Так Україна буде в ЄС чи ні?

Менше тижня лишилося до передачи Єврокомісії державам-членам свій висновок щодо долі України на членство в ЄС.

Можливо ця історична подія матиме своє  відповідне значення. Чи стане це рішення вирішальним лишаються лічені дні. Хоча сьогодні зрозуміло, що європолітики не можуть дійти згоди щодо України. Лунають досить різні заяви, що стають імпульсами різних напрямів: від спептичних, іноді образливих, до обнадійливих, позитичних на нашу користь.

Подивитесь це відео і все стане зрозумілим..

Що відбулося на самому ділі.

Членство України в ЄС наразі не є предметом розгляду. Адже Україну не можуть зробити членом ЄС навіть за рік-два, бо є юридичніпроцедури.

Необхідно пройти:
– з початку статус кандидата;
– розпочати дипломатичні переговори щодо угоди про вступ ЄС з понад 30 переговорниками;
– пройти кризь політичне рішення ЄС про підписання угоди;
– ратифікувати угоду в нас, змінивши Основний закон відповідним чином, а в усіх країнах членах ЄС добитися підписання угоди.

Кожне міжнародже рішення можливе після втілення необхідних реформ, які приводять українське національне право у відповідність до європейського, тобто потрібно реальне  “впровадження європейських стандартів”. Вже зробилено чимало у рамках виконання Угоди про асоціацію, але тепер порядок денний реформ буде ще більш складний. Реальні реформи – реальне наближення виконання Угоди .

Експерти кажуть, що якби Україна була інтегрована до ЄС майже в усіх сферах та не мала проблем з верховенством права тощо (як, скажімо, Ісландія або Норвегія) – все одно процес вступу забрав би декілька років, включаючи ратифікацію договору про вступ, референдум, внесення змін до Конституції тощо. І з цим важно не погодитися.

Що надає статус “потенційного кандидата”?

Покі відомо, що з отриманням кандидатського статусу не все добре. Рішення з цього приводу буде ухвалене можливо 23-24 червня, на черговому саміті ЄС. Причому не лише щодо України.

“Європейська рада (тобто саміт лідерів. – ЄП) бере до уваги те, що Єврокомісія готує висновок щодо української заявки на членство в ЄС, а також заявок Молдови та Грузії, і повернеться до цього питання на зустрічі в червні”, – йдеться у рішенні саміту, що відбувся минулого тижня.

ВІдомо, що ЄвроКомісія має скоріш за все дати позитивний висновок для України. Для цього є багато підстав. Наша держава активно виконує вимоги  так званих “копенгагенських критеріїв”, за якими перевіряють держав-кандидатів. Вимагаєтиься щоб була стабільна демократія (тобто відбуваються вільні вибори і передача влади, держава не схильна до авторитаризму, він  викликає протести, які локалізують або навіть зупиняють такі наміри; влада кандидатів  поважати такі цінності, як гідність та свобода; держава має дотримуватись принципу рівності та захисту прав людини, включаючи права меншин) Сфера, яка викликає найбільше питань – це верховенство права, практика судочинства. Про те балканські держави на момент отримання кандидатства мали значно більше проблем.                                                                  Але що до нас, то питання зі званням кандидата в члени ЄС виглядає як безкінечний серіал.

З бюрократичної точки зору Єврокомісія є незалежним органом, що готує технічні висновки без зовнішнього впливу. Але реальність складніша. Офіс ЄК спершу має домовитися з найвпливовішими державами-членами про те, за яке саме рішення вони готові проголосувати.

А багато з них кажуть Україні ці, бо покі зарано. Й це “ні” пропонується замаскувати за формулою, що має назву “потенційний кандидат”. Це коли держава настільки порушує критерії, що її не можна визнати кандидатом, але сказати їй категоричне “ні” – не зовсім коректно. В такому разі державі кажуть: ви отримаєте статус кандидата за певних умов. І ці умови мають іноді безкінечний серіал.                                                                                                Є дві країни, які мають цей дивний і насправді не передбачений правом ЄС статус. Це – Косово, існування якого не визнають кілька держав ЄС, а тому шансів розпочати з ним переговори про членство просто немає. Косово не є навіть членом ООН! Тож до нього вимога очевидна: залагодити розлучення з Сербією і легалізувати свій міжнародний статус.                  Другий “потенційний кандидат” – це держава Боснія і Герцеговина, де діє дуже дивна система управління, нав’язана так званою Дейтонською угодою 1995 року про припинення  війни на Балканах. Ця угода практично не працює і ніхто не знає, як її вирішити. Отже маємо приклад недієздатної держави.

Зрозуміло, що прирівняння України до статусу “потенційного кандатата” означає поразку на цьому етапі нашого руху до ЄС.

Тому треба визначити, що є радикальною причиною зупинення або призупинення нащшого руху до ЄС.?

Провідне українське видання зазначає, що всі великі країни ЄС, крім Італії, проти надання Україні статусу кандидата. Про це заявив днями італійський прем’єр Маріо Драгі. Це спрощена, але загалом точна характеристика, хоча серед великих країн є більш та менш активні противники.

Йжеться, зокрема, про Францію, Нідерланди та Австрію. Ніби Іспанія лишається противником – але не активним, і буде готова змінити думку разом з усіма. Німеччина досі не вирішила, що вона робитиме у цьому питання. Варто лише почитати провідні німецькі ЗМІ, де значною є роль журналістської четверттої влади. Постає інше болісне питання: чому ці країни проти нас? Відповідь простою назвати не можна, хоча в цілому все зводиться до того, що на Заході є сумнів щодо щирості європейських прагнень українців, нашого політикуму особливо. І своїм “ні” наші пратнери не лише посилять зневіру щоб коли-небудь інтегрувати Україну в ЄС.  Європейський скепсіс щодо українців посилюється у час війни, хоча уряди активно підтримують нас у цей час. Про те ці уряди бачать, обмеження права на інформацію, запроваджені під приводом воєнного часу. В Європі це викликає непорозуміння. Тут бачать тиск на телеканали, що критикують владу; дивуються заборонам на виїзд опозиційних політиків за кордон, навіть коли у тих є підстави (і йдеться не лише про Петра Порошенка); суди продовжують працювати відповідним чином, як завжди “незалежно”. Деякі уряди не впевнені, чи повернуться демократичні правила після завершення воєнного стану. І переконати потрібно європейські уряди і народи, що Україна безумовно є і лишиться демократичною  країною.

Проблеми, що виникнуть від негативного рішення будуть дуже помітними і для європейських держав. Про це йдеться, зокрема, у безпрецедентному зверненні до ЄС практично усього спектра громадянського суспільства. Цей документ, під яким підписалися понад 200 організацій та аналітичних центрів, вже перекладений англійською, німецькою, нідерландською та іспанською (лінки на інші мовні версії всередині). І ми закликаємо усіх, хто контактує з політиками та й просто громадянами “проблемних” країни, пояснювати, наводити ці аргументи.

Що залежить від нас, так це ще раз необхідно пікреслити, що попри воєнний стан влада усе ж такі має приділити увагу реформам. Так, вкрай необхідно завершити конкурс з обрання антикорупційного спецпрокурора, який торік був штучно заблокований. Ця історія для Заходу – украй дратівлива, і саме вона значною мірою є коренем нинішніх проблем. Також необхідно відновити судову реформу, призначивши членів Вищої ради правосуддя, рекомендованих Етичною радою, та/або іншим чином пришвидшити реформування ВРП. Нарешті ратифікувати багатостраждальну Стамбульську конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Те, що Україна давно відмовляється від її ухвалення – серйозний аргумент “проти” для Нідерландів.

Словом, треба робити багато чого із завдання, яке випало на нашу душу. Ми не повинні упустити свій шанс офіційно стати кандидатом на членство в ЄС. І надзусилля мають зробити держава,  влада, опозиція, журналісти, юристи  і пересічні українці, що зараз опинилися у вже згаданих державах ЄС.

За публікаціями у ЗМІ.