Ковальський Віктор
Переваги і ризики затяжної російсько-української війни: американська перспектива
Олена Стойко
Відомий американський аналітичний центр RAND Corporation зробив спробу спрогнозувати сценарії розвитку російсько-української війни, оприлюднивши доповідь «Уникнення тривалої війни: політика США та траєкторія російсько-українського конфлікту» (Avoiding a Long War: U.S. Policy and the Trajectory of the Russia-Ukraine Conflict).
Автори документу виділили та проаналізували п’ять ключових аспектів, які визначають альтернативні сценарії війни: можливість застосування Росією ядерної зброї; початок конфлікту між Росією і НАТО; боротьба за контроль над територіями; тривалість і форма завершення війни.
Мінімізація ймовірності реалізації перших двох варіантів є пріоритетом для США у цій війні. Що стосується відновлення Києвом своєї територіальної цілісності, то це не дає особливих вигід для Вашингтону. На думку аналітиків позитивним моментом такого кроку є те, що менше українців буде проживати на окупованих Росією територіях, тобто США з гуманітарних міркувань зацікавлені в зменшенні кількості цивільних під контролем окупантів. Менш значущі переваги зводяться до того, що Україна стане більш економічно життєздатною і менш залежною від зовнішньої допомоги, хоча повернення тимчасово окупованих територій навряд чи сприятиме економічному зростанню. Крім того, це посилить територіальний суверенітет країни, бо якщо не відбудеться повне звільнення українських територій, то Росія і надалі порушуватиме міжнародні норми у цій сфері.
Ризики полягають у тому, що підтримка наміру України відвоювати втрачені території означає збільшення ймовірності затяжної війни та уже згаданих форм ескалації: 1) використання Росією ядерної зброї чи 2) початку війни між НАТО і Росією, що є неприйнятним для США.
Що стосується довгої війни, то її перевагами для Вашингтону є подальше ослаблення Росії, зменшення її здатності загрожувати іншим країнам та зростання енергонезалежності союзників США від Москви.
Список ризиків від затяжної війни значно довший. Найбільший – це зростання ймовірності застосування Росією ядерної зброї та спалаху війни між НАТО і Росією. Крім того, Україна потребуватиме значно більшої допомоги як в економічній, так і військовій сферах в ході та після завершення такої війни. Швидка стабілізація економічної ситуації в Україні зменшила б навантаження на бюджети США та їхніх союзників. Серед інших ризиків зазначаються:
– значні людські втрати серед мирного населення України, зростання кількості біженців та бідних;
– зростання цін на енергоносії та продукти в усьому світі, що негативно вплине на життя мільйонів людей. Відповідно США зацікавлені у стабільних енергетичних ринках і мінімізації глобальної продовольчої нестабільності та пов’язаних з цим людських страждань;
– сповільнення глобального економічного росту, що негативно відобразиться і на економіці самих США;
– ігнорування інших важливих проблем у глобальній політиці, оскільки основна увага буде приділена Європейському континенту коштом інших геополітичних пріоритетів США;
– довгострокове заморожування відносин між США і Росією, що перешкодить реалізації багатосторонньої взаємодії між ними;
– зростання залежності Росії від Китаю.
Аналітики з RAND Corporation роблять висновок, що тривала російсько-українська війна не відповідає інтересам США і переходять до аналізу можливих форм її завершення, які зводяться до абсолютної перемоги, перемир’я і політичного врегулювання.
- Абсолютна перемога, в результаті якої одна держава назавжди усуває загрозу, що походить від її супротивника, є малоймовірною. При цьому Україна ніколи офіційно не проголошувала наміру досягти абсолютної перемоги, наразі основне завдання Києва – вийти на кордони 1991 року. Для досягнення абсолютної перемоги Україна повинна позбавити Росію будь-якої можливості конкурувати за контроль над своїми територіями: припинити ракетні обстріли, накопичувати війська на кордонах тощо. Для цього перемога на полі бою повинна супроводжуватися зміною політичного режиму у Кремлі. Поки що ні Москва, ні Київ не мають ресурсів для отримання абсолютної перемоги.
- Угоди про перемир’я або фактичне заморожування конфлікту. Сторони домовляються про припинення бойових дій та створення різноманітних інструментів, таких як демілітаризовані зони, введення миротворчих військ, моніторинг за дотриманням тощо для уникнення відновлення насильства. Однак при цьому не будуть вирішені проблеми, що лежать в основі конфлікту та інші питання поза рамками контролю над територіями: виплати репарацій, геополітичний вектор розвитку України (членство в НАТО) тощо.
- Політичне врегулювання або мирний договір передбачає як тривале припинення вогню, так і вирішення принаймні деяких проблем, які призвели до війни або виникли в її ході. Починаючи з 1946 року мирні договори менш поширені, ніж угоди про припинення вогню, але вони зазвичай призводять до довготривалого припинення бойових дій і зниження напруженості. У випадку російсько-української війни врегулювання потягне за собою досягнення шляхом переговорів компромісів з деяких ключових політичних питань для обох сторін. Насамперед щодо гарантій безпеки України: чи то у вигляді членства в НАТО, чи за допомогою інших механізмів. Політичне врегулювання могло б охопити й низку інших питань, таких як створення фонду відбудови, двостороння торгівля, культурні питання, а також умови для послаблення західних санкцій проти Росії.
У доповіді стверджується, що за інших рівних умов інтересам США більше відповідає політичне врегулювання, яке може принести триваліший мир, ніж перемир’я. Крім того, політичне врегулювання може стати першим кроком до розв’язання ширших регіональних проблем і пом’якшення кризи у відносинах між Росією і НАТО.
Аналітики радять Вашингтону вжити заходів, які наблизять завершення конфлікту в середньостроковій перспективі. Основними перешкодами на цьому шляху є оптимізм Києва і Москви щодо війни й песимізм щодо миру. Так кожна зі сторін впевнена у перемозі на полі бою: чи то завдяки зовнішній допомозі, чи то завдяки погіршенню економічної ситуації у країнах Заходу та зростанню цін на енергоресурси, що призведе до зменшення підтримки України з боку союзників.
Перспектива мирних переговорів поки що не розглядається жодною зі сторін. Київ переконаний, що Москва не дотримуватиметься своїх зобов’язань і скористається перервою для нарощування ресурсів. Москва теж має сумніви у виконанні зобов’язань Києвом та негайному знятті Заходом санкцій одразу ж по закінченню війни. Ці два чинники сприяють затяжному конфлікту. Відповідно, США можуть вдатися до таких варіантів для зміни ситуації:
– роз’яснити свої плани щодо підтримки України у майбутньому: дати чіткий графік надання військової допомоги Києву, що дасть змогу спрогнозувати перемогу на полі бою;
– гарантувати нейтралітет України, оскільки бажання вступу у НАТО проголошувалося Москвою як одна з причин агресії;
– сформулювати умови послаблення санкцій щодо Росії.
Жодних варіантів безпосереднього впливу на Росію заради завершення війни автори доповіді не розглядають, лише пропонують стимули у вигляді обіцянок поступового зняття санкцій або неприйняття України в НАТО. Проте у доповіді детально аналізуються значно більші можливості американського впливу на Україну, в першу чергу шляхом маніпуляцій з обсягами допомоги, насамперед військової, та обміну розвідданими. Зокрема, США можуть ув’язати надання військової допомоги, яка сьогодні фактично здійснюється з розрахунку на реакцію Росії, з готовністю України до перемовин. При цьому у доповіді не заперечується, що масштабна допомога Києву змусила б Москву більш песимістично оцінювати свої шанси на перемогу. Водночас США можуть пообіцяти більше допомоги у повоєнний період, щоб розвіяти побоювання України щодо тривалості миру.
Прикметно, що у цій доповіді RAND Corporation жодного разу не вживається слово «демократія» та «свобода» у контексті прав людини. Лише на одній з 32-х сторінок згадується «міжнародне право», порушене Росією. Іншими словами цей чисто прагматичний документ є типовим для епохи занепаду будь-якої імперії, що характеризується інфляцією цінностей, що лежать в її основі. У даному випадку йдеться про Pax Americana, що почалася з відмови Вашингтону від політики ізоляціонізму та вступу у Другу світову війну на боці антигітлерівської коаліції. Як зазначав автор Плану Маршалла – масштабної відбудови Європи, він мав за мету «відродження працюючої економіки у світі, щоб створити політичні та соціальні умови, в яких можуть існувати вільні інститути». Поширення і підтримка демократії та свободи лежить в основі нинішнього домінування США та їх союзників у світі. Відмова від цих цінностей означає програш на ідеологічному фронті, у першу чергу Китаю, який під знаменами справедливості від імені країн Третього світу виступає за перегляд нинішнього світового порядку: багата Північ повинна поділитися з бідним Півднем. Не випадково дві третини населення Землі займають нейтральну або ж проросійську позицію у російсько-українській війні, а країни, на долю яких припадає 70% світового ВВП, виступили на підтримку України. Бідні не бачать зв’язку між свободою і процвітанням, не розуміють, за що воюють українці: нехай швидше просять миру у Москви й знову будуть дешеві продукти та енергоносії.
Співвітчизники Ф.Д. Рузвельта, стикнувшись у ХХІ ст. з А. Гітлером, який володіє ядерною зброєю, можуть програти цю битву через відхід від цінностей, що лежать в основі Pax Americana. Ідеалісти створюють імперії, а прагматики входять в історію як їх могильники.
Коментарі
Loading…