Терористична війна: поєднання агресії, геноциду та масового насильства над мирним населенням

Терористична війна: поєднання агресії, геноциду та масового насильства над мирним населенням

Російське вторгнення це терористична війна, але не спецоперація чи міждержавний конфлікт, як це стверджують російські політики. Це мають зрозуміти у всьому світі.  Вже парламентарі Литовської Республіки одностайно ухвалили резолюцію, що визнають російське військове вторгнення в Україну геноцидом, а саму Росію – державою, яка підтримує тероризм. Сейм Латвії слідом за парламентом Естонії також визнав війну Росії проти України геноцидом. Про це повідомляється на сайті Сейму Латвії. Багато держав вже визнали факти поєднання агресії, геноциду та масового насильства з боку російської воєнщини.   Влада росії намагається виправдатися за геноцид українців, називаючи війну «запобіжною відсіччю агресії» і «вимушеним превентивним заходом».                                                                                                                                     То яка ж це війна? Так, вона  агресивна, віроломна, безпричинна. Але соціально-психологічні ознаки не розкривають її основного юридичного змісту. Адже це – терористична дія (ст.  258 КК України), що поєднана з геноцидом (ст.  442 ), агресивним характером війни  (ст. 437), помноженим на насильством над мирним населенням (ст. 433). Можливо усі разом взяті ознаки цих злочинів охоплять це поняття в юридичному сенсі. Влада швидко переступила психологічний бар’єр, включивши одразу воєнний стан та кваліфікувала «спецоперацію» як війну та зорганізувала протистояння агресії сусідньої держави, що намагається за визначенням «демілітаризації та денацифікації» влаштувати табірни геноцид українського народу.   Так звані “ЛНР” та “ДНР”, власне організовані збройні формування ведуть бойові дії, а також контролюють частину території України за безпосередньої участі російських військ. Відмінностей агресивної та терористичної війни в умовах російського вторгнення є чимало. Їх можна порівняти як “дорогу жизни” і “дорогу смерті”. Перша йшла до холодного Ленінграду у війні з фашизмом. Друга йде до нашого Маріуполя у війні з рашизмом. Скільки надій, мрій та бажань їх наповнювали та будуть ще наповнювати. Тільки до Ленінграду можна було проїхати, довезти людей, боєприпаси, їжу. До Маріуполя ж пробитися не можливо. Дорога прострілюється зверху, з боків, мінується знизу. Жорстокість фашистів ввійшла в історію. Жорстокість рашистів випадає з історії людяності, вона є поза людяності. Безумовно, Україна ніколи не пробачить рашистам їхні злочини. Тому замість спогадів про “дорогу жизни” у нас завжди буде боліти “дорога смерті”, що йде до героїчного міста Марії. А численні факти масового насильства, протизаконного знищення та відібрання майна без будь-яких приводів у мирного населення стали додатковим доказом тероризму, власне тотального залякування людей. Терористична війні і агресивна війна мають багато спільного, як це не жахливо звучить, зокрема у воєнній брутальності подій. Хоча перша є предметом міжнародного кримінального права, а друга – скоріше відноситься до предмету національного кримінального права.

Тож, в Україні таки відбувається війна, що є продовженням зовнішнього агресивного політичного російської держави, а не окремо взяті терористичні акти чи войовничі дії.                І те, що озброєні російські формування підтримують окремі громадяни України, не змінює міжнародний статус військової події на внутрішній конфлікт. Міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, приміром, Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року, допускають визнання воєнного характеру будь-якого конфлікту, навіть, якщо стан війни не визнаний однією зі сторін. Росія як відомо не визнає того, що вона веде війну і не об’являє загальної мобілізації.  Але це є терористична війна, навіть незважаючи на те що агресор офіційно її не оголошував. Важливо розуміти, що юридичне підтвердження факту не створює самого факту, а лише його засвідчує. У Резолюції “Про агресію” Генеральної Асамблеї ООН відповідно до пунктів а, g третьої статті зазначеної Резолюції, незалежно від оголошення війни, кваліфікуються як агресія наступні дії: будь-яка анексія території іншої держави із застосуванням сили; заслання державою або від імені держави озброєних банд, груп і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави або значна участь держави в таких діях. Переважна більшість громадян це бачить і розуміє. Але усіх нас і міжнародне товариство російське керівництво спонукає не вірити своїм очам. Добре те, що введення воєнного стану створило необхідні правові умови, зокрема для надання військовому командуванню цивільних повноважень; наявності юридичні підстави для визнання причин та вимушеності переселення цивільного населення в інші регіони; допомогло утворити  військові комендатури та сили територіальної оборони. Перелом у цій війні має неодмінно наступити, незважаючи на надзвичайну агресивність та терорестичний характер вторгнення.  Розв’язане безпричинне вторгнення зобов’язує нас перемогти ворога і назавжди позбавитися його погроз та викликів. Віктор Ковальський