Відлуння банкопаду

Минулого місяця Національне антикорупційне бюро України зазнало неприємної поразки на фронті господарського судочинства: 13 жовтня 2020 року Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду, якою було задоволено позов НАБУ про визнання недійсним договору, укладеного ще в 2013 році колишнім керівництвом збанкрутілого Дельта Банку, внаслідок виконання умов якого державу було фактично обкрадено на 87 мільйонів доларів США. Якби вердикт ПАГС було залишено без змін, у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з’явився б зайвий козир у переговорах про повернення цих коштів з австрійським банком «Майнл Акціонгезельшафт», у сховищах якого вони осіли. Але ще не все втрачено, адже суд останньої інстанції ухвалив не відмовити в задоволенні позову НАБУ, а лише відправити цю багатостраждальну справу на новий розгляд до Господарського суду Києва.

Цей банк теж хотіли націоналізувати

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» стало своєрідним символом так званого «банкопаду», що стався в Україні у 2014–2016 роках, коли зі 179 українських банків у «живих» лишилися тільки 76. Дельта Банк, який налічував понад 10 тисяч співробітників і був найбільшим із тих, «кому не пощастило». Якщо дивитися на речі об’єктивно, то ця сумна першість повинна була дістатися Приватбанку, але йому пощастило – держава його врятувала шляхом націоналізації. Що стосується Дельта Банку, який також вважали надто великою й системною фінансовою установою, щоб дозволити їй збанкрутувати, його теж хотіли націоналізувати – таку пропозицію, зокрема, протягом 2014 року неодноразово висловлювала тодішня очільниця Національного банку України Валерія Гонтарева, однак Міжнародний валютний фонд в особі міністра фінансів України Наталії Яресько сказав з цього приводу своє тверде «Ні!»

Дискусії з приводу справжніх причин того «банкопаду» точаться вже п’ять років і ще довго будуть точитися: одні переконують, що це Гонтарева «вбила» банки, інші ж вважають, що вона лише констатувала їх смерть, а банки з тим способом життя, який вони вели, не могли не загинути в умовах, що змінилися після 2014 року. Ми не ставимо собі за мету дати вичерпну відповідь на це питання, лише зосередимо увагу читача на двох обставинах, які сприяли скороченню кількості банків: перша – зміна влади, друга – економічна криза. Будучи окремо взятим кожен із цих факторів не міг стати причиною «банкопаду». У 2005 році після перемоги Помаранчевої революції, влада в Україні також мінялася, але банківський сектор від цього аніскілечки не постраждав. Світова економічна криза, що почалася в 2008 році, стала для нього значно сильнішим випробуванням, але завдяки влитим державою в ході рефінансування десяткам мільярдів доларів із золотовалютних резервів, система втрималася. Не без втрат, звичайно, – ціною «схуднення» кредитних портфелів і скорочення штатів – але втрималася.

У чотирнадцятому ж році економічна криза була спричинена більш вагомими факторами, аніж падінням на світових ринках цін на продукцію металургії, яка була, є і ще довго лишатиметься головним експортним товаром України: тоді внаслідок російської агресії було втрачено не лише два потужних меткомбінати – Алчевський і Єнакієвський, а й поклади саме тих видів кам’яного вугілля, яке потрібно для виробництва металу. Цікаво, що виробництво продукції не скоротилося – заводи й шахти на тому боці фронту зупинилися лише в 2017 році після запровадження торгової блокади, а до того потяги з рудою та вугіллям доволі жваво їздили через бойові порядки сторін. Зате суттєво змінився розподіл доданої вартості, створеної підприємствами галузі: якщо до війни гроші спрямовувалися в Київ для потреб комфортного життя тамтешніх можновладців (значна частина яких була вихідцями з Донбасу), то після її початку вони використовувалися на утримання озброєних формувань сепаратистів.

Їх називають «банками-пилососами»

Банки були одним з елементів згаданого комфортного життя. В розвинутих країнах світу фінансова діяльність – важка й марудна робота із залучення грошей вкладників і кредитування цими грошима прибуткових економічних проектів. В українських же реаліях – це зазвичай приємні турботи з освоєння та виведення за кордон коштів, зароблених іншими людьми. Зокрема, такі банки як «Дельта» залучали кошти населення обіцянками виплат високих процентів – значно вищих, ніж у середньому по Європі, а отриманими коштами кредитували не прибуткові проекти, а самих себе, тобто видавали кредити фізичним або юридичним особам, підконтрольним керівництву банка-кредитора, без застави й наміру їх повертати. Коли ж приходив час платити вкладникам за процентами, банки зверталися за допомогою до держави, яка або створювала їм можливість заробити на облігаціях внутрішньої державної позики, або давала кредити на рефінансування.

Як встановили потім аудитори британської консалтингової компанії «Ернст енд Янг», Дельта Банк, за всіма ознаками був неплатоспроможним уже в квітні 2012 р., але завдяки наближеності до сильних світу цього дуже впевнено почувався на фінансовому ринку. Причому, після повалення Януковича для нього мало що змінилося: так, протягом 2014 року він отримав від Нацбанку 11 мільярдів гривень кредиту на рефінансування, причому лише 1,42 млрд грн при старому режимі, тобто в період між 1 січня і 24 лютого, коли головою НБУ був Ігор Соркін, а решту вже при ставлениках нової влади – Степану Кубіву й Валерії Гонтаревій.

Так, можливо, тривало б і в наступному році, причому не лише для «Дельти», а й для інших банків, які на професійному жаргоні називають «пилососами», але золотовалютні запаси вичерпалися, а потік нових валютних надходжень, які раніше забезпечував, у тому числі, індустріальний Донбас, суттєво обмілів. Єдиною можливістю були зовнішні запозичення на Заході, але МВФ, від якого залежало вирішення цього питання, жорсткою умовою надання Україні кредитів поставив ліквідацію паразитуючих на державному бюджеті банків. Саме на виконання цієї вимоги 3 березня 2015 року Дельта Банк був офіційно визнаний Нацбанком неплатоспроможним, а 2 жовтня того ж року постановою НБУ була відкликана його банківська ліцензія. Таким чином ПАТ «Дельта Банк» було ліквідовано як фінансову установу, але як юридична особа воно існує й досі, виступаючи як сторона в судових процесах.

Австрійським транзитом «пройшли» 12 мільярдів гривень

Австрійський «Майнл Банк Акціонгезельшафт» або просто Майнл, який фігурує в судовій справі за позовом НАБУ, свого часу був дуже популярним у реалізаторів схем незаконного виведення за кордон коштів українських банків. У «веселі» дев’яності для цієї мети зазвичай користувалися послугами кишенькових прибалтійських або кіпрських фінансових установ. Це робилося в три етапи: спочатку реальний український банк через підставних осіб засновував там дутий банк, оскільки ліберальне законодавство цих країн дозволяло робити це без зайвої мороки, потім у новоспечену фінансову установу вкладалися кошти, а вже на третьому, завершальному, етапі інша підставна й підконтрольна реальному українському банку фірма забирала вкладені в дутий банк кошти під виглядом отримання кредиту, який потім не повертала. Начебто, й нехитра маніпуляція, але з точки зору вітчизняного законодавства український банк, який у такий спосіб виводив з країни кошти, вважався не порушником фінансового законодавства, а, навпаки, жертвою підступних закордонних шахраїв. Але в серпні 2001 року Нацбанк запровадив нові правила реєстрації кореспондентських рахунків, відповідно до яких українські банки могли робити вклади лише в банки США або країн Європейського Союзу, які прискіпливіше перевіряли тих, хто вкладає в них кошти й бере кредити.

Однак і серед, нібито, надійних європейських фінустанов знаходилися ті, хто погоджувався обслуговувати схеми українських махінаторів. Одним із таких і був австрійський Майнл. Детективи НАБУ встановили, що в 2012 році «Дельта» поклала на свій рахунок у Майнлі близько 90 мільйонів доларів США, а через деякий час, 22 жовтня того ж року, уклала з ним договір застави, відповідно до якого брала на себе гарантії повернення кредиту, взятого в цьому банку компанією Сілістен Трейдинг Лімітед, зареєстрованою на Британських Віргінських островах. На виконання умов цього договору компанія Сілістен взяла в австрійського банку кредит у сумі 85 мільйонів доларів США, а через два з лишком роки, 19 січня 2015-го, Майнл, повідомивши Дельта Банк про те, що «віргінці» не виконали своїх зобов’язань і не повернули позичені кошти, списав з його рахунку на свою користь уже 87 мільйонів доларів, тобто тіло кредиту плюс проценти.

Працівники НАБУ вважають, що віргінська Сілістен була насправді підставною й підконтрольною Дельта Банку фірмою-пустишкою, а вся комедія з договором застави і списанням коштів затівалася виключно для того, щоб у потрібний момент вивести кошти з українського банку за кордон. Причому це не поодинокий випадок – у рамках відкритого ще в квітні 2016 року кримінального провадження детективами було встановлено, що в приблизно такий же спосіб ще з десяток українських банків у 2014–2015 роках вивели через австрійський Майнл в офшорні зони понад 12 мільярдів гривень, отриманих від НБУ як кредити на рефінансування. І не просто так, а за попередньою змовою зі службовими особами цього самого НБУ. Разом із тим жодного обвинувального вироку в даному кримінальному провадженні ще не ухвалено. Успіхами в арбітражній практиці з цього приводу НАБУ також похвалитися поки що не може.

Так, в грудні 2018 р. Національне антикорупційне бюро подало до Господарського суду Києва позов до двох відповідачів – ПАТ «Дельта Банк» й офшорної компанії про визнання недійсним укладеного між ними договору. «Дельта», якою керувала призначена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб адміністрація, позов НАБУ визнала, проте другий відповідач категорично заперечував проти його задоволення. В першій інстанції позивача очікувала невдача – рішенням ГС Києва від 27 червня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Суддя Валерій Пінчук, згадавши про ухвалене незадовго до цього рішення Конституційного Суду України (від 5.06.2019 р.) про позбавлення Національного антикорупційного бюро права займатися арбітражною практикою, назвав НАБУ неналежним позивачем.

Апеляційне оскарженяя виявилося для позивача вдалим: розглянувши його скаргу, судді Північного АГС зазначили, що оскільки позов було подано до ухвалення рішення КСУ, то процесуальна дієздатність НАБУ не повинна викликати сумнівів, а сам позов у другій інстанції було задоволено, оскільки укладенням спірного договору були порушені вимоги низки інструкцій з правил ведення банківської діяльності, затверджених постановами Національного банку України. А ось у Верховному Суді, куди надійшла касаційна скарга офшорної компанії, представникам НАБУ знову не пощастило: тамтешні судді вирішили, що постанова ПАГС не містить висновків про те, яким чином оспорюваний правочин порушує інтереси держави і суспільства. Тож оскільки, мовляв, суди попередніх інстанцій усунулися від дослідження цього питання, постановою Касаційного господарського суду від 13.10.2020 р. справа була відправлена на новий розгляд до Господарського суду Києва.

Юрій Котнюк