням — на суддю Дубцова, якому було доручено розглядати цю справу.

Якщо вірити стороні обвинувачення, Дубцов сказав адвокату, що за п’ять тисяч доларів ухвалить обом підсудним дуже м’який вирок, не пов’язаний із позбавленням, волі, але поставив умовою, щоби родичі домовилися з прокуратурою, про те, що вона не буде оскаржувати цей вирок у суді апеляційної інстанції. Адвокат передав ці слова посереднику, але при цьому додав від себе, що береться за 10 тисяч доларів вирішити всі питання з прокуратурою, хоча на справді ні з ким і ні про що домовлятися не збирався, а планував обдурити клієнта й привласнити ці гроші собі, через що в подальшому йому було інкриміновано не лише пособництво в одержанні хабаря, а й шахрайство.

Передача відбулася 24 жовтня 2012 року в приватному будинку адвоката, куди вечором того ж дня з’їхалися посередник і суддя. Там посередник, як і було попередньо домовлено, дав п’ять тисяч доларів судді і десять тисяч у тій же валюті — адвокату. А після того, як він залишив будинок, до нього увірвалася група захоплення СБУ. Втім, обійшлося без бійки: Дубцов на пропозицію слідчого прокуратури добровільно вийняв із кишені гроші, сказавши, ніби щойно позичив їх у адвоката. Адвокат, у свою чергу, теж видав свої 10 тисяч, пояснивши, що тільки но отримав їх від свого клієнта на поточні витрати, пов’язані із захистом підсудного.

Закон, звісно, не забороняє, ні адвокатам брати у своїх клієнтів гроші на поточні витрати, ні суддям позичати гроші в адвокатів, тож за таких обставин головним доказом мали бути записи розмов між учасниками події, що були зроблені в рамках санкціонованих судом оперативно-розшукових заходів. Але в Козятинському міськрайонному суді Вінницької області, куди було направлено для розгляду по суті кримінальне провадження по судді Дубцову, сталася звична історія: слідчі прокуратури долучили до матеріалів справи не оригінали постанов Апеляційного суду Києва про дозвіл на прослуховування, а лише його довідки про те, що такі постанови дійсно ухвалювалися. А відтак суддя Валерій Сєчко мав усі підстав написати, що сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту матеріали, які стали підставою проведення оперативно-розшукових заходів, що, в свою чергу, не дало можливості стороні захисту й суду перевірити допустимість використання результатів цих заходів як доказів. А це, відповідно до вимог ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України, тягне за собою визнання неналежними й недопустимими докази, здобуті в ході проведення оперативно-розшукових заходів. Таким чином, обом підсудним — і судді Дубцову, і адвокату 26 вересня було ухвалено виправдувальний вирок у зв’язку з недоведеністю їх вини у вчиненні злочину. Щодо останнього було скасовано запобіжний захід у вигляді застави.

У ході розгляду цієї справи сталася халепа кумедного характеру: в поданні про дозвіл на обшук приватного будинку адвоката слідчі прокуратури помилково написали його невірну адресу: місто Житомир, вулиця Андріївська, 50. Фокус такої «новини географічної» полягав у тому, що будинок під таким номером знаходився на території не міста Житомира, а села Оліївка Житомирського району. Адвокати підсудних потім принесли довідку Управління містобудування та дизайну міського середовища Житомирської міської ради, в якій було написано, що останні будинки вулиці Андріївської, що перебувають у межах міста — №38 по парній стороні і №41 по непарній. А всі наступні номери, мовляв, то вже село Оліївка. Слідчий суддя, який давав дозвіл на обшук, цього, звичайно, не знав, а тому в ухвалі написав адресу будинку, в якому було дозволено проводити обшук, як місто Житомир, вулиця Андріївська, 50. За інших обставин суддя у відповідь на закиди адвокатів посміявся би з цього курйозу, та й написав би, що дана помилка не вплинула на факт доведеності наявності складу злочину в діях підсудних. Але суддя Скачко написав, що раз дозвіл на обшук в будинку 50 по вулиці Андріївській в селі Оліївка не надавався, то сам обшук був незаконним, а всі здобуті в ході його проведення докази є неналежними й недопустимими.

Суддя Трачова попалася на наркоманах

Справа двох молодих чоловіків, які були заарештовані за зберігання й збут наркотиків потрапила до судді Савранського районного суду Оксани Трачової теж доволі давно — ще в липні 2012 року. Дружини обвинувачених, які, до речі, були між собою рідними сестрами, знайшли до неї підхід не через адвоката, а через секретаря судового засідання цього ж суду Тетяну Швець. Через неї ж вони одержали її відповідь: за п’ять тисяч доларів вона ухвалить їм вирок, не пов’язаний із позбавленням волі. Сестри, поторгувавшись, знизили розмір мзди до чотирьох тисяч, а реально взагалі передали лише 3 700 доларів. Але перед тим, як щось передавати, увійшли в контакт із працівниками СБУ, дали згоду на негласне співробітництво й написали заяву про вимагання хабара.

Передача коштів відбулася в квітні 2013 року, причому отримували їх не суддя й навіть не її секретарка, а співмешканець останньої, який проходив по справі як необізнанний у їхніх злочинних намірах свідок. Потім передані як хабар гроші були вилучені в під час обшуку в квартирі Трачової. В цьому випадку, на відміну від бердичівського, з повнотою доказової бази у прокуратури було все в порядку: принаймні ніхто не нарікав на відсутність оригіналів ухвал суду про дозвіл на проведення негласних слідчих розшукових заходів. І в результаті вироком Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 25 вересня Оксана Трачова була засуджена за одержання неправомірної вигоди (ст. 368 ч. 4 ККУ) до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна, а її спільниця Тетяна Швець за пособництво в її одержанні — до п’яти років позбавлення волі й теж із конфіскацією майна. Проте їм обом до набрання вироком законної сили залишено запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

У даній ситуації доречно звернути увагу на один факт, який зайве підтверджує, що в таких справах закон як дишло. Як відомо, повідомлення про підозру суддям має здійснювати Генеральний прокурор України або його заступник. У випадку з Оксаною Трачовою тодішній заступник глави наглядового відомства Юрій Ударцов лише склав і підписав цей документ, а вручав його слідчий з особливо важливих справ ГПУ. У зв’язку з цим Трачова заявила, що вона не набула статусу підозрюваної через таке порушення процедури, але Ульяновський суд не погодився з її доводами, оскільки стаття 481 Кримінального процесуального кодексу України не містить вимоги щодо вручення повідомлення про підозру професійному судді особисто Генпрокурором або його заступником. У випадку з Олександром Дубцовим ні Пшонка, ні його заступники також не стали обтяжувати себе особистим спілкуванням із ним — котрийсь із них обмежився лише його складанням і підписанням, а безпосередньо папери вручав хтось із підлеглих. Проте Козятинський суд зробив із цього висновок про те, що повідомлення про підозру було здійснено з істотним порушенням кримінального процесуального закону, що стало одним із факторів, які обумовили ухвалення зловмиснику виправдувального вироку.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ