Верховний суд США має визначити, що вважати мистецтвом

Верховний суд США має визначити, що вважати мистецтвом

Олена Стойко

Верховний суд США розпочав розгляд справи, що може вплинути на розвиток сучасного мистецтва, зокрема щодо добросовісного використання оригіналів при створенні аудіовізуальних творів.

У 1984 році на піку популярності співака Прінса журнал Vanity Fair  замовив у Е. Воргола ілюстративний матеріал для відповідної статті  і заплатив фотографу Л. Голдсміт ліцензійний збір у розмірі $400, щоб художник міг використовувати її фото зірки як прообраз. Е. Уорхол створив 16 портретів, з яких лише один був опублікований в журналі. Через три роки після смерті художника права на цю серію були передані Фонду візуального мистецтва Енді Воргола.

Коли у 2016 році Прінс помер засновник Vanity Fair – видавництво Conde Nast перерахувало Фонду $10 250 за розміщення на обкладинці журналу іншого портрету з серії про Прінса, нічого не заплативши Л. Голдсміт. На думку її адвоката, фонд художника повинен був отримати дозвіл від фотографа на будь-яке використання її фото, що стало підставою для звернення до суду.

Федеральний суддя першої інстанції відхилив позов Л. Голдсміт, однак другий апеляційний суд США у Нью-Йорку поновив справу. На його думку, зображення Е. Воргола не було «перетворюючим» і, відповідно, не може вважатися добросовісним використанням, оскільки недостатньо змінило зовнішній вигляд фотографії Л. Голдсміт. Суддя зазначив, що робота Е. Воргола «зберігає основні елементи фотографії Л. Голдсміт без суттєвого додавання чи зміни цих елементів».

У Верховному суді Фонд наполягає на тому, що апеляційний суд був неправий, зосередившись винятково на зовнішніх аспектах зображення. На думку Фонду ключове питання полягає у тому, чи передає другий твір новий «смисл чи повідомлення». До того ж апеляційний суд проігнорував «перетворювальний» характер зображень Е. Воргола, які надали Прінсу «плоский, знеособлений вигляд». Представники Фонду вважають, що Е. Уорхол – «креативний геній, який надав чужому мистецтву власний неповторний стиль» і тому такі гіганти не потребують додаткових дозволів. Якщо Л. Голдсміт показала Прінса як вразливу людину, то Е. Воргол вніс значні зміни, які позбавили образ людяності, що продемонструвало уявлення суспільства про знаменитостей як про товар, а не особистості, тому серія про Принца є трансформаційною.

Адвокат Л. Голдсміт вважає, що така позиція Фонду – про «смисл чи послання» – ставить суд у скрутне становище. Адже судді не можуть визначати значення мистецтва, коли навіть художники, критики та громадськість часто розходяться у думках про те, що вважати мистецтвом. Такий підхід також ігнорує інші чинники добросовісного використання, перераховані у Законі про авторське право (1976), включаючи вплив на ринок оригінального твору.

Позов Л. Голдсміт підтримала Американська асоціація індустрії звукозапису та Національна асоціація музичних видавців. Адміністрація Дж. Байдена також стала на бік фотографа, пропонуючи суду захистити створену Е. Ворголом серію про Прінса, але не комерційне ліцензування фондом зображень співака. Ці зображення зараз оцінюються досить дорого: одне з них було продане за $173 664 у 2015 році.

Захисники творчості і мистецтва вважають, що твір може бути добросовісно або недобросовісно використаним у момент створення, але після ліцензування чи продажу усі права на новий предмет мистецтва належать його творцю. Позитивне рішення на користь фотографа перетворить прецедентне право у хаотичний набір норм і зробить ситуацію небезпечною для всіх, від музеїв до фондів, і навіть окремих художників, які створюють твори, користуючись працями попередників, як це робили їх попередники протягом століть. Адже власник оригіналу зможе заявити про свої права на будь-які наступні копії, тим самим обмежуючи свободу творчості індивідів.

Рішення у справі Andy Warhol Foundation v. Goldsmith 21-869 Верховний суд має прийняти до кінця червня.