in

Верховний суд: «кубик Рубіка» від невідомих творців

Методи попередньої влади щодо судової реформи були цинічно зухвалими, відкрито силовими й навіть насильницькими. Тому тепер було вирішено діяти «інтелігентніше, підступніше, завуальовано і красиво».

Ну що ж, продовжимо дискусію — «бійку титанів» юридичної думки, яку я, як тепер розумію, започаткував своєю останньою публікацією у Facebook щодо експертного дослідження законодавчого та підзаконного (нормативного) порядку і процедур конкурсного відбору кандидатів, які вперше можуть бути призначені на посади суддів нового Верховного суду.

До речі, зауважу, що доктор юридичних наук Світлана Глущенко у своєму коментарі дуже влучно і вдало назвала цей порядок і процедури «кубиком Рубіка». Різниця лише в тому, що у справжнього кубика Рубіка є відомий всьому світові винахідник і цей кубик може скласти будь-хто, навіть малеча, яка ще не ходить до школи, а от у «судового кубика Рубіка» з авторством точно є проблеми.

У зв’язку з чим, по-перше, незрозуміло, чому до цієї дискусії не долучаються ані винахідники, ані фахівці у сфері його правильного складання? Їхні прізвища — державна таємниця? Їм немає чого сказати на захист свого винаходу? Їм байдуже, що про них і про їхній винахід думають експерти й суспільство? Вони безапеляційно впевнені, що «народ поговорить і забуде», а їхній винахід однаково виконає свою місію і роль в досягненні поставленої ними мети?

По-друге, мої припущення щодо самої ідеї створення цього «кубика» та механізмів його «правильного складання» такі:

1. Ідея була благородною — задовольнити запит українського суспільства на справедливе правосуддя шляхом очищення суддівського корпусу від тих, хто спаплюжив честь і гідність судової гілки влади.

2. Мета така ж сама — благородна. Лише на рівні «підсвідомості» чи свідомості винахідників і авторів все ж таки було і є бажання залишити цю — формально незалежну — гілку влади хоча би підконтрольною, а краще — керованою (під владною ковдрою) єдиним центром влади — президентом, а точніше — його адміністрацією, яка за суттю і покликанням має втілювати бажання і волю «гаранта» в реальне життя.

3. Методи попередньої влади в цьому напрямі були цинічно зухвалими, відкрито силовими й навіть насильницькими. Тому було вирішено діяти «інтелігентніше, підступніше, завуальовано і красиво» — як для більшості суспільства, так і для іноземних партнерів-донорів.

І було придумано та розроблено всі наявні на сьогодні інструменти, включно з конкурсними процедурами, що й створили красивий імідж «демократичності, прозорості, доступності» суддівських посад, які, хоч і дозволяли щось частково змінювати в суспільстві, але не мали дозволити втрачати контроль над процесами керування державою так, як це розуміли й розуміють її очільники.

Створення цих механізмів, процедур та інструментів було освячено утворенням дорадчих органів при президенті держави, до яких включили відомих метрів науки, представників громадськості, нардепів тощо. Вони збиралися, обговорювали, сперечалися щодо ідеології та принципів, погоджувались або не погоджувались — працювали на громадських засадах, а тим часом у владних кабінетах зовсім інші люди — чиновники й непублічні експерти — створювали механізми такого «кубика Рубіка» і проштовхували через Верховну Раду різними методами та шляхами, точно знаючи, що їхнє творіння ніхто не читатиме, а тим більше не розбиратиметься в тонкощах, в яких і був «заритий собака»…

Наголошу, що всі ці позиції, викладені вище, — лише мої припущення. Як мало би бути в державі, де очільники керуються здоровим глуздом, розумними строками й верховенством права. Це лише моя пропозиція-версія, яка не є «істиною в кінцевій інстанції»!

Під благородну ідею і реально благородну мету — створення (реформування) судової гілки влади — мала бути прозоро і демократично, а не образно-віртуально-показово, створена невелика група достатньо відомих і реально незалежних від влади експертів з 5–10 осіб (такі в Україні точно є!). Згоду на її персональний склад методом інтернет-голосування надала б активна частина небайдужої наукової й суддівської спільноти та, можливо, закордонних партнерів-донорів. Ця група мала б розробити механізми й процедури такої реформи, які слід було б винести на широке реальне обговорення (а не на брифінги та презентації окремих можновладців і експертів, які обслуговують їхні забаганки та інтереси). Результати такого обговорення ця група експертів мала б узагальнити й представити повноцінний проект очищення суддівського корпусу, починаючи з судів першої інстанції.

Цей проект, на мій погляд, мав би базуватись на таких принципах: конституційності; зрозумілості та однозначності його положень — для більшості членів суспільства і насамперед — для чинних суддів і тих, хто ними планував стати; логічності та здорового глузду.

Таким чином, виходячи з цих принципів, на мою думку, критерії для чинних суддів і кандидатів на посаду судді мають бути абсолютно однаковими! Інакше ми нівелюємо правосуддя як єдину державну функцію для встановлення балансу і відносної справедливості в суспільних відносинах.

Не може існувати декілька рівнів правосуддя залежно від судових інстанцій та їхніх юрисдикцій (спеціалізацій) та ще й рівня носіїв цієї функції. Це «чупакабра» у владі!

Не може бути такого, що суддя має право, професійні знання, уміння та навички плюс відповідний рівень професійної етики й доброчесності здійснювати правосуддя в одній судовій інстанції й не мати права здійснювати ту ж саму функцію в іншій судовій інстанції!

Інший підхід (який тепер закладений в нашому законодавстві) — це знущання і над правосуддям, і над людиною, яка заслуговує на доступ до дійсного і реального правосуддя.

За такого підходу логіка і зміст процедур добору і призначення на посаду судді має бути також однаковою для всіх судових інстанцій і всіх суддів! І тоді — «кубик Рубіка» конкурсного відбору спроможний скласти будь-хто, в кого нормально й адекватно працює мозок, є відповідна професійна кваліфікація, честь та гідність.

Винахідники нашого сучасного «судового кубика Рубіка», на мій погляд, діяли за відомими прислів’ями: «Розділяй і володарюй», «Друзям — все, недругам — закон», «Хто не заховався — я не винний», «І вівці цілі, і вовки ситі».

Всі інші коментарі щодо конкурсу, який вже відбувся, на мій погляд, — «від лукавого», і не стільки тлумачать і обґрунтовано коментують його, скільки шукають шляхи, як пояснити те, що не вкладається в закони логіки й здорового глузду.

Джерело: Ракурс

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Судді на лаві підсудних: злочини схожі, вироки різні

Універсальні визначення у кримінальному праві: до постановки проблеми