Як перемогти рашизм?

Переконані, що це питання турбує сьогодні не тільки українців, але й усіх тих, хто не може спокійно спостерігати за тим, як гинуть або стають каліками люди, руйнується їх життя та зникає впевненість у завтрашньому дні. Для розв’язання цього питання потрібно залучити всі ресурси — як фізичні, так і інтелектуальні, піднятися вище людських емоцій та почуттів, знайти відповідь на рівні раціонального мислення, усвідомлюючи те, що війна знесилює обидві сторони, і як би яскраво не описували пропагандисти рф отримані перемоги та свої перспективні плани щодо України та інших держав, які колись були в складі Радянського Союзу, в глибині душі росіяни так саме, як і українці, бажають закінчення війни.

Свого часу великий китайський полководець Сунь Цзи говорив: «Якщо ти знаєш ворога і знаєш себе, тобі не потрібно хвилюватися за наслідки сотень битв. Якщо ти знаєш себе, але не знаєш ворога, за кожну досягнуту тобою перемогу ти розплатишся поразкою. Якщо ти не знаєш ні себе, ні ворога, ти програватимеш завжди». Ніхто не знає руських так, як українці. Саме українці багато століть були жертвами безжальної русифікації та денацифікації з боку Російської імперії. Нас знищували, принижували, розбавляли нашу націю росіянами, нав’язували нам російську культуру, традиції, звичаї, навіть свій соціальний і правовий порядок, ми терпіли разом з ними всі тяготи правління їх жорстокої політичної еліти. Настав час тверезо оцінити ту ситуацію, в якій ми опинилися.

Попри те, що слова з вірша відомого російського поета і дипломата Федора Івановича Тютчева, «Умом России не понять», – стали афоризмом, відомим на весь світ, спробуємо зрозуміти, хто ж такі росіяни та чого вони прагнуть? У росії, як і в будь-якій іншій країні, є панівна еліта, яка на сьогодні є досить своєрідною. А своєрідність її виявляється в непередбачуваності та жорстокості, яка часто межує з тиранією. Незмінними устремліннями російської еліти є прагнення до самодержавства та задоволення власного егоцентризму. Саме тому в російських засобах масової інформації так майстерно ідеалізуються протилежні історичні постаті — як колишні царі, так і генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу І. В. Сталін. Об’єднує їх лише прагнення до абсолютної влади.

Нинішня панівна еліта росії позбавлена аристократизму

Захоплені ідеєю створення безкласового суспільства, на якій ґрунтується марксистська теорія, комуністи повністю знищили еліту, яка виконувала свою соціальну роль у росії за правом народження. Найосвіченіші, культурні, шляхетні люди були вбиті або вимушені евакуюватися до інших країн. Їх місце зайняли малоосвічена, хамовиті, безжальні люди – раби за своїм походженням. Слова з пісні, написаної французьким поетом, членом 1-го Інтернаціоналу Еженом Потьє, «Юрба рабів, повстань як грім! / Ми світ увесь перевернемо: / Тепер – ніщо, будемо – всім!» (переклад Євгена Григорука), російські більшовики сприйняли буквально. Їм вдалося перевернути увесь світ в Україні та усіх інших республіках колишнього Радянського Союзу, після чого раби стали господарями. Експлуатація робітничого класу та селянства з боку можновладців, дійсно, мала місце й негативно відбивалася на розвитку суспільства, але давня історія людства свідчить про те, що коли раби приходять до влади, вони нерідко, страшніші за своїх панів.

Панівна еліта росії знищує будь-які форми політичної опозиції

Для того, щоб увійти до еліти потрібно увійти в довіру тих, хто вже перебуває при владі, довести свою відданість та чекати свого часу. Володимир Путін, так і зробив. Він з охотою носив портфелі першого мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, прислужував Борису Єльцину і все для того, щоб найвище піднятися. Панівна еліта контролює всі можливі джерела пропаганди, утримує великий апарат силових органів, який знищує будь-які прояви опозиції, що можуть загрожувати цій еліті.

Відомо, що панівна еліта росії жадібна до матеріальних благ та привілеїв, що вигідно їй особисто, то вигідно й росії. Коли Михайлу Горбачову стало вигідно розпочати перебудову в Радянському Союзі, її розпочали, коли Борису Єльцину стало вигідно не заперечувати проти того, щоб усі охочі республіки, що входили до складу СРСР, отримали незалежність, республіки отримали незалежність, якщо володимиру путіну буде вигідно, щоб війна в Україні тривала до повної перемоги росії, вона триватиме роками, попри кількість жертв та матеріальних збитків. Якщо його наступник захоче, щоб війна з Україною припинилася, рф підпише мирний договір, а її народ плакатиме разом з українцями над своєю трагічною долею – їх політичний лідер вкотре обманув увесь народ і виявився «кривавим тираном».

Народ як протилежність панівної еліти

 Відсутність аристократизму в російського люду компенсується широтою душі, замість холодного прагматизму йому властивий чуттєвий ірраціоналізм, який через свою непередбачуваність лякає американців та європейців. Російські громадяни часто не розуміють для чого потрібен шлюбний контракт та письмовий договір між друзями-партнерами, в більшості випадків вони користуються не законом, а коном – живуть за совістю (в їх розумінні) та традицією. Водночас той же російський народ може стати жахливим інструментом у руках жадібної до влади та матеріальних благ панівної еліти, адже уявлення про честь, гідність та благородну мету у російських громадян формуються під впливом дезінформації та руйнівної ідеології пропаганди з телеящика.

При тому на світовому рівні майже не враховується те, що той же російський народ ніяк не переживе психологічну травму, нанесену радянським минулим. Він все ще намагається усвідомити, зрозуміти та запобігати повторенню зроблених раніше помилок через відтворення історичних подій у, скажімо, художніх фільмах. Після 1991 р. були екранізовані наступні фільми, в яких показані жахіття сталінських репресій: «Стомлені сонцем» – російсько-французький фільм режисера М. Міхалкова (1994 р.); «Схід-Захід» – фільм режисера Режиса Варньє спільного виробництва Франції, Болгарії, України, росії та Іспанії (1999 р.); «Діти Арбата» – багатосерійний художній телефільм Андрія Ешпая 2004 р.; «Доктор Живаго» – серіал (2005 р.) режисера Олександра Прошкіна, знятий за однойменним романом Бориса Пастернака, та інші.

Методи і засоби, за допомогою яких Україні нав’язується «руський мір», свідчать про те, що сталінський підхід до впровадження утопічної ідеології досі широко застосовується панівною елітою рф. Для застосування цього підходу в росії є певні об’єктивні причини. Сталінський режим вплинув на генетичний код російських громадян, яких можна поділити на декілька соціальних груп: перша група найбільша – діти жертв сталінських репресій, а також усі ті, хто на генетичному рівні успадкував страх перед владою; друга група – діти тих, хто виконував злочинні накази комуністичного уряду; третя група – діти тих, хто прилаштувався до радянського устрою і жив краще, аніж за нинішніх умов; четверта група найменша – діти тих, кому вдалося не зламатися під впливом системи та перейти на рівень об’єктивного мислення.

Із перших днів війни росії з Україною саме четверта група відкрито виступає проти агресивної політики російського уряду. Її представники (актори, режисери, художники, поети, музиканти, науковці та інші представники інтелігенції) подали заяву Президенту рф з проханням припинити війну. Заява залишилася без задоволення, але сам факт її подання є важливим для нас. Чим більше російських громадян підтримують Україну, тим скоріше закінчиться війна. Хоча потрібно бути реалістами – три інші групи росіян підтримають Україну лише тоді, коли: 1) в росії з’явиться новий лідер, здатний повести за собою народ; 2) проблеми, пов’язані з війною торкнуться кожного громадянина рф особисто; 3) образ України, як ворога, а також образ росії, як рятівниці, будуть зруйновані.

Поведінка божевільних

Певна опозиція в росії є, але вона дужа слабка. Спроба міжнародної організації «Вільна росія» створити підґрунтя для формування нової політичної еліти не принесе бажаного результату. Свобода для американців та європейців і свобода для росіян має зовсім різне значення, для одних свобода – це можливість вибору варіантів поведінки залежно від їх природних, соціальних та політичних прав, для інших свобода – це звільнення від гріха, свобода духу, яку можна зберегти навіть у в’язниці. росіяни ніколи не зрозуміють американців та європейців, які виступають за права людей із нетрадиційною орієнтацією, для них це розпуста та розгул, з якими необхідно боротися. Метою фонду «Вільна росія» є – вільна, демократична, мирна та процвітаюча росія, реінтегрована в міжнародне співтовариство як конструктивний і позитивний гравець. Усі перераховані складові загальної мети організації не потрібні росіянам. На рівні буденної свідомості в них склалися наступні уявлення щодо майбутнього росії: росія – вільна держава, яка робить, що хоче, коли хоче і стосовно тих, кого обрала за жертву, виходячи зі своїх уявлень про добро та справедливість; росія – демократична держава (є формальний поділ на законодавчу, виконавчу та судову влади, є імітація виборів через які народ бере участь в управлінні державою). Мир для росії не самоціль, якщо хтось встане на її шляху, вона його вб’є; бути процвітаючою державою для росії поки теж не основна мета, головне відчувати свою обраність та особливу місію на загальносвітовому рівні. Вона не прагне до реінтеграції в міжнародне співтовариство як конструктивний і позитивний гравець, адже, по-перше, міжнародне співтовариство з його європейськими стандартами є чужим для більшості російських громадян; по-друге, слово «гравець» і росія не сумісні речі. росіяни добрі казкарі (судячи з того, які історії вони вигадують про події, що відбуваються в Україні з моменту їх вторгнення), добрі бійці (не кращі ніж українці, але все одно добрі), однак вони ніколи не будуть добрими гравцями на міжнародній арені, адже постійно перебувають у своєму власному світі, нав’язуючи свої правила гри, не здатні прислухатися до інших та йти на компроміси. Їх поведінка часто нагадує поведінку божевільних, яка є руйнівною для оточення.

Важливим стратегічним кроком у російсько-українській війні було рішення про створення Легіону «Свобода росії», як підрозділу ЗСУ, сформованого з російських військовополонених і добровольців, що перейшли на бік України. Проте це рішення було не до кінця доопрацьовано. Основною метою цього легіону має бути не свобода росії (вона і так відчуває себе вільною), а її порятунок (рятування від рашизму, який дискредитує росіян в очах мільйонів людей, підриває зовнішню та внутрішню політику рф, є підставою для притягнення росії до міжнародної відповідальності за вчинення на території України злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку).

Партія, яка б змогла відновити авторитет росії на міжнародному рівні й водночас відповідала б уявленням росіян про їх щасливе майбутнє, поки що не створена. Коли російські громадяни стомляться від політики Путіна, зрозуміють, що насправді вони нікого не рятують, а їх дії стосовно українців — це фашизм, перспективною, здатною співпрацювати з Україною та іншими державами могла б стати партія під назвою «Процвітаюча росія». Ознаками ідеології цієї партії мають бути: християнська демократія, реформізм, неоконсерватизм, гуманізм. Девіз міг би звучати так: «Гідне життя у власній країні!». Лідером партії має стати жінка. Останні декілька століть у росії правлять чоловіки, втягуючи країну у нові війни та міжнародні конфлікти. Настав час зайнятися внутрішніми справами, підняти рівень життя людей, підвищити рівень освіти, культури та правосвідомості громадян рф. Як правило, велику увагу перерахованим питанням надають жінки. На відміну від чоловіків вони не люблять воювати, віддають перевагу господарству, є більш контактними та схильними до мирного вирішення конфліктних ситуацій.

У протистоянні російській агресії українцям важливо навчитися контролювати біль, ненависть та бажання помсти. Біль допомагає подолати страх, ненависть надає сили, бажання помсти надихає на битву, але не можна допускати, щоб біль засліплювала, ненависть була виправданням жорстокості, а бажання помсти призвело до невиправданих жертв. Українці — мирний народ. Ми захищаємо свою землю, свої сім’ї, дітей та право самостійно вирішувати свою долю. Усі насильницькі дії з нашого боку є вимушеними, ми готові до дружніх, партнерських відносин з усіма країнами, які не виявляють до нас агресії.

Російський народ на відміну від панівної еліти росії надто сентиментальний. Він любить пишні застілля, горілку та душевні пісні. В 1944 році, коли Червона Армія підійшла до Одеси рятувати її від німецько-румунських загарбників, у місті почали розклеювати листівки з текстом пісні «Ты – одессит, Мишка». Радянська влада чудово розуміла, що Одеса – це Україна, тому потрібно було нагадати, що вона частина Радянського Союзу. От з якими словами радянська влада зверталася до одеситів: «Цю пісню про «Мишку-одессита» співає і любиться наша Батьківщина, весь наш народ. Одеса – наша, рідна, живий шматок нашої священної радянської Батьківщини! … Настає радісний та щасливий, довгоочікуваний день – звільнення красуні-Одеси. Допомагайте Червоній Армії звільняти рідну землю!».

Враховуючи те, що росія зараз намагається створити подобу Радянського Союзу, використовуючи для цього ностальгію за радянським минулим, Україні потрібно показати, що вона з повагою ставиться до свого минулого й готова підтримувати дружні стосунки з колишніми республіками Радянського Союзу. Для цього доцільно було б, скажімо, провести в місті Юрмала концерт «Червона калина» з нагоди Дня Незалежності України. Цей концерт може відбуватися за двома сценаріями: першій сценарій – для виступу на концерті можна запросити співаків тільки тих країн, які входили до колишнього СРСР, в тому числі російських громадян, які підтримують Україну; другий сценарій – для виступу на концерті можна запросити співаків усіх країн, які підтримують Україну. Перший сценарій допоможе Україні показати російським громадянам з одного боку, що ми люди такі ж самі, як і вони, ми прагнемо жити в мирі та злагоді у власній державі,  підтримуючи дружні стосунки з нашими сусідами, з іншого боку – що держави, які колись були в складі Радянського Союзу, живуть своїм життя і не бажають повернення у минуле.

Другий сценарій допоможе Україні показати, що більшість людей на планеті за «Мир у всьому світі!», що в XXI столітті люди не повинні гинути на війні, що кожного разу, коли хтось вирішить порушити міжнародні конвенції, метою яких є підтримання миру й захист прав, свобод та інтересів людини, світ об’єднається заради протистояння будь-яким формам насильства. Для проведення цього концерту місто Юрмала обрано не випадково. Воно має символічне значення для громадян колишнього Радянського Союзу. У цьому місті проводився всесоюзний фестиваль, який у багатьох викликає приємні спогади та почуття єдності людей різних національностей. Червона калина на концерті буде нагадувати про кров, яка проливається в Україні, а також про те, що усі люди єдині в своїх прагненнях до миру, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану та країни проживання.

Хтось скаже, що не можна щось святкувати, коли йде війна, гинуть люди та немає впевненості в майбутньому. Але насправді свята людям потрібні як у мирний, так й у воєнний час. Вони об’єднують людей, створюють потрібний настрій і можуть обеззброїти супротивника, а для нас це найголовніше. Ми маємо зробити все, щоб скоротити кількість людських жертв та покалічених доль. Перемога буде за нами, адже наш ворог не знає нас так, як знаємо ми його.

Юлія Коломієць,

доктор юридичних наук